Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

Інформація для тих, хто працює з людьми з порушеннями слуху

  05/11/2014     2 003     Paul        

Сьогодні ми пропонуємо вашій увазі інформацію, яка стане у нагоді чуючим людям, котрі спілкуються або працюють з нечуючими особами. Ця стаття підготовлена на базі інформаційних роздаткових матеріалів, взятих у Масачусетській комісії глухих та слабочуючих (Massachusetts Commission of Deaf and Hard-Hearing) під час стажування автора статті у Сполучених Штатах Америки за програмою «Толерантність до різноманіття: забезпечення рівності в суспільстві та у розробці політичних стратегій» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Інформація, подана нижче, містить короткі поради, пропозиції для ефективної комунікації.

 

Deaf-культура

 

Багатьом чуючим здається дивним, що більшість глухих людей вважають себе членами Deaf-культури (культури глухих). Deaf-культура — це культура унікальної лінгвістичної меншини, яка використовує жестову мову як первинний метод комунікації. Ми вживатимемо у цій статті саме цей комбінований термін, оскільки мова здебільшого йтиме про культуру глухих американців. Проте все сказане здебільшого однаково стосується всіх нечуючих, незалежно від країни їхнього проживання.

 

Загальні терміни, що використовуються в межах Deaf-суспільства

 

Deaf-культура має ярлики для ідентифікації своїх членів. Ці ярлики відображають не лише культурні поняття, а й сприйняття.

 

Deaf (Глухий). Цей термін посилається на членів Deaf-суспільства, які мають спільні цінності, норми, традиції, мову і поведінку. Глухі люди не сприймають себе такими, які щось втратили (маючи на увазі слух) і не вважають себе фізично або розумово неповноцінними, ослабленими або заблокованими. Вони відзначають і бережуть свою культуру, тому що це надає їм унікальну привілею сумісного використання спільної історії і мови. Глухих людей вважають лінгвістичною меншиною в ме­жах американської і будь-якої іншої загальнонаціональної культури. Вони мають свою власну культуру і в той же час живуть і працюють у межах домінуючої національної культури.

 

Слабочуючий, пізнооглухлий. В межах Deaf-культури ці слова визначають аудіологічний стан слуху персони. Люди, які описують себе як «слабочуючий» або «пізнооглухлий», іноді не сприймають себе членами Deaf-культури. Деякі з них, можливо, знають жестову мову, але їх первинною мовою є словесна англійська.

 

 

З вадами слуху/глухонімий. Ці терміни часто використовують ЗМІ й суспільство для позначення людей з порушеннями слуху. Але ці терміни є некоректними. Прийняті загальновживані вирази: «глухий і слабочуючий», «людина з порушеннями слуху» або «нечуючий», для позначення всіх людей з проблемами слуху. В межах Deaf-культури термін «з вадами слуху» часто вважається образливим, бо він буквально означає, що нечуючі люди ніби-то «зломлені» або «позбавлені чогось», бо вони не чують.

 

Чуючий. В межах Deaf-культури термін «чуючий» використовується для ідентифікації людей, які є членами домінуючої національної культури. Здавалося б, що жест на американській жестовій мові (ASL) для терміну «чуючий» має бути пов’язаний із здатністю групи чути (тобто слід указувати вказівним пальцем на вухо). Але, зверніть увагу, жест «чуючий» в ASL пов’язаний із терміном «говорити». Тому що акт розмовляння нечуючі люди чітко помічають, а от процес слухання або сприйняття звуків — ні. З точки зору аспекту Deaf-культури, саме акт «розмовляння» чітко розмежовує для глухих два поняття — чуючий і нечуючий.

 

 

Порівняння значень культурних типів чуючих і нечуючих

 

Найбільш домінуючий культурний тип у Сполучених Штатах Америки — індивідуалізм. Більшість американців виховані так, щоб розглядати себе як окремих індивідуумів, які виключно відповідальні за свої власні життя. Загальними виразами, які відображають цей культурний зразок, є: «Чи це Ваша особиста річ?», «Я зробив це по-своєму» тощо. Наприклад, коли американці представляють себе, вони відчувають, що важливо поєднувати поняття імені і заняття, що служить для підкреслення їх унікальності.

 

 

Тісний зв’язок з індивідуалізмом має приватність (конфіденційність), якій американці приділяють особливу увагу. Американці шанують «особисте місце» і «особисті думки». Вони вважають дивним, якщо якась особа не цінить «можливості бути на самоті».

Для порівняння, одним з найбільш домінуючих культурних зразків в Deaf-культурі є колективізм. Глухі люди вважають себе членами групи, яка охоплює всіх глухих людей. Вони сприймають себе як згуртовану групу, члени якої взаємопов’язані. Глухі люди дуже пишаються належністю до однієї компанії з іншими нечуючими людьми і активно шукають шляхи бути разом. Коли глухі люди зустрічаються один з одним, початкова мета — з’ясувати, звідки інша персона походить і з’ясувати їх спільних друзів, з якими вони обидва знайомі. Фізичний вигляд персони одразу ж відмічається і запам’ятовується, тому що так прийнято при комунікації жестовою мовою. Іноді ім’я персони може не згадуватись аж до кінця бесіди. Тісно пов’язаною з колективізмом є важливість відкритої комунікації. Наявність секретів і тримання якоїсь інформації в таємниці спрацьовує проти колективу, який намагається підтримувати стосунки.

Поведінка, пов’язана з культурними цінностями нечуючих, має глибокі коріння. Ми свідомо не думаємо про загальноприйняті правила, коли знайомимось з людьми або коли прощаємось. Ще дітьми ми спостерігали, як такі прояви поведінки часто повторювались, і з тих пір впродовж тривалого часу повністю перейняли їх у наш культурний репертуар. І лише коли ми потрапляємо в культуру, яка використовує відмінні правила, ми починаємо розуміти, що існує й інший можливий шлях виконувати те ж саме завдання. Наприклад, коли нечуюча персона прощається на зустрічі з глухими людьми, процес прощання доволі затягується. У Deaf-культурі глухий має наблизитись до кожної групи, щоб попрощатись, що часто призводить до виникнення нової бесіди. Весь процес прощання може зайняти більш ніж годину до повного завершення. Така поведінка, можливо, здається незвичайною, проте, варто зазначити, що Deaf-культура приділяє надзвичайно важливе значення саме підтримці зв’язків між усіма її членами, і така поведінка набуває великого сенсу.

 

 

Американська жестова мова

 

Інша важлива культурна цінність для глухих людей — їхня мова — у даному випадку йдеться про американську жестову мову (АЖМ, ASL). Більшість нечуючих проводять більшу частину свого життя з людьми, які не володіють АЖМ. І тільки тоді, коли глухі люди опиняються серед собі подібних, зникають усі бар’єри на шляху до комунікації.

Для більшості людей очевидно, що АЖМ — візуальна мова. Що не так помітне — так це те, як саме візуальна природа мови справляє вплив на правила поведінки при спілкуванні. У розмовних мовах немає ніякої вимоги для візуального контакту між спікером і слухачем. Фактично, чуючі витрачають дуже мало часу на те, щоб дивитись один на одного, та не звикли підтримувати очний контакт протягом тривалих періодів часу. Також чуючі часто дозволяють собі відволікатись на екологічні шуми і переводити на них свої очі.

 

 

У жестомовній бесіді «слухач» повинен зав­жди дивитися на «спікера». З точки зору нечуючої людини, перерваний очний контакт або нестача/відсутність очного контакту означає байдужість. Більшість чуючих людей фактично не часто користуються обличчям і тілом як засобом спілкування, і, отже, нечуючі сприймають їх комунікацію як мляву і малоемоційну.

Вираз обличчя і мова тіла — складники АЖМ. Глухі люди мають виняткову здатність використовувати і зчитувати невербальні елементи комунікації. Вони вловлюють навіть ледь помітні вирази обличчя і рухи тіла. Важливий аспект мови тіла — використання «дотику». Торкання іншої персони в Deaf-культурі використовується при вітанні, прощанні, приверненні уваги і висловленні емоцій.

 

 

Директивні правила спілкування з нечуючими:

 

1. Більшість людей почуває себе незручно, знайомлячись з глухою людиною вперше. Це нормально. Коли чуючі люди спілкуються між собою, їм загалом не доводиться думати про сам процес. Коли ж чуючі опиняються лицем до лиця з нечуючою особою, то, зазвичай, невпевнені, яких правил треба дотримуватись у спілкуванні, не знають, куди подивитися або як швидко чи голосно розмовляти. Коли нечуюча особа споглядає на чуючих спантеличено, вони не знають, як вийти з такої неприємної ситуації. Порада така: спочатку визнайте факт, що ваші початкові методи комунікації виявляються незручними і незграбними. Згодом, у взаємодії, ви станете себе комфортніше почувати і навчитесь робити так, щоб вас розуміли.

2. Непогана ідея звертатись до осіб з порушеннями слуху у письмовій формі. Глуха людина оцінить таке ваше зусилля набагато більше, якщо ви до цього ж використовуватимете комбінацію жестів, вирази обличчя, мову тіла. Деякі нечуючі люди вміють дуже добре зчитувати з губ. Якщо один підхід не спрацьовує, спробуйте інший. Якщо нечуюча особа спілкується своїм голосом і ви її не розумієте, варто одразу вказати їй, що краще написати інформацію.

 

 

3. Більшість чуючих людей під час бесід, зазвичай, спілкуються швидко і ефективно, але часто втрачають терпіння, коли хто-небудь має труднощі в розумінні та шукають спосіб прискорення інтерактивності взаємодії. Глухі люди надзвичайно цінять спілкування віч-на-віч (лицем до лиця) і вважають такий спосіб перевагою, а не тягарем.

Почекайте трохи часу, щоб у вас зав’язалось спілкування і встановилось взаєморозуміння. Якщо глуха особа вас не зрозуміє, вона поставить вам повторно запитання. Якщо ви не розумієте нечуючу особу, зупиніть бесіду і попросіть пояснення. Ніколи не прикидайтесь, що все розумієте, і ніколи не кажіть: «Та не сприймайте все так серйозно!». Незважаючи на малозначимість, все ж таки завжди діліться інформацією.

4. Глухі люди слухають очима. Нечуюча особа не може не дивитися на об’єкт і в той же час слухати (читати з губ). Говоріть лише тоді, коли ви маєте очний контакт з людиною з порушеннями слуху.

5. Більшість нечуючих спілкуються за допомогою перекладача жестової мови. Ви повинні звертатися безпосередньо до глухої особи і говорити у її напрямку, а не до перекладача, та підтримувати очний контакт з нечуючою персоною. Інакше відчуватиметься ваша незграбність, тому що нечуюча особа зверне увагу на це і дасть відповідну оцінку.

 

 

6. Деякі люди неохоче спілкуються безпосередньо з глухою персоною та у більшості випадків використовують перекладача. Якщо так, то у будь-якому разі використовуйте початок і кінець бесіди як можливість для прямого контакту з нечуючою людиною. Коли ви берете на себе ініціативу потиснути один одному руки, зробіть при цьому очний контакт, використовуйте жести, дотик і/або усмішку, і таким чином ви спілкуватиметесь у візуальній і дотиковій формі.

Відзначте, що ці директиви повинні сприйматися не як такі, які необхідно включити до списку вимог при роботі з нечуючими людьми, а такі, що слід вважати початком на шляху до кращих стосунків з нечуючими.

 

Далі буде.

М. АНДРІЄНКО.

 



Інформація для тих, хто працює з людьми з порушеннями слуху

В світі глухих https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2014-11/1414989907_2000px-international_symbol_for_deafness.jpg

Сьогодні ми пропонуємо вашій увазі інформацію, яка стане у нагоді чуючим людям, котрі спілкуються або працюють з нечуючими особами. Ця стаття підготовлена на базі інформаційних роздаткових матеріалів, взятих у Масачусетській комісії глухих та слабочуючих (Massachusetts Commission of Deaf and Hard-Hearing) під час стажування автора статті у Сполучених Штатах Америки за програмою «Толерантність до різноманіття: забезпечення рівності в суспільстві та у розробці політичних стратегій» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).