Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

Нариси з історії створення та діяльності УТОГ на Закарпатті 2

Продовження. Початок тут.

 

Цілком природно, що люди, споріднені однією недолею — глухотою, хотіли об’єднатись в єдину спільноту, аби разом долати життєві труднощі. Якщо в Україні перші осередки глухонімих створювались вже на початку ХХ століття, то на Закарпатті до 1945 року їх не було. Діяла єдина школа-­інтернат для глухонімих і 2 маленькі майстерні при школі. Все це разом називалось «Ведомство глухонемых».

 

І.Ю. Німчук — перший голова облорганізації.

 

Для створення обласного осередку людей з вадами слуху у 1946 році був призначений уповноваженим від Центрального оргбюро УТОГ Іван Юхимович Німчук, який на той час працював у ньому інструктором. Він нещодавно повернувся з фронту, де отримав бойові поранення з частковою втратою слуху, і закінчив 2­місячні курси підготовки при Науково-дослідному інституті дефектології.

Прибувши до Ужгорода, І.Ю. Німчук звернувся до Закарпатського виконавчого комітету за отриманням дозволу на створення обласного відділу УТОГ.

Зберігся підписаний ним наказ № 1 від 15.05.1946 р. про організацію Закарпатського обласного відділу УТОГ.

Другим наказом І.Ю. Німчук розпорядився створити перше виробниче підприємство глухих, видавши наказ № 2 від 16 травня 1946 року: «Обласний відділ Українського товариства глухонімих, згідно зі Статутом і вказівками, призначає директором учбово-виробничого комбінату в м. Ужгороді С.П. Куцина».

 

Т.І. Німчук — перший перекладач.

 

Разом з І.Ю. Німчуком була направлена на посаду перекладача Закарпатського обласного відділу УТОГ його дружина — Тетяна Іванівна. Разом вони ходили по селах області (транспортного сполучення майже не було) для обліку нечуючих. Вражала безграмотність людей у селах. Жестової мови ніхто не знав, а налякані розмовами про сибірські ГУЛАГи, люди взагалі боялися спілкуватись, глухонімих ховали або відмовлялися відпускати до Ужгорода.

Не легше було з облаштуванням новачків. Новоприбулих треба було помити, постригти, переодягнути та перевзути. Гуртожиток, як основне місце проживання, знаходився при самій школі­інтернаті. Там же був розквартирований і сам облвідділ, а з 1950 року там же, у 2 кімнатах, почав діяти Ужгородський клуб глухонімих. 

 

Школа у Хусті

 

У 1952 році, з метою ліквідації неписемності серед дітей з порушеннями слуху та мови, в Закарпатській області виконавчий комітет розпорядився створити ще один навчальний заклад для глухонімих дітей — в м. Хусті, що розташоване в центрі Закарпаття. Відтоді розпочала свою діяльність Хустська спеціальна загальноосвітня школа­інтернат.

Цікаво, що один з корпусів, виділених школі, має історичну цінність. У ньому 21 січня 1919 року відбувся Всенародний конгрес, який проголосив злуку Закарпаття з Соборною Україною.

Символічно, що директором школи був призначений Іван Юрійович Спічкей, який творив другий етап історії Закарпаття, а саме: у 1944 році, як делегат І з’їзду народних комітетів, він проголошував возз’єднання Закарпатської області з Радянською Україною.

Розпочалися заняття у школі-­інтернаті з 25 учнів. Але, завдяки великим зусиллям педагогічного колективу по виявленню нечуючих дітей, на кінець нав­чального року вже було 70 вихованців.

Проте школа не мала достатньо необхідних приміщень. Доводилось водити дітей спати в гуртожиток на одній вулиці, харчуватись — у приміщенні, що було розташоване на іншій, а вчитись — за третьою адресою. До того ж, усі приміщення були з пічним опаленням, без води.

Таких митарств вистачило більш як два десятиліття, доки не був збудований новий навчальний корпус зі всіма зручностями.

 

 

Формування структури Закарпатської облорганізації УТОГ

 

На період 60–70 рр. ХХ ст. припадає створення розгалуженої мережі підвідомчих організацій УТОГ. Формуванню цієї структури приділяв велику увагу діловий і далекоглядний керівник Закарпатського облвідділу УТОГ Роман Данилович Мамченко, який працював з 1958 по 1969 рік.

Тоді були створені районні клуби й міжрайвідділи глухих:

1956 рік — Виноградівський і Нижньоворітський клуби УТОГ;

1957 рік — Солотвинський клуб УТОГ;

1960 рік — Ужгородський міський відділ УТОГ, Мукачівський клуб і міжрайвідділ УТОГ, Березнянський клуб і міжрайвідділ УТОГ;

1965 рік — Рахівський і Свалявський клуби глухих.

На кошти УТОГ придбані та побудовані споруди Виноградівського, Воловецького, Солотвинського і Хустського клубів УТОГ.

 

Виступає К.М. Власов.

 

З 1972 по 1981 рік головою Закарпатського обл.відділу УТОГ був призначений Костянтин Маркович Власов, якого ми по праву вважаємо «архітектором Товариства». Пройшовши всю війну аж до стін Рейхстагу, він у повоєнні роки ще продовжував військову службу, а потім, маючи величезний досвід керівника і неперевершеного організатора, був призначений на посаду голови обласного відділу УТОГ.

За 9­річній період керівництва Власова, завдяки його особистій ініціативі та наполегливості, були збудовані великі на той час споруди — Ужгородський обласний будинок культури УТОГ (1974 р.), 76-­квартирний житловий будинок для сімей глухих, що по вул. Собранецькій, 146, та гуртожиток Ужгородського учбово-виробничого підприємства № 2.

У червні 1976 року в новому Будинку культури глухих відбувся Х з’їзд Українського товариства глухих, на якому зі звітною доповіддю виступив голова ЦП УТОГ А.Х. Семко.

З 1990 року міжрайвідділи були перейменовані у територіальні організації УТОГ.

 

Далі буде.

 

М. МАРИНКЕВИЧ.

 





газета Наше Життя

Нариси з історії створення та діяльності УТОГ на Закарпатті 2

2016-05-18
УТОГ / В організаціях УТОГ https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2016-05/1463290573_vlasov.jpg

Цілком природно, що люди, споріднені однією недолею — глухотою, хотіли об’єднатись в єдину спільноту, аби разом долати життєві труднощі. Якщо в Україні перші осередки глухонімих створювались вже на початку ХХ століття, то на Закарпатті до 1945 року їх не було. Діяла єдина школа-­інтернат для глухонімих і 2 маленькі майстерні при школі. Все це разом називалось «Ведомство глухонемых».

газета Наше Життя