Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

Союз глухих Болгарії відзначив славну ювілейну дату — 80-річчя з дня створення

  18/09/2014     526      Paul    

У цьому році братній Союз глухих Болгарії відзначив славну ювілейну дату — 80-річчя з дня створення. У зв’язку з цією знаменною подією починаємо публікацію матеріалів з часопису Союзу глухих Болгарії під красномовною назвою — «Тишина».

Сьогодні ми друкуємо спогади президента СГБ Васила Панєва про те, як проектувався і будувався офіс Союзу глухих Болгарії.

 

 

Рівно 30 років тому відкрив двері будинок, в якому ми працюємо зараз, і в якому ми щодня зустрічаємось і спілкуємось.

Багато хто добре пам’ятає той урочистий момент. Наші ветерани згадують, з якою гордістю ми відкривали новий Культурний центр і адміністративну будівлю за адресою: м. Софія, вулиця Денкоглу, 12-14.

Проте сьогоднішня розповідь буде присвячена і нашим послідовникам. Нехай знають, пам’ятають і вчаться у нас всьому доброму, що ми зробили для нашої спільноти глухих людей.

Нехай молоді кадри множать наші успіхи, працюють чесно і сумлінно ставляться до нашої спільної роботи.

За 80 років діяльності у нас накопичений багатий досвід і є значні досягнення, якими ми маємо законні підстави пишатися сьогодні і сказати: «Так, нам, членам СГБ, за ці роки вдалося побудувати для глухих людей гідне життя. В найближчі роки ми досягнемо успіху у рівноправ’ї і навіть будемо попереду інших, враховуючи наше незалежне економічне життя, наші культурні заходи і нашу адміністративну самостійність.

Проте, безумовно, серед наших найбільших досягнень велично виблискує одна найвитонченіша «перлина», якою є біла вражаюча споруда по вулиці Денкоглу, 12, яка прикрашає собою сьогодні центр міста».

Нема жодної людини, яка б не прийшла до нас у цей дім з повагою. Нема жодної людини, яка б не полюбила цей наш святий будинок.

Я і сьогодні ним пишаюсь! Тому що в нього ми вклали всю нашу силу волі і мужність, незважаючи на великі труднощі і проблеми.

На початку 80-х Союз глухих Болгарії був на підйомі. Наша організація була сильною з фінансової точки зору. У ті роки ми розпочали і завершили будівництво нашого підприємства «Тихий труд», а всі інші наші 13 філій ми збудували протягом багатьох років. Всі вони оснащені найсучаснішою технікою, ми створили найкращі умови для роботи та відпочинку наших глухих працівників — а в той час на наших підприємствах працювало 5000 чоловік.

Тоді, звичайно, у нас виникла ідея створити і культурний центр для наших членів. Ми мріяли, щоб Будинок культури, який мав розвивати нашу культурно-освітню діяльність, став найкращим. Все найсучасніше мало створюватись саме для глухих людей!

Тоді в нашому розпорядженні була крихітна комірка на розі вулиць Денкоглу і Лавеле. Також там знаходилась і наша бібліотека, і відділ культури, там же ми облаштували і редакцію газети «Тишина»... і взагалі там було все, що пов’язане з культурою, самодіяльністю і освітою. Звичайно, того всього було недостатньо з точки зору наших нових видів діяльності, які б мали задовольняти наші майбутні потреби і вимоги. І тоді ми знайшли собі нове місце, яким і є наше теперішнє місце розташування. Правда, тут були ще дві старі будівлі з великою кількістю порожнього місця. Нами були зроблені всі необхідні звернення на адресу муніципалітету. Ми затвердили і подали в адміністрацію всі необхідні документи для будівництва нашого культурного центру.

Тодішній мер Софії Іван Панєв задовольнив наше бажання. Завдяки його підтримці нам було виділено територію для забудови. Муніципалітетом навіть був наданий дозвіл на знесення існуючих будівель і забезпечення житлом сімей, які в них проживали.

Витрати, пов’язані з майбутнім будівництвом, покривалися кредитом, який надав Болгарський народний банк на вигідних для нас умовах. А потім ми отримали ще і частку капітальних вкладень від Управління Держ­плану.

«Главпроекту» було доручено спроектувати цю будівлю. Проект, підготовлений архітектором Дорою Недялковою, нам сподобався, і ми його ухвалили. Всі документи на будівництво нашого культурного центру були витримані суворо в рамках закону — були точними і охайними. Як тільки ми отримали дозвіл на будівництво, ми звернулись до муніципальної народної ради (виконкому) з проханням забезпечити нас професійними будівельниками, проте нам було в цьому відмовлено у зв’язку з відсутністю вільних будівельних робітників.

Тоді, в цій ситуації, ми вирішили використати всі наші будь-які особисті дружні «зв’язки» і можливості, і я зв’язався з тодішнім генеральним директором будівельно-монтажного комбінату в Кирджалі паном Василіусом Меліусом і його заступником паном Стойчевим.

День четвертого листопада ми вирішили зробити днем початку робіт з закладки фундаменту нового культурного центру і адміністративного будинку Центральної Ради СГБ і обласної організації в місті Софія.

Будівельники зобов’язалися чесно й ударно працювати в короткий термін, щоб закінчити будівництво до 50-річчя створення СГБ.

Проте, на жаль, наша радість тривала всього три місяці, коли раптом робота була призупинена вже в процесі викопних робіт.

У той час мером міста Софія був Петр Междуречки, який водночас виконував обов’язки голови столичної міської народної ради.

Новий мер переслідував свої корисні цілі. Під його керівництвом столична міська народна рада вирішила відібрати у нас будівельний майданчик і запропонувати нам обмін.

Ви можете собі це уявити — нам запропонували в обмін нову територію?! Це квартал «Гео Мілєва». Обіцяли нам допомогти з будівництвом, аби ми зробили все, щоб звільнити нашу територію забудови в центрі міста.

Очевидно, наш шматок землі для когось виявився «ласим». Дійсно «ласим», оскільки призначався для Благоєвського районного комітету Болгарської комуністичної партії.

Я не міг цього допустити. По-перше, тому, що ми вже почали проведення глибоких розкопок для встановлення фундаменту. По-друге, тому що ми зробили все необхідне — від фінансування проекту до легалізації. А гроші, які ми позичили, вже були задіяні у будівництві.

Більш того, була ще одна причина, чому не можна було погоджуватись з пропозицією обміну — квартал «Гео Мілєва» є віддаленим, і глухим абсолютно незручно туди добиратися.

І я з обуренням почав писати листи. І куди б я не писав — в ЦК Комуністичної партії, до міськ­кому, міністерств, громадських організацій — ми не отримали ніякої допомоги.

Проте допомога надійшла несподівано.

Тоді я був членом Національної ради Вітчизняного фронту. Якось після однієї Національної конференції голова НФ Пенчо Кубадинський зустрівся зі мною в резиденції «Бояна».

На прийомі в «Бояні» я був присутній з перекладачем. Моїм перекладачем тоді був Васил Германов, водночас він займав посаду віце-президента Союзу з вирішення соціальних проблем.

Ми з ним домовилися максимально скористатися з нашої присутності там, щоб зустрітися з тодішнім віце-прем’єром Ради Міністрів Грогором Стоїчковим. І нам це вдалося. Більше того: нам вдалося проінформувати його про нашу проб­лему. І цього було достатньо, щоб наступного ж дня він спеціально викликав нас в офіс Ради Міністрів.

Я добре підготувався. Мав з собою всі документи, що підтверджували нашу правоту. Виклав усі аргументи, що довели несправедливість прохання мера і столичної міської народної ради.

Григор Стоїчков зрозумів нас і відразу ж зв’язався з Междуречки.

Їхня розмова була короткою, але питання було поставлене дуже чітко: «Чому Ви намагаєтесь відібрати будівництво у глухих людей, що Вам заманулось? Замість того, щоб допомагати їм, ви їх ошукуєте». І наказав Междуречки переглянути своє рішення. І якщо той цього не зробить, то він, Григор Стоїчков, буде особисто вимагати його покарання. Він запронує Раді Міністрів розглянути цю «проблему» на спеціальному засіданні, щоб відмінити рішення столичної міської народної ради, оскільки Союз глухих Болгарії є національною організацією, і ця єдина національна організація глухих повинна розташовуватись саме в центрі столичного міста. Я дуже вдячний Григору Стоїчкову і досі за те, що він зробив для нас — за цей його великий жест в наш бік. Насправді, одразу все вирішилось у нашу користь.

Наступного дня я був запрошений мером Междуречки на зустріч з ним у Софіївській міськраді. Я був там у супроводі перекладача Германова. Мер спробував на нас знову натиснути. Знову сказав: «Місце, яке ми вам виділили, є набагато кращим, і я вам допоможу і будівельниками, і матеріалами...».

Я був до цього готовий і дуже тихо і наполегливо сказав: «Ні!».

«Ні, — сказав я. — Ми не хочемо цього, своє місце ми ніколи не здамо! Адже наші люди глухі. Всім до вподоби саме центр Софії. Кому це треба так далеко їхати, щоб з півгодинки посидіти в бібліотеці, адже комусь для цього слід добиратись годину? Хто зможе туди поїхати після роботи, щоб з друзями поспілкуватись? Адже це буде вкрай важко зробити».

Два дні по тому мер сказав нам, що Софіївська міська народна рада переглянула своє рішення. І воно було скасоване на нашу користь. Після того, як муніципалітет скасував своє рішення, почалося активне будівництво. Генеральний підрядчик — будівельна компанія в Кирджалі, на чолі з її технічним директором Вальком Івановим — трудився, не покладаючи рук, для якнайшвидшого завершення будівництва і виконання своєї обіцянки.

У березні 1984 року було завершено основне будвництво. А в травні закінчили оформляти дизайн інтер`єру приміщення Центральної ради Союзу глухих Болгарії. Виконання було результатом активної підтримки Цент­ральної ради Союзу і її виробничих організаційних одиниць. У той час весь персонал Центральної ради та активний склад Софійської обласної організації СГБ добровільно допомагав у постачанні необхідних матеріалів і прибиранні приміщень тощо.

Завдяки цьому нам вдалося подолати багато труднощів організаційного, технічного і побутового характеру. Наприклад, було встановлено алюмінієві євровікна, і тоді, 30 років тому, наші вікна вважались наймодернішими і найдорожчими. Дуже важливим тоді було завдання з теплозабезпечення, телефонізації, облицювання фасаду камінням і мраморними плитками...

Весь інтер’єр був оснащений масивними міжкімнатними дерев’яними дверима, монолітними дерев’яними шафами та іншими елементами меблів. Цю роботу ми доручили нашим майстрам-деревообробникам підприємства «Тихий труд». Отже, перш за все, ми використали ресурси наших підприємств, а, по-друге, економічні і багато інших ресурсів.

До цього завдання робітники підприємства «Тихий труд» віднеслись з особливою відповідальністю. І в якості їх роботи можна переконатись і сьогодні. Ними виконана чудова робота — створений такий затишок, без якого просто не обійтись!

Нам вдалося з усім цим впоратись. Ми побудували чудову будівлю!

 

 

А 28 червня 1984 року я урочисто відкрив наше приміщення з нагоди 50-річчя Союзу глухих Болгарії.

Ось що писала газета «Тишина» в номерах 12—13 від 29 липня 1984 року: «28 червня цього року на тихій вулиці Денкоглу зібралися сот­ні громадян, членів СГБ і гостей».

В якості гостей церемонії газета відмітила найвидатніших лідерів тодішнього державного і партійного керівництва — Пеко Такова (члена ЦК БКП і члена Державної Ради НРБ), Володимира Калайджиєва (заступника голови Ради з відновлення людських ресурсів при Державній Раді), першого заступника міністра охорони здоров’я народу професора Любомира Шиндарова та багатьох інших. У цій же статті були згадані й нинішні гості з закордону: у нас на відкритті був голова Всесвітньої федерації глухих доктор Драголюб Вукотич і пані Лііса Каупінен, тодішній заступник голови ВФГ.

І бажання у всіх було єдине — нова будівля має стати центром повнокровного соціально-економічного і культурного життя осіб з порушеннями слуху в Болгарії.

Я пишаюся тим, що наша місія з роками здійснилася.

Я пишаюся тим, що нашу будівлю сьогодні відвідують гості — з Болгарії, з закордону — і переступають вони наш поріг з пошаною.

І щоб там не було, це наше творіння залишиться нашим нащадкам — нашим дітям і онукам.

І тепер я хотів би передати кожному з них у спадок нашу істинну й яскраву ініціативність та гідність, щоб вони не забували будувати спільне майбутнє для всіх глухих людей.

Ми все це заслужили!

Нехай і у майбутньому все буде так!







газета Наше Життя

Союз глухих Болгарії відзначив славну ювілейну дату — 80-річчя з дня створення

2014-09-18
В світі глухих https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2014-09/1410860316_panev-vasiliy.jpg

У цьому році братній Союз глухих Болгарії відзначив славну ювілейну дату — 80-річчя з дня створення. У зв’язку з цією знаменною подією починаємо публікацію матеріалів з часопису Союзу глухих Болгарії під красномовною назвою — «Тишина».

Сьогодні ми друкуємо спогади президента СГБ Васила Панєва про те, як проектувався і будувався офіс Союзу глухих Болгарії.

газета Наше Життя