Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

Про перекладачів жестової мови і спілкування болгарською мовою

  23/09/2014     1 001      Paul    

 

Продовжуємо друк перекладу матеріалів з часопису «Тишина», який видається Союзом глухих Болгарії.

 

 

Про перекладачів жестової мови

 

Нещодавно я прочитала у черговому номері російського журналу «ВЕС» («В едином строю») інформацію про перекладачів російської жестової мови. Центральне керівництво цієї організації започаткувало професійний день перекладача російської жестової мови, який відзначається щороку 31 жовтня.

У журналі йшлося також про проведення в Росії періодичних національних змагань серед перекладачів ЖМ — конкурсів на кращого перекладача за технічними і артистичними критеріями, з метою стимулювання удосконалення їх техніки перекладу.

А ми що, на таке не здатні?.. У нас би всі підтримали таку ініціативу! Ще у 1970 році, відколи в Союзі глухих Болгарії було розпочато ведення реєстру навчання перекладачів жестової мови, їх кількість на сьогоднішній час досягла 443 чоловіки! Серед них враховані і вчителі, які пройшли спеціальне навчання. Звичайно, що з цього числа ще слід відрахувати тих, кого вже серед нас нема, і тих, хто вже не працює по старості. У будь-якому випадку, їхня кількість чимала.

Трохи історії... Якщо провести невеличкий огляд реєстру, то можна переконатись у тому, що в період з 1970 по 1992 рік найбільша кількість кваліфікованих перекладачів припадала саме на підприємства «Тихий труд». Ще по одному-два перекладачі — від регіональних організацій.

У період з 1998 по 2001 рік в СГБ проводилась кампанія з оволодіння жестовою мовою вчителями спеціальних шкіл. Відповідно, в Софії навчились жестовій мові 29 вчителів, у Пловдиві — 11 вчителів, Торговищі — 15 вчителів. Цей проект профінансував Фонд реабілітації і соціальної інтеграції при Міністерській Раді Республіки Болгарія. За весь період з 1997 по 2010 рік за кошти СГБ навчено солідну кількість перекладачів ЖМ районних організацій СГБ, а саме: в Софії — 35 перекладачів, Пловдиві — 47, Хасково — 18, Плевені — 12, Варні — 10, Бургасі — 5, Шумені — 8, Ст. Загорі — 6, Ямболі — 7, Русе — 4, Дупниці — 8, Г. Оряховиці — 4 перекладачі. Слід взяти до уваги, що в цю кількість включено і вчителів, які час від часу працюють не в спеціальних школах, а в ресурсних центрах, — це характерно для міста Хасково, в якому проводились курси навчання для вчителів, Димитровграда й інших міст. У це загальне число вписані і наші координатори, що працюють в регіональних організаціях. Також тут враховані і студенти навчального курсу для глухих — це ті майбутні вчителі-лектори, які зараз читають лекції у супроводі мови і жестів на цікаві теми, збагачуючи таким чином культурно-освітню діяльність в наших регіональних організаціях, не звертаючись до послуг перекладачів жестової мови.

На завершення цього списку ми маємо згадати і кількість тих викладачів спеціальних шкіл, які при фінансовій підтримці нашого Міністерства освіти мали освоїти навички проводження процесу навчання з використанням болгарської жестової мови. Так, у Пловдиві було нав­чено 56 вчителів і вихователів, в Тирговіште — 35, в Софії — 18 чоловік (із 55 вчителів). Проте на сьогоднішній день ми не відчули на собі ніякого позитивного ефекту від їхньої роботи...

Був розроблений Кодекс етики для перекладачів, де вказано, яким має бути перекладач, який як лікар, що дав клятву Гіппократа, має чесно і етично працювати на користь глухих людей в країні. Ми отримали державні цільові фонди для оплати відповідальної і складної праці перекладачів ЖМ і відшкодування їхнього психічного перевантаження, щоб вони завжди швидко і точно передавали інформацію, яку нам говорять чуючі люди, щоб не перевтомлювались і не перетруд­жувались лицьові м’язи через надмірні зусилля і тривалу артикуляцію без голосу.

Гроші в розмірі 50 левів на рік виділялись всім глухим для оплати найнеобхідніших перекладацьких послуг. Окремо стоїть питання про те, що ще для цього необхідно.

По-перше, Національна асоціація перекладачів жестової мови в Болгарії зареєстрована в Міністерстві юстиції як галузева організація перекладачів жестової мови. Це було необхідно для захисту професійних прав, контролю якості роботи перекладачів і навіть для їх покарання у разі потреби.

І останнє, але не менш важливе: слід систематично організовувати і проводити курси з метою підвищення кваліфікації перекладачів-дактилологів для збагачення їх жестового і словникового запасу.

У той же час ми знаємо, що вже протягом декількох років успішно функціонують європейські та міжнародні організації перекладачів жестової мови. Що ж ми зі свого боку робимо? Чи налагоджені у нас з ними відносини, чи діляться вони з нами досвідом роботи для збагачення нашої організаційної роботи з болгарськими перекладачами?

До нас надійшла окрема інформація, з якої ми дізнались, що в багатьох країнах перекладачі жестової мови раз у шість місяців або раз на рік проходять курси підвищення кваліфікації.

А ми що? Після навчання та отримання сертифікату кваліфікованого перекладача кілька років тому, наші перекладачі вважають себе достатньо підготовленими до будь-якого перекладу і взагалі не мають жодного бажання збагачуватися новими словами, жестами і навичками!

Ми завжди покладаємося на їх досвідченість, а під час проведення навчання їм постійно нагадували про необхідність подавати власний приклад, культивуючи у наших членів точні та логічні болгарські жести для досягнення спільними зусиллями загальної стандартизації та збагачення нашої мови! Чи здатні ми домогтися цього, ми дізнаємося у наступних поколінь.

 

 

І знову болгарська жестова мова

 

Відбулось невелике зібрання членів молодіжної організації в Софії. Як багато питань воно підняло!

На цій нараді виявилася очевидна велика різниця між молодими випускниками наших спеціальних шкіл і тими, які нещодавно закінчили загальноосвітню школу. Останні, більшість з яких повністю втратили слух, мають багату лексику, говорять і пишуть граматично правильною болгарською мовою. А ті, хто закінчив середні школи для дітей з порушеннями слуху, які ми коротко називаємо «спеціальні школи», приходят до нас, відверто кажучи, абсолютно неграмотними. І чомусь ця проблема з безграмотністю виникає там, де глуха дитина проходить не тільки реабілітацію слуху та мовлення, але й вивчає предмети за допомогою спеціалізованої методики — сурдопедагогіки.

Вчителі та батьки слабочуючих дітей незмінно висловлювали і висловлюють своє незадоволення та обурення тим, що підручники з їх заакадемізованим стилем важко розуміють чуючі діти, а що вже казати про нечуючих, яким бракує візуальної жестової мови!?

Чому випускникам цих спеціальних шкіл важко читати написані слова? Це довела і згадувана молодіжна зустріч. Чітко, просто і красиво оформлені написи проектувались під час цієї зустрічі на екран, пояснюючи тему обговорення. Цей наочний спосіб давав можливість зрозуміти, про що має бути розмова. Проте учасники зібрання кілька разів просили їм пояснити, що означають спроектовані на екран слова! Які висновки можна зробити з цих очевидних разючих фактів?

Знову ми підійшли до теми цієї статті — чому потрібно використовувати болгарську жестову мову. Чому ми стикнулись із небажанням молодих людей жити в їх рідній країні і розмовляти рідною мовою? Чому ми постійно чуємо їх наступні розмови: «Ми не хочемо ваших жестів, нам потрібні свої!»

Так і хочеться запитати — де ж вона, їхня жестова мова? Де вона записана, надрукована і де викладається? І чому в різних школах у різних містах Болгарії для одних і тих же слів сьогоднішня молодь винаходить різні нелогічні і навіть неприємні жести?

Давайте ще раз і назавжди зрозуміємо: будь-яка поважаюча себе країна має свою національну жестову мову! Якщо хтось у це не вірить, нехай загляне в музей СГБ і побачить експоновані в ньому численні жестомовні словники різних країн. На жаль, ніхто, абсолютно ніхто, за останні 20 років не прийшов і не поцікавився цими словниками!

З болем у душі мушу сказати, що шановані мною мої улюблені фахівці і викладачі не приходили до мене, щоб здійснити пошук, дослідити, порівняти і переконатись, що наш словник болгарської жестової мови створений за подобою всіх інших словників! Не занурилися в нього — не осягнули його неосяжне багатство. Не кажучи вже про батьків глухих дітей, які лякаються жестів і роблять ведмежу послугу своїм дітям, забороняючи їм використовувати жестову мову. Нечуючі діти, які навчались у звичайних школах, виросли без використання жестової мови як мови навчання. І тепер вже дорослими вони змішались з випускниками спеціальних шкіл і запозичують у них їх нелогічні і обмежені жести! І все це тому, що немає поруч нікого, хто б навчив їх, показав і культивував їм нашу багату, культурну і логічну болгарську жестову мову!

Ми зробили багато. З 1998 по 2001 рік ми організували трирічний курс вивчення ЖМ для вчителів і вихователів спеціальних шкіл. У 2001 році ми провели національні дебати з питання введення жестової мови як допоміжного засобу навчання. З цього ж питання у 2008 році був проведений круглий стіл. У 2011 році, при фінансовій підтримці Міністерства освіти, був започаткований курс для засвоєння вміння викладати навчальні предмети за допомогою жестової мови! Але немає ніякого реального результату до сьогоднішнього моменту в напрямку покращення стану освіти дітей з проблемами слуху…

Святе місце пустим ніколи не буває. Тобто коли щось важливе відсутнє, його одразу ж замінюють на щось інше — і завжди невідповідної якості… Точно така ж ситуація трапилась і з нами! В умовах повної відсутності якісного і культурного навчання (з логічним використанням болгарської жестової мови) в середовищі нашої нечуючої молоді панував неймовірний хаос через їх винаходи нових нелогічних і навіть недотепних жестів.

Вони кажуть: «Зараз усі намагаються вчити іноземну мову, головним чином англійську, тому і наші глухі намагаються оволодіти міжнародною жестовою мовою для її використання». Але стривайте, давайте спочатку розберемося: навіщо вивчати іноземну мову? Невже заради того, щоб відмовитись від рідної болгарської мови, проживаючи в Болгарії?

І саме так і вчиняють наші молоді глухі люди. Вони нехтують болгарською мовою і захоп­люються іноземною! Скільки б наших глухих відважились відправитись на проживання на чужину — 10, 50, 100 осіб? І для цього треба вчити іноземну мову? Та невже ми, нечуючі, не любимо нашу гарну Болгарію, невже не цінимо нашу рідну болгарську мову і культуру?!

Правильним є лише одне — слід навчитись, оволодіти і використовувати повсякденно свою рідну болгарську і рідну жестову мови. А той, хто бажає відправитись на чужину, той навчиться і чужій мові. На жаль, ніхто, абсолютно ніхто, з наших молодіжних лідерів, педагогів, що працюють з дітьми з вадами слуху, і навіть батьків цих дітей — ніхто не замислюється над такими дуже важливими питаннями.

І, як говорять, — тут коментарі зайві!

М. МОШЕВА.







газета Наше Життя

Про перекладачів жестової мови і спілкування болгарською мовою

2014-09-23
В світі глухих https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2014-09/1411373735_zhestovyy-yazyk_.jpg

Нещодавно я прочитала у черговому номері російського журналу «ВЕС» («В едином строю») інформацію про перекладачів російської жестової мови. Центральне керівництво цієї організації започаткувало професійний день перекладача російської жестової мови, який відзначається щороку 31 жовтня.

У журналі йшлося також про проведення в Росії періодичних національних змагань серед перекладачів ЖМ — конкурсів на кращого перекладача за технічними і артистичними критеріями, з метою стимулювання удосконалення їх техніки перекладу.

газета Наше Життя