Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

Наш гість — волонтер ООН Рупмані Чхетрі

  04/07/2017     194     Paul        

Ця усміхнена молода жінка вже стала своєю у спільноті глухих в Україні, хоча вона приїхала з далекої Індії до нас зовсім недавно — три місяці тому. Її енергійність, ділова ініціатива та наполегливість цілком відповідають тій серйозній посаді, яку вона обіймає. Рупмані Чхетрі — представник Організації Об’єднаних Націй (ООН), фахівець у справі із захисту осіб з інвалідністю.

 

 

— Рупмані, багатьом з наших читачів здається фантастикою, як глуха індійська дівчина змогла потрапити на таку відповідальну роботу. Розкажіть трохи про себе.

— Народилася я в Непалі, а коли ще була маленькою, моя родина переїхала до Індії. У моїх батьків — четверо дітей, вся родина, крім мене, — чуючі. Це здебільшого визначило і мою долю, і мій характер. Адже, на жаль, у своїй родині я змалку не знаходила належної підтримки й розуміння. Навчалася у школі глухих, але в Індії шкільна освіта для глухих — лише на рівні початкової школи. Тому я рано почала працювати, щоб не залежати від батьків.

Згодом переїхала до міста, де влаштувалася на роботу в організації, яка надавала допомогу людям з інвалідністю: не лише глухим, а й інших нозологій. Таким чином я приєдналася до діяльності Організації Об’єднаних Націй як волонтер ООН. Зараз я перебуваю в Україні, де моїм основним завданням є вивчення стану захисту прав людей з обмеженими можливостями різних нозологій, у тому числі й осіб з порушеннями слуху.

 

— Які у Вас враження від України?

— Враження неоднозначні. З позитивного відзначу потужну організацію глухих в Україні, яка має свої відділення з кваліфікованими фахівцями практично у кожному місті. Безумовний плюс — наявність значної кількості перекладачів жестової мови, підготовкою яких займається також УТОГ.

Для мене стало справжнім відкриттям, що в Українському товаристві глухих є багато власних підприємств, на яких працюють люди з порушеннями слуху, випускаючи найрізноманітнішу продукцію. Адже саме питання працевлаштування — одне з найболючіших для осіб з інвалідністю в усьому світі. Тому наявність в Українському товаристві глухих власної виробничої бази — це великий плюс.

Дуже гарне враження справило й проведення в УТОГ культурно-масової роботи, особливо наявність розгалуженої мережі своїх будинків культури і навіть професійного театру глухих.

Позитивним є, безумовно, й те, що в Україні вже ратифіковано Конвенцію ООН про права осіб з інвалідністю, але в державі ще не все відповідає вимогам цього важливого міжнародного документа.

На досить високому рівні забезпечення глухих українців освітою, у тому числі й вищою, проте не завжди є розуміння з боку роботодавців, які неохоче беруть осіб з порушеннями слуху на роботу. От і виходить дуже часто, що глухі з вищою освітою працюють на некваліфікованих роботах: двірником, прибиральницею, пакувальником тощо.

На жаль, ще не на належному рівні забезпечення глухих інформацією, особливо з боку державних установ, транспорту і телебачення. Є сподівання, що вдасться на державному рівні ухвалити Закон про жестову мову, який розроблено спеціалістами УТОГ і нещодавно передано на розгляд органів влади. Ухвалення цього закону сприятиме поширенню сфери використання жестової мови в Україні, коли нею будуть володіти не лише глухі, а й чуючі люди, особливо ті, від яких залежить захист прав і свобод людей, забезпечення захисту їх здоров’я і життя, — поліція, медики, пожежники тощо.

Засмучує, що в Україні дуже поганий рівень володіння іноземними мовами, зокрема — англійською. І зовсім катастрофічне становище зі знанням міжнародної жестової мови. Це створює певні проб­леми у моїй роботі, тому я дуже вдячна Мар’яні Люхановій та Наталії Кравцовій, які допомагають мені у спілкуванні в Україні.

 

 

— Саме тому Ви взяли на себе додаткову роботу з навчання глухих в Україні міжнародної жестової мови?

— Так, двічі на тиждень я проводжу заняття на базі громадської організації «Відчуй», а з вересня планується розпочати навчання у Центрі жестової мови при Культурному центрі УТОГ у Києві.

 

— Це досить складно, мабуть, адже Ви не сидите на місці, а часто виїжджаєте в регіони України, де зустрічаєтесь з людьми з інвалідністю, проводите моніторинг стану справ на місцях…

— Так, нещодавно відбулася поїздка до Вінниці й Краматорська. На місцях є дуже багато проблем, зокрема і в забезпеченні прав осіб з порушеннями слуху, особливо тих, хто вимушений був евакуюватися із зони АТО.

Про питання, які потребують вирішення, я вже мала розмову з керівництвом і спеціалістами УТОГ. Зокрема, в усіх регіонах України є дуже багато скарг щодо забезпечення прав глухих на керування автотранспортом, надання засобів сурдотехніки, забезпечення доступності інформації на телебаченні та в транспорті. З більшості цих питань були вже неодноразові звернення від Українського товариства глухих на адресу органів влади, але, на жаль, вони досі не вирішені.
У мене є ще така пропозиція, як створення в Україні організації, яка б об’єднувала чуючих дітей глухих батьків (за кордоном такі угрупування називаються CODA — «діти глухих дорослих») з метою проведення роботи з виховання молодого покоління у пошані й повазі до тих, хто дав їм життя, а також для вирішення інших важливих проблем, з якими стикаються діти глухих батьків.

 

— Щиро дякуємо Вам, Рупмані, за інтерв’ю і бажаємо подальших успіхів!

 

Н. КАЛИНИЧЕНКО

 



Наш гість — волонтер ООН Рупмані Чхетрі

УТОГ / В організаціях УТОГ https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2017-07/1499072085_dsc_7915.jpg

Ця усміхнена молода жінка вже стала своєю у спільноті глухих в Україні, хоча вона приїхала з далекої Індії до нас зовсім недавно — три місяці тому. Її енергійність, ділова ініціатива та наполегливість цілком відповідають тій серйозній посаді, яку вона обіймає. Рупмані Чхетрі — представник Організації Об’єднаних Націй (ООН), фахівець у справі із захисту осіб з інвалідністю.