Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя
  •    ▹ Міжнародний досвід щодо забезпечення рівних можливостей особам з інвалідністю на ринку праці  

Міжнародний досвід щодо забезпечення рівних можливостей особам з інвалідністю на ринку праці

  21/12/2015     1 159      Paul    

 

(Інформація, з якою були ознайомлені учасники Всеукраїнського форуму підприємств громадських організацій людей з інвалідністю, що відбувся 19 листопада 2015 року у Києві)

 

Міжнародна організація праці визначає у Рекомендаціях № 168, що особи з інвалідністю повинні отримувати рівні можливості та ставлення, коли йдеться про доступність зайнятості, можливості збереження роботи та професійне зростання; при цьому робота, наскільки це можливо, повинна відповідати особистому вибору цих осіб та враховувати їхню індивідуальну придатність до такого виду зайнятості. Таке праце­влаштування включає варіанти роботи на відкритому ринку праці, які відповідають індивідуальним можливостям інвалідів та є доступними і для осіб, що не мають інвалідності.

Для людей з інвалідністю, які через власний вибір і/або з причин невідповідності не можуть бути працевлаштовані на відкритому ринку праці, зазвичай створюються альтернативні форми зайнятості — захищені або підтримані. В різних країнах існує безліч варіантів такої зайнятості, що визначаються такими факторами як традиції та культура, економічні та соціальні умови, умови ринку праці, система соціального забезпечення, доступність кваліфікованого персоналу та вплив упорядників, включаючи організації інвалідів.

 

Рівень зайнятості людей з інвалідністю на відкритому ринку праці

 

Рівень зайнятості людей з інвалідністю на відкритому ринку праці загалом значно нижчий, ніж інших працівників, у той час як рівень безробіття — вищий.

У Канаді доступність людей з інвалідністю до загального ринку праці становила 6,5 % у 2001 році, проте вони складали лише 2,4 % робочої сили федерального підпорядкування. Частка осіб з інвалідністю у кожній галузі економіки була низькою, варіюючись від найнижчої — 1,8 % у транспортній сфері до 2,3 % у банківській, 2,4 % у сфері комунікацій і 2,9 % в «інших» галузях.

У Франції за даними за 2007 рік 1,8 млн. осіб підпадали під дію державного закону щодо працевлаштування інвалідів, з них 55 % — чоловіки, кожен другий з яких старше 50 років. 83 % усіх інвалідів мають освіту нижче середньої, в цій категорії зайнято трохи більше третини, а 19,3 % — безробітні. Щороку у Франції близько 55 тисяч осіб втрачають роботу через інвалідність. Всього на підприємствах країни працюють 233,2 тис. осіб з інвалідністю, 40 % з них старше 50 років. Із загальної кількості працюючих інвалідів 163 тисячі — працюють на державних підприємствах, 110 тис. — на спеціалізованих підприємствах, в організаціях і службах допомоги у роботі.

У Німеччині в 1997 році рівень залучення людей з тяжкими ступенями інвалідності до ринку праці становив 37 %, порівняно із відповідними показниками для людей, що не мають інвалідності, 80 % — для чоловіків та 63 % — для жінок. У 2003 році рівень безробіття серед осіб з інвалідністю становив 16,6 %, у порівнянні з показником 10,4% для людей, що не мають інвалідності.

В Угорщині у 2002 році, із 656 000 людей працездатного віку, що мали «довготривалі проблеми зі здоров’ям», менш ніж 95 000 були залучені до ринку праці, включаючи 10 000 безробітних.

У Швеції в 2002 році 68 % осіб з інвалідністю відносились до трудових ресурсів, у порівнянні з показником у 77 % для загального населення. Показник для осіб «зі зниженою трудовою здатністю» становив 57 %.

Близько 65 % людей з інвалідністю були працевлаштованими, порівняно із 77 % серед тих, хто не мав інвалідності. Серед інвалідів зі зниженою трудовою здатністю 53 % були працевлаштованими. Близько 4,6 % людей з інвалідністю були безробітними (5,8 % — для осіб зі зниженою трудовою здатністю), у порівнянні з 3,9 % серед загального населення.

В Об’єднаному Королівстві у 2003 році люди з інвалідністю становили 19 % всього населення працездатного віку і лише 12 % усіх працюючих. Серед близько 6,8 мільйона людей працездатного віку, що мали інвалідність, 49 % були працевлаштованими навесні 2003 року, у порівнянні з 75 % серед людей, що не мали інвалідності.

У Швейцарії серед працівників, що мають інвалідність, ступінь безробіття є також вищим, ніж серед працівників, що не мають інвалідності, проте аналогічний показник тут становить 52 %; їхній рівень зайнятості є відносно високим, у порівнянні з іншими країнами ОЕСР (Організації Економічної Спів­праці та Розвитку). Рівень безробіття відрізняється між різними типами інвалідності, найвищий він серед осіб, що мають психічні захворювання.

У Сполученому Королівстві було підраховано, що 75 % людей працездатного віку, які мають психічні захворювання, є безробітними.

У Швейцарії наявність психічного захворювання стала самостійною, найбільш вагомою причиною для отримання допомоги за інвалідністю, ця причина має місце у понад 40 % від усіх випадків; дана тенденція є очевидною й у інших країнах.

Нідерланди. Особлива увага приділяється забезпеченню працевлаштування людей з обмеженими можливостями та збереженню за ними робочих місць. Реалізуються заходи щодо заохочення підприємств, що приймають на роботу інвалідів, зокрема:

— компенсація додаткових витрат на працю інваліда (супровід інваліда на робочому місці);

— фінансування придбання спеціального устаткування для інвалідів;

— компенсація виплат ризику на лікарняні (підприємства бояться брати на роботу інвалідів через хвороби, тому такі підприємства на 2 роки звільняються від сплати лікарняних);

— субсидії на оплату заробітної плати (якщо роботодавець приймає інваліда на повний робочий тиждень, а його продуктивність складає лише 40 %, то інвалід отримує повну заробітну плату, частину якої компенсує держава);

— спрощення діловодства (бланки заповнюються іншими фірмами, скорочуються перевірки, зменшення податкових зобов’язань тощо);

— організаціям, що приймають на роботу інвалідів, присвоюється відповідний логотип (у Голландії підприємству мати такий логотип престижно);

— організації отримують консультаційний ваучер на певну суму, яку вони можуть використати на консультації (інформація про нові закони тощо);

— державні установи надають переваги у закупівлі послуг у організацій, підприємств, які приймають на роботу інвалідів.

У Нідерландах квоти­нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів чи інших зобов’язань, передбачених законодавством для підприємств, не існує. Проте, підприємства мають чіткі зобов’язання щодо соціального страхування своїх працівників.

Роботодавець зобов’язаний 2 роки платити заробітну плату працівнику, який отримав інвалідність. При цьому роботодавець повинен прикладати всі зусилля для того, щоб повернути працівника на роботу: надати іншу роботу на своєму підприємстві, створити умови, щоб людина змогла працювати.

Працівник, який отримав інвалідність, також повинен сприяти своєму праце­влаштуванню. Якщо були створені всі умови, а працівник не сприяв своєму працевлаштуванню, роботодавець може його звільнити. Через 2 роки інстанції (страхові компанії, що виплачують допомогу) перевіряють підприємство: чи все було зроблено для того, щоб працівник зміг залишитися на фірмі і працювати.

 

Реабілітація

 

Для надання послуг професійної орієнтації, професійного навчання, працевлаштування та інших послуг соціальної реабілітації, компетентні органи стимулюються використовувати всі можливі соціальні послуги для людей з інвалідністю з потрібним пристосуванням (Конвенція МОП № 159, ст. 7). Для відновлення людини з інвалідністю на робочому місці складається покроковий план. Методом підтримки може бути навчання людини у конкретній ситуації. Індивідуальна підтримка, наприклад, встановлення стосунків із співробітниками, може здійснюватися через радника з питань працевлаштування або ж через спеціальні схеми постійної підтримки на первинному етапі, наступних фазах та в періоди кризи.

Бельгія та Франція застосовують індивідуальний підхід при побудові кар’єрного шляху людей з інвалідністю, що передбачає використання різних методів на різних етапах. Саме такий підхід веде до інтеграції людей з інвалідністю на вільний ринок праці. Інколи проводять тренінги навчання грамотності та лічбі, якщо це необхідно.

В деяких країнах практикують впровадження пільгового доступу до певних вакансій. Наприклад, у Греції певний відсоток посад, включаючи кур’єрів, прибиральників, садівників, ресепціоністів, має бути замовлений громадським сектором та банками. Пільгові умови діють і для відкриття власного бізнесу: таксі, газетний кіоск. У Словенії законодавство вимагає від конкретних організацій забезпечення робочого місця телефоніста людьми з вадами зору. Досвід роботи або ж здобувається самостійно, або ж є частиною процесу інтеграції, особливо для людей, котрі тільки вийшли на ринок праці.

Первинне втручання здійснюється протягом перших 6 місяців їхнього робочого стажу. Існують довготривалі програми, спрямовані на повернення людини з інвалідністю на роботу (прик­лади: Австрія, Бельгія, Франція, Швейцарія). Саме через конкретні перешкоди, що не спонукають до працевлаштування, людям з інвалідністю пропонується навчання або ж перекваліфікація.

Державні служби в Італії співпрацюють з приватними організаціями, щоб забезпечити інтеграцію людей з інвалідністю. Стаття 9 Конвенції № 159 вказує на важливість навчання персоналу, який допомагає працевлаштувати людей з інвалідністю. Деякі країни, такі як Естонія та Угорщина, започатковували програми з цією метою (ЄС, 2005).

 

Далі буде.

 

Інформація надана організаторами Форуму підприємств ГОІ.

 





газета Наше Життя

Міжнародний досвід щодо забезпечення рівних можливостей особам з інвалідністю на ринку праці

2015-12-21
Інопреса https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2015-12/1450600872_trudoustroystvo-invalidov1.jpg

Міжнародна організація праці визначає у Рекомендаціях № 168, що особи з інвалідністю повинні отримувати рівні можливості та ставлення, коли йдеться про доступність зайнятості, можливості збереження роботи та професійне зростання; при цьому робота, наскільки це можливо, повинна відповідати...

 

газета Наше Життя