Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя
  •    ▹ Чи потрібно глухих малюків-кохлеарників навчати жестової мови? +видео  

Чи потрібно глухих малюків-кохлеарників навчати жестової мови? +видео

Цю статтю написали Джоанна Сміт та Джейс Вульф (Smith, Joanna MS; Wolfe, Jace PhD) з Оклахоми (США). Вона передає зарубіжний досвід у роботі з нечуючими дітьми, яким вживлено кохлеарний імплант.

 

 

Щороку в Сполучених Штатах народжуються 10 000 дітей з нейросенсорною глухотою. Глухі діти чуючих батьків, таких, які не володіють жестовою мовою, є унікальними через те, що вони не можуть легко або природно вивчити мову, якою спілкуються в їхній родині. Ці батьки стоять перед важким вибором. Чи повинні вони шукати кохлеарний імплант для своєї дитини?
Якщо це так, чи потрібно батькам також навчитися використовувати жестову мову? Спеціалісти повинні допомогти батькам зрозуміти ризики та переваги різних підходів до спілкування в родині, де є глуха дитина.

Переваги навчання жестової мови явно переважають ризики. Для батьків і сімей, які готові і здатні на це, такий підхід видається явно кращим підходу, що зосереджується виключно на усному (словесному) спілкуванні.

Автори виклали думки дев’ятьох експертів, серед яких є як прихильники тільки сприйняття інформації на слух та усного мовлення, так і прихильники жестової мови, батьки дітей з двома імплантами, встановленими у ранньому віці, науковці з галузей освіти та лінгвістики.

 

Інформація для роздумів зі статті 

 

Б. Харт і Т. Ріслі, два соціологи, проводили у середині 90­х дослідження, спрямоване на виявлення причин, чому словниковий запас чуючих дітей шкільного віку із забезпечених сімей значно перевищував словник чуючих дітей з бідних сімей, і виявили, що діти, у яких були професійні вихователі, до віку трьох років мали можливість почути у середньому близько 45 мільйонів слів. У той час як діти, що жили у родинах, де не було професійного догляду чи були опікуни з соціальних служб, могли почути лише близько 13 мільйонів слів за ці перші три роки життя.

Ці дані підтверджують, що розвиток мови грунтується під впливом грамотного, зрозумілого мовлення. Вроджене зниження слуху створює небезпеку не почути 45 мільйонів слів протягом перших трьох років життя і вже через це мати затримку мовного розвитку.

Теза 1 зі статті: «Дев’яносто п’ять відсотків дітей з втратою слуху народжуються у нормально чуючих батьків, які бажають поділяти з дитиною власну мову й культуру».

Фахівці (в Україні віднесемо до них лікарів­сурдологів та сурдопедагогів) мають підтримувати батьків, ретельно збирати інформацію про родину, її прагнення щодо майбутнього дитини та можливостей для цього. Це має стати відправною точкою до наступної дискусії з батьками та рекомендацій щодо вибору жестової мови, або слухових апаратів та/або імплантів.

Теза 2. «Жестова мова, при використанні протягом короткого проміжку часу перед імплантуванням, не може зашкодити розвитку мовлення і може бути корисною».

 

Мої коментарі: Не завжди є можливість і потреба виконувати імплантацію на першому році життя, як пропагують деякі затяті імплантофіли. Не всім родинам доступна об’єктивна діагностика стану слуху немовляти, завжди є небезпека лікарської помилки при встановленні діагнозу
(трапляється до 10% випадків слухової нейропатії у малюків — незрілості нервової системи, коли слух ще може відновитися. Діагностується це при КСВП (КСПВ — коротколатентні слухові викликані потенціали; комп’ютерне обстеження слуху, яке дозволяє визначити втрату слуху навіть у новонароджених).

Майже завжди є залишки слуху на низьких звукових частотах, компенсацію яких забезпечують надпотужні слухові апарати — допомагають мозку дитини отримати поняття про наявність та відсутність звуку, образи слів, висоту та інтонацію. Це потім допоможе співвідносити сигнали від імпланта з наявним у пам’яті дитини звуковим образом, який був переданий слуховим апаратом.

Якщо дитина та батьки до імплантації оволодіють хоча б сотнею жестів для спілкування, то не буде такого психологічного шоку у дитини від операції та під час тритижневого очікування вмикання мовного процесора, перших місяців опанування нових «звукових» подразників.

Тези 3—4: «Є моменти, коли мій син не може носити свої імпланти (наприклад, під час плавання) або не в змозі чути через надмірний гамір навколо. Тому ми, як сім’я, — у процесі вивчення жестової мови».

Це слова Sasha Scambler, PhD, батька 5­річного сина з імплантами, який, хоч і має відповідний віку стан слухомовного розвитку, але успішно вивчає й жестову мову.

Далі наводиться приклад студента, який з раннього віку використовує імпланти, але на першому курсі коледжу став вчити жести (ASL), як другу мову.

Ще фраза зі статті: «Розвиток усного мовлення відбуватиметься тільки тоді, коли дитина постійно використовує його протягом перших кількох років життя. Однак, як тільки усне мовлення міцно утвердилося, мова жестів може бути вивчена пізніше, як друга мова у житті».

 

Робимо висновок: якщо розвиток усного мовлення дитини не відповідає рівню чуючих однолітків, то треба чим скоріше вчити жестової мови для підтримки загального розвитку дитини.

 

Підготував к.п.н. О. САВЧЕНКО.

 







газета Наше Життя

Чи потрібно глухих малюків-кохлеарників навчати жестової мови? +видео

2016-04-25
Відео / Сурдопедагогічна сторінка https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2016-04/1461567825_kohlearnyy_implantat_6.jpg

Цю статтю написали Джоанна Сміт та Джейс Вульф (Smith, Joanna MS; Wolfe, Jace PhD) з Оклахоми (США). Вона передає зарубіжний досвід у роботі з нечуючими дітьми, яким вживлено кохлеарний імплант.

 

газета Наше Життя