Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

Вдалий експеримент під назвою ШКР

 

Передісторія. Протягом 2014 року в газеті «Наше життя» публікувалась анкета «Візьміть мене у начальники!».

Це була спроба пошуку талановитої молоді, яка бажає реалізувати свій потенціал на керівних посадах нашого Товариства. І вже у жовтні 2014 року, вперше в історії Українського товариства глухих, розпочала роботу Школа кадрового резерву (ШКР), створена за ініціативи Юрія Петровича Максименка. Керівником цієї школи стала Наталія Борисівна Адамюк, кандидат педагогічних наук. Викладачами були досвідчені спеціалісти й знавці своєї справи: начальники відділів Центрального правління УТОГ та працівники інших структур нашого Товариства.

 

Навіщо створювалась ця школа? Ця школа була експериментальною, і ніхто не міг сказати, чи будуть в ній перші випускники, чи які взагалі будуть результати від створення цієї школи. І, беззаперечно, можна сказати, що саме завдяки відданості та досвідченості викладачів Школа кадрового резерву стала корисним джерелом знань для нечуючих слухачів, які активно приходили на заняття і стали її першими випускниками.

 

Навчальний процес. Навчання в Школі кадрового резерву було цікавим, але і не легким. Дисциплін було дуже багато, і всі вони були різно­планові й корисні навіть тим слухачам, які раніше цими предметами не цікавились. Вивчалось усе, що стосується діяльності Українського товариства глухих, починаючи зі Статуту та завершуючи культурою і психологією нечуючих. Викладачі давали слухачам завдання за принципом «мозкового штурму», після якого починались народжуватись ідеї прямо під час занять. А були й такі моменти, коли обговорювались проблемні ситуації, які виникають на роботі. Кожен студент Школи став розуміти набагато більше і знайшов для себе відповідь на запитання: для кого ми це робимо, заради чого і куди ми йдемо?

 

Іспит. Минуло майже два роки навчання. Підійшов час зробити виснов­ки. Найвідповідальніший момент для всіх: викладачам перевірити, що саме вони змогли дати своїм слухачам, а слухачам — що вони змогли запам’ятати та засвоїти.

Справжні білети, комісія, знервовані слухачі… У кожному білеті — по п’ять запитань, після 10­хвилинної підготовки — усна відповідь на всі запитання. І хоча у кожного слухача вже є досвід роботи, освіта, але відчути себе школярем, який хвилюється перед іспитом, — це як повернутися у середню школу і відкрити у себе друге дихання.

Комісія у складі Н.Б. Адамюк, І.І. Чепчиної, С.В. Котельянця, М.М. Левицького, І.В. Бондаренка, не давала спуску студентам. Питання сипались від кожного члена комісії. І, врешті решт, кожен слухач Школи склав цей іспит. Цікаво згадати, що з 20­ти осіб, які прийшли у Школу на початку її відкриття, залишилось найсильніших 10 осіб, які пройшли цей шлях від «а» до «я».

 

Випуск і майбутні перспективи. 4 червня 2016 року, у день 83­річниці Українського товариства глухих, у святковій атмосфері — на загальноміському святі, що відбулося на базі Навчально­відновлювального центру УТОГ у Пущі­Водиці, кожен зі слухачів Школи кадрового резерву отримав Сертифікат про закінчення Школи. Сертифікати вручив всім особисто Почесний голова УТОГ Ю.П. Максименко і побажав усім випускникам успіхів у роботі. Всім викладачам ШКР також були вручені сертифікати, які засвідчили їх роботу.

Для кожного випускника Школа кадрового резерву стала відкриттям: хтось замріявся про реалізацію цікавих проектів, хтось побачив себе у майбутньому на керівній посаді, а  хтось отримав корисні знання та досвід, які вже зараз допомагають їм у роботі.

 

P.S. Вдалий експеримент під назвою «Школа кадрового резерву» стає не кінцем, а початком нового набору слухачів вже восени 2016 року, і, сподіваємось, перетвориться у майбутньому на власний Університет для членів Українського товариства глухих.

 

А. САВИЦЬКА.

 







газета Наше Життя

Вдалий експеримент під назвою ШКР

2016-06-18
УТОГ / В організаціях УТОГ https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2016-06/medium/1465815514_img_0244.jpg

Передісторія. Протягом 2014 року в газеті «Наше життя» публікувалась анкета «Візьміть мене у начальники!».

газета Наше Життя