Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

З історії створення Сумської обласної організації УТОГ

Велика подія чекає нечуючих Сумщини цього року. Сумській обласній організації УТОГ виповнюється 75 років, а обласному Будинку культури УТОГ — 60!

Перше нагадування про об’єднання глухих Сумщини стосується тридцятих років. У 1934 році було створено міський відділ УТОГ, який об’єднував 23 інваліди зі слуху та мови і підпорядковувався Харківському обласному відділу УТОГ. Головою була Олександра Дмитрівна Нагорна. Під її керівництвом проводилася робота по створенню осередків УТОГ у Лебедині, Глухові, Кролівці.

 

Я. І. Потупало.10 січня 1939 року засновано Сумську область, а 3 березня цього ж року створено Сумський обласний відділ УТОГ. Першим його головою був глухий Я.І. Потупало. Після закінчення у 1934 році Київського індустріального технікуму, Яків Іванович пов’язав своє життя з нечуючими. Працював на різних посадах — головою організації УТОГ (1934—1941, 1944—1947), завідуючим клубом, директором Лебединського УВК УТОГ (1947—1951), майстром цеху. Але він жив не лише на Сумщині, доля закидала його до Полтави, Харкова, Лебедина.

Як вже зазначалося, діяли осередки глухих не лише в Сумах, а й в інших містах області. Червоний куточок для глухих за адресою: вул. Леніна, 18, відкрили у Лебедині на початку 1938 року. Він розташовувався у напівпідвальному приміщенні, що освітлювалося гасовими лампами. На обліку тут перебувало 18 членів УТОГ. Очолював роботу осередку нечуючий Микола Гаврилович Лужков.

У 1940 році, у зв’язку із зростанням кількості нечуючих, червоний куточок у Лебедині розширили і перейменували у клуб глухих, першою завідуючою якого була Зінаїда Никанорівна Аврук. З початком Великої Вітчизняної війни робота осередку у місті була призупинена. Відновлення Лебединської організації почалося у серпні 1944 року і в жовтні цього ж року клуб відкрив двері перед глухими. Директором, як і раніше, була З.Н. Аврук. На цій посаді вона пропрацювала до 1948 року, а згодом, аж до 1991 року, Лебединський будинок культури УТОГ очолював М.Г. Лужков.

Глухівський осередок глухих, який створено у 1937 році, нараховував тоді 15 осіб з вадами слуху і мови. Він спочатку підпорядковувався Чернігівському облвідділу УТОГ, а після заснування Сумської області перейшов у її підпорядкування. Під час німецької окупації осередок не працював і відновив свою роботу у 1944 році. Головою була Надія Леонтіївна Лепешко.

У Кролівці осередок УТОГ створено у грізному 1941 році, а його головою був Володимир Опанасович Замула. Навіть під час війни не припиняв надання допомоги нечуючим, які часто приходили до нього додому. Глухі виконували завдання підпільних організацій, які боролися проти німецьких окупантів. Після звільнення міста нечуючі продовжували збиратись у Замули вдома і лише у 1960 році було придбано будинок, у якому розташувався Кролівецький будинок культури глухих, а Володимир Опанасович був призначений його керівником.

Війна принесла численні збитки, руйнування. Потрібно було поновлювати зруйноване господарство. Особлива увага обласного відділу УТОГ, органів соціального забезпечення була звернена на створення власної матеріальної бази для залучення всіх працездатних глухонімих до суспільної праці. Великого значення набули учбово-виробничі комбінати, на яких нечуючі юнаки та дівчати вчилися робітничим професіям і отримували путівку в життя.

1 серпня 1944 року, на базі чоботарської майстерні, було організовано Лебединський учбово-виробничий комбінат, при якому створено швейне виробництво та фотоательє. Першим директором призначено Миколу Гавриловича Лужкова. Пізніше було створено столярну майстерню, продукцію, де виготовляли віконні рами, пензлики, двері, — вкрай необхідну населенню у післявоєнні роки. На кінець 1944 року на комбінаті працювали 32 особи. У 1954 році тут освоєно випуск м’яких меблів, матраців, кушеток.

 

 

Конотопський учбово-виробничий комбінат для глухонімих створено 1 листопада 1945 року. Першим директором був Іван Павлович Мартиненко. Тут працювали цехи: чоботарський, шапковий, швейний та хімічного фарбування. Робота комбінату була пов’язана з виконанням індивідуальних замовлень населення. Беручи до уваги інші потреби населення, на комбінаті організували нові види роботи: ремонт калош і примусів. У сільській місцевості району діяли торгові точки з продажу виробів комбінату.

У листопаді 1947 року в Кролівці відкрили відділення Конотопського УВК з виготовлення валянок та цукерок. Завідуючим відділенням було призначено інваліда війни Гліба Костянтиновича Розова.

Згодом на Конотопському УВК основною діяльністю стала швейна: спочатку виконання індивідуальних замовлень, а потім перехід до масового пошиття робочого одягу для підприємств міста.

У грудні 1949 року, згідно з постановою виконкому Сумської міської ради народних депутатів, було прийнято рішення про відкриття учбово-виробничого комбінату для глухонімих, на якому діяли майстерні: палітурна, перукарська та годинникова. Згодом, у січні 1951 року, ці майстерні було реорганізовано в Сумський учбово-виробничий комбінат (УВК), першим директором призначено Андрія Михайловича Цимбала. У штаті тоді було 25 працівників. З 1956 року комбінат був перепрофільований на випуск швейних та трикотажних виробів, відкрито й палітурне виробництво. У сімдесяті роки підприємство повністю перейшло на випуск швейної продукції.

 

 

Добрим словом згадують нечуючі керівників осередків, організацій, артілей, комбінатів глухих, які своєю самовідданою працею робили все, щоб допомогти інвалідам зі слуху та мови об’єднатися, адаптуватися серед чуючих, відчути себе потрібними суспільству. Це: О.Д. Нагорна, Я.І. Потупало, О.К. Нестеренко, А.К. Міщинцев, М.М. Тулбаєва, Г.Г. Фесенко, Т.Д. Доценко, Н.Г. Нестерук, Б.Ф. Бривко, С.М. Онищенко, А.П. Цимбал, І.П. Мартиненко.

Після звільнення Сумщини від фашистів, пос­тупово підіймалося зруйноване господарство, глухі забезпечувалися роботою, але потрібно було дбати і про їхне навчання. До війни в області діяли 5 шкіл для глухонімих дітей: в Сумах, Глухові, Путивлі, Лебедині та с. Білка Тростянецького району, в яких навчалося близько 550 дітей. Після звільнення Сумщини від фашистів, продовжили діяльність 2 школи. Але їх не вистачало, і для охоплення більшої кількості глухих дітей навчанням, обласний відділ народної освіти у 1946 році вирішив організувати ще одну школу. Приміщення знайшлося в Лебедині. Першим директором школи призначили Костянтина Павловича Трофимова, який до війни працював учителем у Сумській школі для глухих дітей. Щорічно школа поповнювалася 12—13 учнями, поступово збільшувалася кількість класів, створювалися дошкільні групи. Першими вчителями були: П.Ф. Будьонний, Н.Л. Озмитель, О.Я. Ковалевська, які мали спеціальну освіту і до війни працювали в школах для глухих. Був призначений і заступник директора з навчально-виховної роботи, ним став Г.Г. Біда — сурдопедагог з 10-річним стажем.

У 1955 році школа випустила 4 восьмих класи — 48 дітей. У зв’язку із зростанням кількості учнів, поповнювався і педагогічний колектив. До школи прийшли працювати сурдопедагоги: О.Г. Таткало, К.В. Дрьомова, Г.І. Багрій, М.А. Канцемал.

 

 

З 1994 року школа стала «десятирічкою». Після її закінчення більш здібні учні продовжували здобуття освіти у навчальних закладах Харкова, Києва, Рибінська, П’ятигорська, Златоуста. Здобувши освіту, вони працювали на підприємствах УТОГ інженерами, майстрами, швачками-закрійниками, художниками. Так, В. Маханьков був художником-реставратором Бородінського музею у м. Можайську; В. Терещенко, В. Буцан, Ю. Скакуненко, С. Бровко працювали на посадах інженерів у Донецьку, Харкові, Дніпропетровську.

На сьогоднішній день Лебединська школа-інтернат займає велику триповерхову будівлю, її приміщення оснащені сучасними меблями, комп’ютерною технікою, спортивними тренажерами.

З вересня 1989 року відкрила двері нова школа для слабочуючих дітей у с. Косівщина Сумського району. Її відкриттю передувала велика, клопітка робота ініціативної групи батьків дітей з вадами слуху. Адже їхні діти дошкільного віку відвідували дитячі садочки, де були створені групи для глухих малюків, а після випуску вихованців старшої групи розподіляли до Лебединської школи, а слабочуючих — до інших міст України та Росії, що не задовольняло батьків. Тому, розпочинаючи з 1984 року, ініціативна група почала домагатися відкриття на Сумщині школи для слабочуючих. Батьки зверталася до обласного ВНО, відвідали ЦК України, написали листа на адресу ХХVII з’їзду КПРС, були на прийомі в Міністерстві освіти України. Скрізь обіцяли допомогти, але все залишалося без змін. У 1988 році в газеті «Ленінська правда» були надруковані дві статті — «Зона тиші» та «Світло не тільки від сонця», у яких йшлося про навчання слабочуючих дітей. Нарешті, питання відкриття школи було вирішене, приміщення знайшлося у с. Косівщина Сумського району. Першим директором школи був Сергій Анатолійович Сергієнко, який працював з 1989 по 1992 рік. До речі, цього року навчальному закладу виповнюється 25 років!

Приділялася увага і подальшому навчанню випускників спецшкіл. Розпочинаючи з 2008 року, на базі Лебединського ВПУ лісового господарства створено групи для глухих дітей з освоєння робітничих професій.

 

 

У післявоєнні роки зусилля були зосередженні не лише на питаннях освіти глухих, забезпечення їх роботою, а також забезпечення культурного відпочинку, організації дозвілля. Поновлювали свою роботи клуби в Сумах, Глухові, Лебедині, Шостці, Кролівці. За весь час існування Українського товариства глухих будинки культури були центром культурно-масової роботи серед нечуючих, щороку набували більший досвід роботи.

Найактивнішою формою залучення глухих членів УТОГ до прекрасного є художня самодіяльна творчість. У перші роки створення обласної організації УТОГ самодіяльні колективи були створені у Лебедині, Кролівці, Конотопі, Сумах. У шістдесяті роки при обласному Будинку культури діяла агітбригада. До її складу входили: І.Д. П’ятикоп, Н.М. Мухіна, Н.І. Заведенко, Н.П. Гринь, Н.М. Косяк, З.Д. Литовка, Л.Г. Бібікова. Ця бригада виступала на сцені БК, виїздила в інші міста області, у сільську місцевість, брала активну участь у конкурсах та оглядах, які проводило ЦП УТОГ.

Великих успіхів у ті часи досягли хореографія й пісня у жестовому виконанні. На сцені блискуче виступали: Н. Степанець, Н. Клопотенко, К. Чувашова, Л. Бібікова, Н. Сиротенко, Н. Мамот — їх об’єднувала любов до творчості.

Заклади культури намагалися зробити все, щоб виховати нечуючу молодь на кращих традиціях, привити їй любов до прекрасного, розвинути її здібності і таланти.

 

 

Добрі спогади залишили по собі керівники клубів: М.К. Ткаченко, С.М. Онищенко., Г.В. Коновалов, О.І. Дручевська, Н.Г. Нестеренко, А.П. Фесенко, Б.Ф. Бривко, М.Г. Лужков, В.О. Замула.

Йшли роки, минали десятиліття, життя нечуючих покращувалося. На порозі 75-річчя обласної організації, оглядаючись назад, можна підбити підсумки зробленого за ці роки. Зараз Сумська обласна організація УТОГ об’єднує майже 1400 інвалідів зі слуху і мови, до її складу входять п’ять територіальних та 29 первинних організацій, обласний Будинок культури УТОГ. В області діє два підприємства швейної галузі та дві школи-інтернати для дітей з вадами слуху. Продовжуючи добру справу, започатковану у післявоєнні роки, молодь активно займається у гуртках художньої самодіяльності ОБК, бере участь в обласних та всеукраїнських конкурсах, здобуває призові місця.

За роки свого існування Сумська обласна організація УТОГ пережила різні скрутні часи, переборола суворі випробування часом. Наша організація завжди була, є і буде надійною опорою для людей, позбавлених слуху та мови.

 

Інформація Сумської обласної організації УТОГ.







газета Наше Життя

З історії створення Сумської обласної організації УТОГ

2014-03-13
УТОГ / В організаціях УТОГ https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2014-03/1394463453_image011_.jpg

Велика подія чекає нечуючих Сумщини цього року. Сумській обласній організації УТОГ виповнюється 75 років, а обласному Будинку культури УТОГ — 60!

Перше нагадування про об’єднання глухих Сумщини стосується тридцятих років. У 1934 році було створено міський відділ УТОГ, який об’єднував 23 інваліди зі слуху та мови і підпорядковувався Харківському обласному відділу УТОГ. Головою була Олександра Дмитрівна Нагорна. Під її керівництвом проводилася робота по створенню осередків УТОГ у Лебедині, Глухові, Кролівці.

газета Наше Життя