Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

Старість її вдома не застане!

  11/08/2016     1 055      Paul    

Хочу розповісти вам про жінку — мрійницю, рукодільницю, доброго друга, гарного працівника, люблячу матір, вмілу господиню – усіх її якостей не перерахувати. Це Тамара Миколаївна ГОРОДНИЧА.

 

Почну з самого початку. В далекому 1974 році чоловік Тамари Миколаївни прийшов працювати на Миколаївське УВП УТОГ і їм надали кімнату в гуртожитку підприємства. З перших днів нечуючі прийняли її як свою, постійно зверталися до неї: то просили зателефонувати, то написати щось, а вона ніколи не відмовляла, всім приходила на допомогу. Тому самі нечуючі запропонували заступнику директора М.С. Герасимову запросити Тамару на УВП. Він запропонував їй роботу, вона погодилася, але тільки рік пропрацювала, як голова облорганізації УТОГ М.Д. Сіренко, який неодноразово чув розмови, що є така жінка, яка ні в чому не відмовляє нечуючим, по узгодженню з Герасимовим запропонував їй працювати перекладачем. Тамара сказала, щоб не записували їй в трудову книжку, а вона спочатку спробує, адже не знає жестової мови. Спроба виявилася вдалою, і в 1976 році за згодою обох керівників Тамара була переведена в БК УТОГ перекладачем. Художній керівник Г.К. Ісакіна та бібліотекар Г.Г. Романенко вчили її жестової мови. Вона «на льоту» схоплювала все: ввечері показали їй декілька нових жестів, а вранці наступного дня вона вже ними спілкувалась.

Тамара Миколаївна – людина творча, дуже любить співати, тож з великим бажанням перекладає пісні на жестову мову і сама їх виконує.

У далекі часи СРСР по телебаченню була передача «Від усієї душі», яку вела В. Леонтьєва, тож Тамара також пошила собі сукню-максі, написала сценарій і на 9 травня провела вечір на таку ж тему, запросивши ветеранів війни, які працювали  на УВП та в БК глухих. Усі з задоволенням відзначили, що це вперше в Миколаєві відбувся такий захід.

Згодом Тамару направили на навчання до Києва, на курси перекладачів. Якось Тамара підійшла до директора Курсової бази УТОГ Т.Г. Філяніної і спитала, чому вона на уроках всіх викликає, а її – ніколи, хіба вона гірше за всіх знає жести? Тетяна Георгіївна мовчки відкрила журнал і показала Тамарі її оцінки:  5, 5, 5. «Але ви ж мене не викликали!» –  заперечила Тамара. «А я постійно дивлюсь, як хто працює на уроці, і мені не потрібно викликати того, хто знає і ретельно виконує завдання», – відповіла Філяніна.

Тамара закінчила курси з відзнакою, з червоним свідоцтвом.

У 1982 році у Миколаївському ОБК УТОГ звільнилась бібліотекар, і директор Б.І. Пархоменко запропонував Тамарі прийняти бібліотеку, поки знайдеться хороший спеціаліст.  «Але ж я не знаю, що там робити!» – заперечила Тамара. На це директор зауважив: «Ти не знала роботи перекладача, а зараз  і сценарії пишеш, і  в різних заходах береш участь, нечуючі поважають тебе за хороше ставлення та обслуговування з різних питань,  і нічого не робиться без твоєї участі. Тож приймай бібліотеку – і все».

Треба, так треба. Почала вести облік книжок, бігати по бібліотеках міста, розпитувати, як і що треба робити. Потім Тамара вступила до культурно-освітнього училища і закінчила його, отримавши свідоцтво за професією бібліотекаря. Але одною бібліотекою її робота не закінчувалась. Ще вона співала, навчала учасників художньої самодіяльності пісень жестовою мовою, знаходила сценарії нових сценок. З цією метою аналізувала, що є нове по телебаченню, розповідала про це художньому керівнику Г.К. Ісакіній і вони разом готували нові сценки, гуморески та частівки, які виконувала Ісакіна. 

Потім Тамара організувала дискотеку. Сама з маленьких шматочків дзеркал зробила диско-шар, записала музику з телевізійних передач. На ці танцювальні вечори залюбки приходила молодь. Навіть чуючі люди, які жили поряд з БК, просились на танці, бо дуже весело і гарно проводились ці вечори.

Тамара Миколаївна часто грала на сцені ті чи інші ролі, при необхідності могла без проблем когось замінити. Одного разу був такий кумедний випадок: не прийшов на концерт хлопець, який повинен був співати на День Перемоги пісню »В землянке». Тамара Миколаївна швидко побігла в костюмерну, переміряла усю солдатську форму: гімнастерка підійшла, а от брюки ніяк не могла підібрати, тож вдягла ватяні. Швиденько витерла губи, адже були нафарбовані, й вийшла на сцену, намагаючись виглядати як солдат. Раптом помітила, що перекладач, сміючись, затуляє обличчя рукою.  Коли скінчився вечір, підійшла до неї  і запитала, чого вона давилась від сміху. А та відповіла, сміючись: «А подивись, солдате, у тебе сережки червоні у вухах і нігті червоні… Все сховала, а це не встигла». До цього часу згадують нечуючі, який був бравий солдат з Городничої.

У 1986 році звільнився директор БК глухих, і знову М.Д. Сіренко – голова облорганізації УТОГ, викликав Тамару Миколаївну і сказав: «Приймай господарство. Відмову не приймаю, справишся!».  Тож почала справлятися, робити косметичні ремонти в кабінетах, організовувати суботники, чисті четверги тощо. Сіренко схвально відносився до її роботи, бо навела порядок в міськвідділі. Разом з Г.К. Ісакіною ходили по домах до нечуючих, обмінювали квитки, збирали членські внески. А коли закінчили цю роботу, виявилось, що кількість нечуючих збільшилось по списку більше як на 100 чол. Тож її вручили знак «Переможець у соціалістичному змаганні». Ця перша нагорода викликала тепло у душі, адже оцінили її старання.

В 2000 році, коли Наталія Миколаївна Найденкова стала головою облорганізації  УТОГ, вона запропонувала Тамарі працювати провідним спеціалістом по роботі з нечуючими. «Допоможи мені розібратися з документами, адже для мене ця робота нова, а ти чудово знаєш її на всіх ділянках, починаючи з перекладача», – просила Наталія Миколаївна. Почали працювати разом в облуправлінні УТОГ: одна молода, завзята, працелюбна, а друга –зі стажем, але наполеглива і також працелюбна. Згодом Н.М. Найденкова звернулась за порадою, де ж взяти кошти і на ремонт, і на проведення заходів, а ще на оплату приміщення і електроенергії. Городнича сказала: «Підемо до мера міста. Я знаю його: коли працювала перекладачем у БК, мене викликали на завод ім. 61 комунара до нечуючих на збори, а В.Д. Чайка тоді працював в 15-му цеху. Коли я приходила, завжди підходив і просив показати жести, якими він спілкувався з нечуючими, я його вчила і не раз, тож зараз, коли десь ненароком зустрічаємось, він здоровається зі мною жестами. Думаю, він не забув мене».

Пішли. Звичайно В.Д. Чайка дуже радо зустрів їх, спілкувався жестами й пообіцяв допомогу. Розповіли йому про свої проблеми, про роботу, а через тиждень прислали з обленерго представника, який написав, що потрібно купити, щоб поставити в БК УТОГ окремий від сусідів лічильник. Цим зайнялася Тамара Миколаївна, всі документи оформила, все необхідне купила і ось уже своя електроенергія, свій лічильник і нікому ніхто нічого не винен.

Наталію Миколаївну завжди запрошували на різні засідання, семінари у місцеві та обласні органи влади, і завжди з собою брала Городничу як перекладача. Одного разу на засіданні Тамара Миколаївна перестала перекладати і щось довго говорила, говорила. Наталя Миколаївна аж розсердилась: «Що ти говориш без мене?» Тамара вибачилась і розповіла, що просила віддати їм приміщення, яке вони орендують, а Чайка сказав, що у них є БК і тільки він віддасть їм приміщення, вони його продадуть.  Городнича тоді присяглась, що поки вона працює, цього не буде. Довго оформляла документи Тамара Миколаївна: треба було і в землеустрій, і в жек, і в інші місця побігати. Нарешті отримали документ, що приміщення повністю належить УТОГ. Радості не було меж! З цього приводу Наталя Миколаївна купила торт і шампанське. Щиро дякувала при всіх Тамарі Миколаївні, адже велика справа зроблена – приміщення передано в УТОГ і вони тут вже не квартиранти. Написала в ЦП клопотання, щоб дали Городничій відзнаку «Відмінник УТОГ», яку вона згодом отримала.

Одного разу Тамара Миколаївна зустріла маму нечуючої дівчинки і та нарікала, що глухі діти не мають можливості отримати вищу освіту, бо немає в спецшколі Миколаєва 12-го класу. Тож вона свою дочку повела до звичайної вечірньої школи і допомагає їй там навчатись. Коли Тамара Миколаївна звернулась до директора вечірньої школи, Лариса Миколаївна зустріла її запитанням: «А як же глухі діти будуть навчатися? Вчителі ж не знають жестової мови! Ні, ми не можемо». Тамара Миколаївна розплакалась: «Отже, для них дорога до вищої освіти закрита, вони повинні працювати тільки прибиральницями та двірниками?!»  Лариса Миколаївна почала заспокоювати: «Давайте подумаємо…». Тамара зауважила: «Та що тут думати: з ними будуть перекладачі! Ви не хвилюйтесь, особливої уваги вони не потребуюсь, їхні вуха та мовлення – це перекладач. Ви не будете шкодувати, візьміть нас!». Директор зателефонувала в управління освіти і узгодила з ними цей експеримент… Зараз вона приходить на заходи в БК і часто згадує, як познайомилась з Тамарою Миколаївною, як розчулили її сльози: думала, що у неї свої глухі діти, тому вона і плаче.

Наступного ранку Наталія Миколаївна і Тамара Миколаївна з листом-проханням завітали до управління освіти. Їх прийняли лагідно, але з якимсь острахом, адже це вперше. Усмішка і лагідні слова двох жінок, які прагнули кращого для нечуючих, зробили свою роботу – їм повірили і почали комплектувати першу групу.

Так і пішло далі, що щороку нечуючі діти отримують середню освіту у вечірній школі екстерном.

А далі все, як по накатаному сценарію: пішли в кулінарне училище,  щоб десь дівчаток прилаштувати, їм не відмовили і відкрили першу групу. А хлопцям де вчитися? І знову Тамара Миколаївна пішла до училищ. Де їй відмовляли,  а де казали, що треба поміркувати. А в ПТУ № 4 директор зацікавився і попросив прийти разом з керівником. Що й зробили: наступного дня удвох з Найденковою пішли з листом до директора і розповіли, як будуть навчатися глухі діти, що таке УТОГ та інше. Так все було узгоджено.

Коли діти закінчили вечірню школу, батьки почали просити про вищу освіту для них. Тамара Миколаївна пішла до університету «Україна» і домовилась з ректором про зустріч. І знову Наталія Миколаївна і Тамара Миколаївна на зустрічі з ректором розповідали, які хороші нечуючі діти, як їм потрібна вища освіта та інше. Домовились! І ось уже проминули іспити й почали навчання перші студенти курсу «Комерційна діяльність», який три роки вела Нонна Михайлівна Соколова. Потім у наступному році набрали курс «Фізична реабілітація». Але ж де знайти перекладача?

Н.М.  Найденкова запропонувала Тамарі  Миколаївні допомогти перекладати в університеті. Тож кожної суботи та неділі Тамара Миколаївна 5 років вела цю групу студентів. То була група на заздрість усім! Організовували вікторини «Що, де, коли?», шашково-шахові турніри, концерти з жестовою піснею… Проректор на усіх зібраннях просила, щоб нечуючі спортсмени одягали нагороди і фотографувались з ними. Зробили стенди в Університеті, де було написано: «Ми рівні серед рівних». До сьогодні згадують в університеті, яка то дружна група була, весела, винахідлива. А в групі були дуже гарні члени УТОГ: І.Л. Порхун – зараз голова облорганізації УТОГ; В.В. Натальчук – пловець, переможець багатьох всеукраїнських і зарубіжних змагань, на той час у нього було 144 медалі і більшість з них – золоті; І.Л. Снігирь – неодноразовий  переможець у боротьбі, зараз вже багато років працює з дітьми тренером по боротьбі. Про всіх не розповісти, адже їх було 14 чоловік. Ще через рік знову набрали курс «Комерційна діяльність», а перекладачем там стала автор цих рядків.

Дуже мріяла Тамара Миколаївна про те, щоб для нечуючих був перекладач на телебаченні, адже в Києві уже є таке починання.  Наталія Миколаївна підхопила цю ідею і додала, що саме Тамара будете перекладати на телебаченні,  бо у неї дуже чіткі й зрозумілі жести. Написали листи у місцеві та обласні органи влади і почали чекати, через рік знову звернулися з листами. І ось якось їх викликали в управління соцзахисту, де керівник  О.В. Сивопляс вислухала  їхне прохання і сказала, що з наступного місяця виділяються кошти для оплати перекладача. Радості не було меж!

Розмірковуючи,Тамара Миколаївна сказала, що вона вже у віці, а треба підібрати молоденьку гарненьку перекладачку, щоб приємно було дивитись.  Сама ж погодилась підміняти в разі потреби і зателефонувала Т.І. Мисніковій, яка і стала перекладачем «Новин Миколаївщини».

В 2008 році, коли не стало Наталії Миколаївни Найденкової, керівництво ЦП УТОГ призначило Тамару Миколаївну виконуючою обов’язки голови Миколаївської облорганізації УТОГ. Вона була постійно в пошуках спонсорів, не полічити, стільки отримано допомоги за роки її праці в УТОГ. Навіть зверталась до начальства, яке жило по сусідству, передавши йому листа з проханням надати допомогу.Коли ця людина призначила зустріч, Городнича розповіла їй все, що мала на душі: про бажання зробити ремонт у службових приміщеннях, закупити нову апаратуру та інше. Як було приємно, коли на рахунок облорганізації було перераховано 15 000 грн. Поставили металево-пластикові вікна в залі БК та в приміщенні облправління УТОГ, зробили ремонт санвузлів. Надрукувала подяку і занесла сусіду. Приємно, що він при зустрічі здоровається, питає як справи. Потім Городнича знайшла спонсора, завдяки якому поставили металево-пластикові двері в приміщення облправління УТОГ.

Зверталась Тамара Миколаївна і до депутатів, які завжди йшли назустріч, допомагаючи й у придбанні оргтехніки, і у ремонті.  Гарною підтримкою для членів УТОГ стали і 140 мобільних телефонів. Вже багато років нечуючі отримують овочі від спонсора – фірми «Владам». Городнича ніколи не забуває ветеранів УТОГ, дізнається, як вони себе почувають, чого потребують.

У 2011 році її одностайно обрано на посаду голови облорганізації.  Перед виборами на новий строк нечуючі постійно приходили з умовлянням залишитися ще працювати на посаді голови, але Тамара Миколаївна сказала, що треба давати дорогу молодим. Але про відпочинок їй тільки мріється, бо працює зараз інструктором-методистом по роботі з нечуючими, а коли новий голова І.Л. Порхун у відпустці, вона виконує його обов’язки.

Правдиві слова в пісні: «Старость меня дома не застанет: я в дороге, я в пути». Ці слова відносяться до Тамари Миколаївни Городничої. 8 серпня 2016 року їй виповнюється 65 років, але вона молода душею, працює з натхненням, з задоволенням, любить свою роботу і пишається, що пройшла усі ланки роботи, починаючи з  вахтера гуртожитку, перекладача, бібліотекаря, директора БК, інструктора-методиста до голови облорганізації.

Щасти вам, Тамаро Миколаївно! Ви все своє життя присвятили роботі з нечуючими, віддаєте їм все, що можете: сили, знання, досвід. Багато добрих людей зустріла по життю, добрих справ зробила і продовжує робити, а люди теж відповідають добром. Коли захворіла і потрібна була операція, а коштів не було – знайшлися добрі люди, а першою на допомогу прийшла Наталія Миколаївна Найденкова… А потім  різні люди приходили до лікарні, приносили, хто скільки зміг. Дуже плакала, коли старенькі бабусі прийшли до неї,  лежачої, провідати і під подушку сунули хто 2, хто 5 грн.

Тож не багато таких самовідданих людей знайдеться, які роблять все для людей, а собі – в останню чергу. Шановна Тамаро Миколаївно! Щиро вітаємо з днем народження! Бажаємо довгих років життя, адже Ви нам дійсно потрібні.

 

Л. ЦУКАНОВА, перекладач Миколаївської облорганізації УТОГ.

 

 

 

Добра, здоровья, счастья, долгих лет!

 

8 августа наша уважаемая коллега Тамара Николаевна ГОРОДНИЧАЯ, отпраздновала свой замечательный юбилей!

 

 

С юбилеем Вас, уважаемая Тамара Николаевна!

 

Пусть эта замечательная дата

Подарит радость и улыбок свет!

Желаем мы всего, чем жизнь богата –

Добра, здоровья, счастья, долгих лет!

Пусть впереди успехов будет много,

И жизни будет солнечной дорога!

Пусть судьба Вам пошлет

В этот юбилейный год

Много бодрости и вдохновенья,

Работоспособности и силы,

И всегда будут милы,

Словно праздника огни,

Жизни радостные дни!

 

С уважением, коллеги из Совета председателей областных организаций УТОГ,

Николаевской облорганизации УТОГ,

территориальных организаций глухих Николаевской области и ОДК глухих. 





газета Наше Життя

Старість її вдома не застане!

2016-08-11
Святковий настрій https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2016-08/1470827853_gorodnichaya-t.n_.jpg

Хочу розповісти вам про жінку — мрійницю, рукодільницю, доброго друга, гарного працівника, люблячу матір, вмілу господиню – усіх її якостей не перерахувати. Це Тамара Миколаївна ГОРОДНИЧА.

газета Наше Життя