Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

Нариси з історії створення та діяльності УТОГ на Закарпатті

Буремна історія початку ХХ століття

 

Закарпатська обласна організація Українського товариства глухих починає свій відлік з першої повоєнної весни 1946 року. Але створення цієї організації було б неможливе, якби до цього часу вже не функціонували робочі майстерні для нечуючих, котрі сформувались на базі Ужгородської школи­-інтернату для глухонімих дітей.

 

 

Отже, витоки нашої історії беруть свій початок від 1903–1904 рр., коли передова громадськість міста Унгвар (Ужгород) підняла питання про відкриття першого навчального закладу на Закарпатті для глухонімих дітей.

На той час Закарпаття входило до складу Австро­Угорської монархії. Люди з фізичними вадами були приречені на напівголодне існування і тотальну неграмотність. Із архівних джерел черпаємо відомості, що на початку ХХ століття на Закарпатті проживало понад дві тисячі глухонімих людей. Звичайно, серед них — багато дітей. Тому відкриття школи для них означало кінець безпросвітного існування, поневіряння по наймах чи жебракування.

Міська рада вирішила передати приміщення колишніх військових казарм під школу­інтернат безоплатно. Офіційно це відбувалося 4 листопада 1904 року при мері Ужгорода М. Фінцицькому. Директором навчального закладу Міністерство освіти і культури призначило Йожефа Венцела. Школа мала 8 класних кімнат, клас образотворчого навчання, спальні для хлопчиків і дів­чат, кімнати вчителів. На подвір’ї містилися кухня та їдальня, ізолятор та кімната для техпрацівників. Навчальний термін складав 8 років.

До 15­-річного віку вихованці інтернату оволодівали професіями: хлопці — лозоплетінням, а дівчата — шиттям. Опікувались школою жіноча і патронажна ради. Лише через десять років  їй була виділена значна державна допомога. Кількість учнів збільшилась до 86, класів стало дев’ять.

З початком першої світової війни школа опинилась у скрутному стані. Вісім педагогів були мобілізовані до австро­угорської армії, з них семеро загинули. В приміщенні школи розквартирували військовий шпиталь. Тому школа змушена була припинити свою роботу до березня 1915 року.

В результаті розпаду Австро­Угорської імперії та за умовами Сен­Жерменського мирного договору територія Закарпаття вийшла з­під гніту Угорщини і на правах автономної області була приєднана до Чехословацької республіки у вересні 1919 року. Змінилося керівництво навчального закладу, а також навчальна програма і навіть мова — з офіційної угорської перейшли на місцеву русинську.

Зберігся Акт, в якому є список 15 бла­годійних осіб міста, котрі пожертвували значні кошти на матеріальну підтримку школи – загалом 90 тис. крон.

Трудовому навчанню приділялась серйозна увага, зокрема, столярній справі. У школі виділили два класних приміщення під майстерні.

Свідоцтва про закінчення школи­інтернату вміщали також відомості про отримання випускником конкретної професії: у дівчат — «жіночого кравецького промислу», а у хлопців — «кошикарної справи». Утримували юнаків і дівчат у цьому учбовому закладі до 18–19­-річного віку.

 

Історичні події 40­-х років

 

Проте, історичні події 40-­х років різко позначились на навчальному процесі Ужгородської спеціальної школи для глухонімих дітей. У 1938 році на основі Мюнхенського договору Ужгород відійшов до складу Угорщини. Навчання у школі знову перервалося на рік, оскільки приміщення знову зайняли угорські  військові. Під кінець 1939 року школа відновила свою навчальну діяльність. Директором цього закладу був призначений Степан Куцин, який вже багато років працював тут викладачем. Збереглися фотокартки цього педагога зі своїми вихованцями. Педагогічні видання цих років публікували навіть його статті про методику навчання і виховання глухонімих дітей.

У жовтні 1944 року до Ужгорода вступили радянські війська, а на початку 1946 року область увійшла до складу Радянської України. Утримання школи­інтернату перевели на державне фінансування. Постанова Ради Народних Комісарів від 1945 року зобов’язувала виконкоми обласних рад значно розширювати мережу спеціальних шкіл­-інтернатів для глухонімих, сліпих і розумово відсталих дітей, забезпечувати їх устаткованими приміщеннями. А в 1947 році Міносвіти надсилає першу навчальну програму для Ужгородської спецшколи­інтернату та направляє першого спеціаліста — викладача­д-ефектолога Віру Савівну Редченко, випускницю КПІ ім. О. Горького (тепер Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова), навчати дітей з порушеннями слуху та мови на жестовій мові глухих. На той час вісім вчителів і два вихователі навчали вісімдесят учнів цього закладу.

Через 50 років (у 1998 році) старенька, але не забута Віра Савівна скаже мені: «Після Київщини Закарпаття мені здалося страшно відсталим краєм: діти і дорослі перебували в одній хаті разом з домашніми тваринами (взимку). Від того, що діти були легко одягнуті й постійно знаходились на підлозі, вони весь час застуджувались, що давало ускладнення на вуха. Так було, здебільшого, у багатодітних сім’ях. Я разом з педіатром, якого теж зобов’язували їздити по селах, проводили відбір у школу­інтернат для глухих».

 

Далі буде.

 

М. МАРИНКЕВИЧ.

 





газета Наше Життя

Нариси з історії створення та діяльності УТОГ на Закарпатті

2016-05-01
УТОГ / В організаціях УТОГ https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2016-04/1461582063_131209.jpg

Закарпатська обласна організація Українського товариства глухих починає свій відлік з першої повоєнної весни 1946 року. Але створення цієї організації було б неможливе, якби до цього часу вже не функціонували робочі майстерні для нечуючих, котрі сформувались на базі Ужгородської школи­-інтернату для глухонімих дітей.

газета Наше Життя