Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя
  •    ▹ Міжнародний досвід щодо забезпечення рівних можливостей особам з інвалідністю на ринку праці 2 (продовження)  

Міжнародний досвід щодо забезпечення рівних можливостей особам з інвалідністю на ринку праці 2 (продовження)

  07/01/2016     1 674      Paul    

 

Продовження. Початок тут.

 

У Нідерландах проводять політику забезпечення реабілітаційних послуг за місцем проживання в рамках звичайних соціальних служб та органів охорони здоров’я. В цій країні змінювали архітектурний компонент шкільних будівель з метою забезпечення людям з інвалідністю кваліфікованої освіти.

 

 

У Великобританії люди з інвалідністю мають першочерговий доступ до програм навчання, і команда спеціалістів у центрі зайнятості займається їх працевлаштуванням. Спеціальні нав­чальні програми були організовані у Німеччині, вони мали на меті надати поради, підтримати з моменту закінчення школи і до праце­влаштування. До того ж, курси готували спеціалістів, які користувалися попитом на ринку праці.

В Австралії короткотермінові навчання здійснювалися на місцях, щоб відповідати потребам інвалідів: зазвичай терміном до 12 місяців. Швеція славиться співпрацею між школами та роботодавцями. Для людей з важким ступенем інвалідності навчання проводиться у спеціальних закладах, притулках, чи за спеціально організованими програмами.

Більше зусиль доводиться докласти, щоб залучити роботодавців до спів­праці. В Бельгії навчання відбувається на контрактній основі. Роботодавець після навчання людей з інвалідністю вже може не наймати тренера, однак, часто доводиться це робити.

Захищена зайнятість

В Ірландії комітет, створений для розробки стратегії працевлаштування людей з інвалідністю у захищеній чи підтриманій роботі та зайнятості, використовує наступні визначення:

Робота — це взяття особою зобов’я­зання виконувати організовані завдання, за які може передбачатись той чи інший вид винагороди, але які не підпадають під законодавство щодо захисту зай­нятості чи пов’язаного із заробітними виплатами соціального страхування.

Зайнятість — це оплачувана робота, яка узгоджується із законодавством щодо захисту зайнятості, пов’язаним з виплатами соціальним страхуванням та зобов’язаннями щодо сплати податків на прибуток.

Захищена робота — це робота, що виконується особами з інвалідністю у спеціально створених для цього цехах. Люди, що працюють у захищених цехах, зберігають за собою виплати з соціального страхування і зазвичай отримують невелику додаткову щотижневу плату від роботодавця. Захищені працівники не відносяться до зайнятих і не підпадають під дію законодавства щодо безпеки зайнятості.

Захищена зайнятість — це зайнятість на підприємствах, які є спеціально створеними для працевлаштування людей з інвалідністю та отримують певне фінансування від держави.

В Об’єднаному Королівстві у 1945 році була заснована система Remplоу, спрямована на реабілітацію та професійне навчання людей з інвалідністю з метою отримання ними «звичайної» зайнятості. Система була підтримана фінансуванням уряду одразу ж після її створення. У 2006 році Remploy було підтримано 9 000 інвалідів на 83 фабриках та в інших організаціях. Поза мережею фабрик Remploy, спостерігалось зменшення кількості захищених фаб­рик під керівництвом місцевої влади та волонтерського сектора, що співпало зі зменшенням обсягів виробничої промисловості загалом, а також із більшим зосередженням політики уряду на працевлаштування людей з інвалідністю на загальних робочих місцях, а не у захищеному середовищі. В останні кілька років філософія захищеної зайнятості стала предметом гострих дискусій у деяких країнах (наприклад, в Австралії, Сполучених Штатах), причому перевага починає надаватись іншим типам заходів з підтримки зайнятості. В Європі спостерігається не дуже суттєвий консенсус, коли деякі країни надають значно менше захищених робочих місць (на 1 000 осіб працездатного населення), ніж інші. Багато захищених цехів завдячують своїм походженням волонтерським спробам, зокрема благодійників, релігійних груп та груп стурбованих батьків. Поступово вони стали предметом державного регулювання і почали отримувати субсидії від держави. Загалом захищена зайнятість була створена для тих людей, що не могли або навряд чи могли б знайти і утримати роботу на відкритому ринку праці через тяжкий ступінь інвалідності або обмежену трудову здатність. У багатьох випадках, одним з критеріїв для прийняття на такі робочі місця є певний мінімальний ступінь інвалідності. Більшість з тих, кого беруть на таку роботу, мають розумову відсталість, хоча у деяких випадках не робиться розрізнення між розумовою відсталістю та психічним захворюванням.

У більшості країн метою державної політики щодо захищеної зайнятості є підвищення показників переходу до звичайного ринку праці. Насправді ж показники переходу варіюються від менш ніж 1 % до близько 5 %, при цьому у більшості країн показники тяжіють до нижчої грані даної шкали. Причинами, що пояснюють низький рівень переходу, є небажання роботодавців наймати; небажання зі сторони цехів відпускати своїх основних працівників; низький технологічний рівень діяльності працівників у цехах, що обмежує потенційний рівень їхніх навичок; професійне нав­чання, що частіше не відповідає вимогам ринку праці.

У багатьох країнах захищена зайнятість зазнає критики за неможливість забезпечити відповідні умови праці та трудові контракти. У багатьох випадках працівникам платять менше рівня мінімальної заробітної плати. У деяких випадках вони отримують лише гроші на «кишенькові витрати», як додаток до своїх звичайних виплат за інвалідністю. Часто не дотримуються закони про безпеку праці та безпеку на робочому місці. Загалом не надається права на об’єднання у професійні спілки.

Частина критики на адресу захищеної зайнятості пов’язана з низьким рівнем переходу до звичайної зайнятості, відсутністю трудових контрактів, низькою оплатою і т. ін.

Підтримана зайнятість

Варіант індивідуального працевлаш­тування здавався переважним для Сполучених Штатів. Існує багато різних способів забезпечення підтриманої зайнятості. Вони включають індивідуальне працевлаштування, анклави, мобільні робочі бригади та влаштування малого бізнесу. Анклав — це група осіб, зазвичай від 3 до 8, які працюють у спеціальній навчальній групі в межах материнської компанії. Не всі члени групи можуть бути переміщені до звичайного штату компанії. Мобільна робоча група може бути групою такого самого розміру, з одним або більше супервізорами, що подорожує по громаді, пропонуючи спеціалізовані контрактні послуги, такі як садівництво чи землеупорядництво. Варіантом малого бізнесу можуть бути виробничі послуги чи робота за субконтрактом, з невеликою кількістю працівників, що мають інвалідність, і таких, що її не мають. Бізнес може виготовляти лише один тип продукту або надавати один вид послуг.

В Об’єднаному Королівстві та Ірландії, наприклад, підтримана зайнятість включає програми, що надають фінансові субсидії роботодавцям за працівників з інвалідністю зі зниженою продуктивністю, а також діяльність інструкторів з працевлаштування, як і в Сполучених Штатах.

У Норвегії підтримана зайнятість надається з 1996 року, з гарантією підтримки інструктором з працевлаштування до 3 років.

У Новій Зеландії програма підтриманої занятості надає субсидію на заробітну плату терміном на 2 роки.

У Нідерландах, згідно з законодавством 1996 року, місцева влада може фінансувати підтриману зайнятість. На першому етапі додаткова виплата за інвалідністю була підвищена до рівня мінімальної заробітної плати і почали надаватись субсидії на вартість інструкторів з працевлаштування. Кожне робоче місце, створене таким чином, прирівнюється до роботи у захищеній компанії з метою отримання фінансування від уряду.

У Фінляндії мало хто визначає підтриману зайнятість саме як підтриману, оплачувану роботу в інтегрованих умовах: «загалом вона розуміється як сукупність різних варіантів підтримки зайнятості або діяльності, пов’язаної з зайнятістю».

Латвія підтримує інтеграцію людей з інвалідністю у ринок праці за допомогою тактики «боротьби з соціальним виключенням»; дії за цією тактикою включають розвиток підприємництва і самозайнятості. У Швеції особа з інвалідністю, що має хорошу бізнес­ідею, може претендувати на грант для відкриття власної справи.

Ряд досліджень у Сполучених Штатах показали, що підтримана зайнятість дає працівникам більше соціальних і психологічних переваг, порівняно із захищеним працевлаштуванням, а також є більш вигідною за витратами для працівників, платників податків і суспільства в цілому.

 

Соціальні підприємства

Соціальна Економіка, за визначенням Європейського Інформаційного Центру Соціальної Економіки (ARIES), «базується на цінностях економічної діяльності з соціальними цілями, адекватного розвитку, рівних можливостей, включення людей з обмеженими можливостями і громадянського суспільства».

Існує багато різноманітних соціальних підприємств, і всі вони поділяють однакові цінності. До таких підприємств відносяться соціальні фірми; соціальні бізнеси; соціальні підприємства; громадські підприємства; фонди розвит­ку; громадські, районні, робітничі і соціальні кооперативи; кредитні спілки; microcredit і mutual guarantee societies.

Законодавство Фінляндії у 2004 році визначило соціальне підприємство як будь­який вид підприємства, що занесене до відповідного реєстру і в якому щонайменше 30 % працівників мають інвалідність або були безробітними протягом тривалого часу. Станом на березень 2007 року було зареєстровано 91 таке підприємство; на найбільшому з них було 50 працівників.

 

У Сполучених Штатах заснований у 2006 році Союз Соціальних Підприємств, який має своїх членів здебільшого у Канаді і Сполучених Штатах, розширив власне визначення соціального підприємства від «будь­якої бізнес­діяльності чи стратегії отримання доходу, яку обирає для себе неприбуткова організація з метою генерування доходу для підтримки своєї благодійної місії» до «організації чи підприємства, яка просуває свою соціальну місію за допомогою стратегій отримання доходу від підприємництва». Ця зміна включила до сфери орієнтовані на прибуток організації із соціальною місією.

У Гонконгу у 2006 році був створений Ресурсний Центр для Соціальних Підприємств, покликаний надавати комплексні (one­stop­shop) послуги соціальним підприємствам. Центр надавав дорадницькі, консультативні, навчальні та інші послуги.

Нове законодавство Литви щодо соціальних підприємств спрямоване на покращення можливостей працевлаштування для осіб з вразливих груп: 40 % усіх зайнятих на соціальних підприємствах, повинні становити представники вразливих груп, включаючи осіб з інвалідністю. Компенсація заробітної плати становить 50 %, або 60 % — для осіб з тяжкими ступенями інвалідності.

Нідерланди. Якщо клієнт має недостатньо професійної підготовки і неготовий до оплачуваної роботи або таку роботу неможливо запропонувати, пропонується неоплачувана робота. Якщо людина має реальну можливість у майбутньому працювати на оплачуваній роботі, її направляють на стажування від 6 місяців до 1 року, щоб у неї появилися навики роботи. Стажування проходить на звичайних підприємствах.

До неоплачуваних робіт інваліди залучаються як на звичайних підприємствах так і на соціальних підприємствах або до соціальних підприємців. Соціальні підприємства фінансуються на 70 % за рахунок бюджету і 30 % — за рахунок самого підприємства. Соціальні підприємства — це спроба держави поєднати бізнес і державу. В Голландії 90 таких підприємств, на яких працює 100 тисяч працівників. Такі підприємства мають перетворитися із підприємств, які отримують прибуток, у підприємства, для яких отримання прибутку не є мета.

В Японії соціальні фірми/підприємства надавали можливості працевлаштування для осіб з інвалідністю з 1981 року.

В Об’єднаному Королівстві у 2002 році британський уряд започаткував Стратегію соціальних підприємств. Згідно з Департаментом Торгівлі та Промисловості, не існує єдиної офіційної моделі соціального підприємства. Соціальні підприємства включають компанії, обмежені гарантією, промислові і provident societies, а також зареєстровані благодійні організації. Опитування, проведене у 2004 році, показало, що у Сполученому Королівстві було 15 000 соціальних підприємств, що становило 1,2 % від усієї кількості підприємств. На них було зайнято 450 000 людей, і вони в сукупності мали 18 більйонів фунтів стерлінгів річного обігу. У 2006 році було заявлено, що кількість таких підприємств зросла до 55 000.

 

Громадські організації інвалідів

Нідерланди. Завдання організацій створити такі умови, щоб їхні клієнти могли приймати участь у суспільному житті. Громадські організації інвалідів «Steimetz de Compaan» та «Раmeijег» надають всебічну підтримку особам з розумовою відсталістю, психічними розладами та іншою нозологією, щоб вони змогли зайняти гідне місце в суспільстві: вирішують питання пов’язані із забезпеченням інвалідів житлом, освітою, зайнятістю; соціальні проблеми, підтримка всього життя інвалідів у цілому. Кожен клієнт організації має свого супроводжуючого, який допомагає йому вирішувати усі життєві, побутові, соціальні проблеми, супроводжує на робочому місці. Оплата супроводжуючого здійснюється за рахунок коштів, які надходять відповідно до закону про страхування особливих медичних потреб. Цим законом передбачено, що кожен працюючий у Голландії сплачує до фонду 3 % від загального свого доходу. Організація інвалідів «Раmeijег» здійснює підтримку 4 тис. клієнтів. Послуги клієнтам надають 2000 співробітників та 500 волонтерів у 180 відділеннях організації. Послуги надаються за бажанням самого клієнта, на підставі медичного висновку. В Нідерландах громадські організації інвалідів організовують центри денної зайнятості інвалідів. Один із центрів денної зайнятості інвалідів організації «Раmeijег» обслуговує американську страхову компанію «Крофард». Люди з обмеженими можливостями виконують різноманітні нескладні роботи, такі як: прибирання, миття вікон, догляд за квітами, заправка кави в апарат, доповнення принтерів папером, укладання листів у конверти, розрізання конвертів, сканування листів та страхових документів та інші. Головна мета центрів денної зайнятості інвалідів — участь інвалідів у суспільному житті, покращення якості їх життя, залучення інвалідів до суспільної роботи, підготовка до трудового процесу на підприємстві, показати, що вони потрібні суспільству і можуть вкладати свій посильний внесок у суспільство.

 

Фінансове забезпечення

Нідерланди. Відповідно до закону про страхування особливих медичних потреб передбачено, що кожен працюючий у Голландії сплачує до фонду 3 % від загального свого доходу.

У Франції один з самих високих в Євросоюзі відсоток відрахувань. Видатки на страхування складають 6,4 % ФОП, з них — 4 % работодавці, 2,4 % — працюючі.

 

Фінансова підтримка

Грошові виплати субсидій для покриття тимчасової втрати працездатності — найпоширеніша форма фінансової підтримки людей з інвалідністю. Існують країни, де такі виплати обмежені у часі: Швеція — 4 роки, у Німеччині — 8 років. Сума виплат також різна, наприклад, в Австрії вони сягають 80 % повної заробітної плати протягом першого року безробіття. Субсидії можуть поєднуватися з грантами в початковий період адаптації.

Інші види фінансової допомоги:

гранти на професійне навчання;

бонуси на обладнання робочого місця після проходження навчання; гранти на догляд.

забезпечення грантів на найм особистого доглядача, у разі необхідності;

гранти на збереження робочого місця для тих, хто травмувався на роботі; гранти на покриття витрат на обладнання робочого місця;

зменшення соціальних витрат на соціальне страхування у зв’язку з працевлаштуванням людей з інвалідністю.

У Нідерландах, де відповідальність за працевлаштування людей з інвалідністю делегована роботодавцям, існують і інші методи:

«тримісячний договір» — йдеться про те, що людина з інвалідністю може працювати на роботодавця до 3 місяців безоплатно, однак зберігаються її соціальні витрати протягом цього терміну;

роботодавець може отримати грант на заміну працівника, якщо останній не може більше виконувати свої обов’язки та переходить на роботу в іншу компанію;

роботодавець може не оплачувати лікарняну відпустку новоприйнятому працівнику протягом 52 тижнів;

роботодавець звільняється від додаткових страхових внесків протягом 6 місяців з моменту прийняття на роботу людини з інвалідністю, якщо вона отримує соціальні виплати.

Гранти надаються людям з інвалідністю, котрі вирішили відкрити свій бізнес або заснувати кооператив. Така підтримка особливо поширена у Греції, де прослідковується високий рівень самозайнятості і мала кількість підприємств. У США наявні гранти для технічного навчання та підтримки, надаються приватним організаціям, котрі займаються підтримкою та навчанням людей з інвалідністю на місцевому рівні. У Швеції роботодавці законодавчо захищені від надмірних витрат на лікарняні відпустки людям з інвалідністю, що допомагає не зловживати даним правом. У Франції фінансові виплати платяться людині з інвалідністю, котра знайшла роботу. Також грошова підтримка може виплачуватися на транспорт та навчання. У Нідерландах діє пілотна схема, згідно з нею людині з інвалідністю надається власний бюджет — ваучер, що дає їм змогу придбати працевлаштування або інші соціальні послуги для інтеграції. У США діє подібна схема, котра називається «Квиток на роботу». В Іспанії гарантують повернення всіх соціальних виплат у разі звільнення.

У Фінляндії людям з інвалідністю надається можливість тимчасово припинити виплати на термін до 2­х років, а цей час використати для навчання. В інших країнах законодавство продовжує виплачувати соціальну допомогу, якщо рівень доходів не перевищує встановленої суми.

 

Інформація надана організаторами Форуму підприємств ГОІ.







газета Наше Життя

Міжнародний досвід щодо забезпечення рівних можливостей особам з інвалідністю на ринку праці 2 (продовження)

2016-01-07
Інопреса https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2015-12/1450600872_trudoustroystvo-invalidov1.jpg

У Нідерландах проводять політику забезпечення реабілітаційних послуг за місцем проживання в рамках звичайних соціальних служб та органів охорони здоров’я. В цій країні змінювали архітектурний компонент шкільних будівель з метою забезпечення людям з інвалідністю кваліфікованої освіти.

 

газета Наше Життя