Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

Ми зустрілись у Пущі, на відпочинку…

Вже стали традицією зустрічі нечуючих ветеранів під час літнього відпочинку в Нав­чально-відновлювальному центрі УТОГ. Як говориться, «місце зустрічі змінити не можна»… Цьогорічний серпень не став винятком.

Історичний екскурс в історію Пущі-Водиці та нашої бази відпочинку, яка колись мала поетичну назву — «Сосновий бір»; розповідь про те, як відпочивалось нечуючим у НВЦ та якими подіями запам’ятались ці дні; коротка біографія кожного, хто приїхав на серпневий відпочинок до Пущі; їхні враження і роздуми — все це ви знайдете у замітці ветеранів нашого Товариства Л.П. Люлько та Г.О. Козлової.

 

 

Якщо в радянський час усі дороги нечуючих курортників вели не лише до геленджицького санаторію «Дружба», а й до Будинку відпочинку УТОГ «Сосновий бір», то зараз у Пущі-Водиці масового напливу відпочиваючих не спостерігається. А шкода, бо цей унікальний природний масив займає майже 750 га і, під впливом лісового повітря найбільшого в Україні лісопарку, у людей позитивно змінюється склад крові, в результаті зміцнюється серцево-судинна та нервова системи, відступає безсоння, приходить апетит і поліпшується самопочуття.

А чи знаєте ви, з якої далечини до наших днів дійшла лірична назва «Пуща-Водиця»? Пуща — це непрохідний глухий ліс, про який згадується у літопису 1009—1010 рр., де також йде мова про полювання київського князя Володимира на хижих звірів...

Водиця — древня річка, яка з віками змінювалась та зараз виходить з землі у вигляді джерельних струмків на території Пущі.

Чи знаєте ви, що сюди навідувались Петро I, Катерина II, Лев Толстой, Микола Гоголь, Леся Українка та інші знаменитості, а наш уславлений Кобзар — Тарас Шевченко, вибрав постійним місцем відпочинку дачу друзів під дивною наз­вою — «Кинь-Грусть»?

Саме тут, у мальовничому місці курортної зони, розташований оздоровчо-реабілітаційний комплекс — Навчально-відновлювальний центр УТОГ, до якого щороку приїжджають нечуючі члени Товариства на відпочинок. Цього року НВЦ прийняв 16 відпочиваючих, у тому числі — 4 працівників названого закладу, для яких шестиденну путівку придбав містком первинної профспілкової організації.

До складу цієї групи увійшли, здебільшого, кияни, жителі з Білої Церкви та люди, що виїхали із зони бойових дій на Донбасі. Таким чином, підібрався колектив, який підключився до активного виконання режиму НВЦ: ранкові фізкультурні вправи, відвідування лікаря, вимірювання тиску, масаж — це до обідньої перер­ви; потім була тиха година — хто у ліжку відпочивав, хто біля озера, хто йшов у піший похід по джерельну водичку...

Вечори були присвячені обміну інформацією, зібраною за матеріалами преси, яку доставляла Вікторія Долженко.

Декілька разів ми запрошували на зустріч голову УТОГ Ю.П. Максименка, який докладно відповідав на наші запитання про діяльність УТОГ у такий скрутний час, у зв’язку з трагічними подіями у Донецькій та Луганській областях.

З нами відпочивали і любителі шахів, які змагалися між собою. Серед них був і непереможний шахіст — Петро Бондаренко, який завжди носив з собою шахівницю.

Так — день за днем, до від’їзду. Під час відпочинку ми мали можливість краще познайомитись один з одним і поділитись враженнями від перебування у «тихій обителі» УТОГ.

 

 

Євдокія ЛУК’ЯНЕНКО — 74 роки. Вчилася у Черкаській школі-інтернаті для глухих дітей, Краснолуцькому РУ № 1 (швейного профілю), на Курсовій базі УТОГ. Вона все своє життя присвятила служінню нечуючим на культурно-виховній ниві. Не підкорилася реаліям недостатнього соціального захисту інвалідів у скрутний час ринкових відносин, знаходячись у пошуках розгортання малого бізнесу для підтримки своєї сім’ї та друзів. Щороку приїжджає відпочивати до Пущі, щоб поправити своє здоров’я. Велике задоволення одержала від зустрічей з новими знайомими. В наступному році бажає знову тут відпочити.

 

Любов КУТНА — 46 років, колишня льві­в’ян­ка, здобула неповну середню освіту у Львівській школі-інтернаті для глухих дітей, пропрацювала 23 роки на знаменитій місцевій книжковій фабриці «Атлас». Вийшла заміж за киянина, працевлаштувалась до НВЦ УТОГ. Протягом тижня була задіяна фотоаматором, і всі її роботи навіяні сонцем, зеленню, усмішкою, веселим настроєм відпочиваючих. Це — найкраща реклама, розміщена на шпальтах нашої газети.

 

Ольга ПРОХОРЕНКО — 63 роки, киянка, проживає в районі Виноградаря, де смог не дає спокою — ні дихати, ні спати, тому наважилась відпочити в НВЦ, де не відчувається ніякого дискомфорту, та ще й є безкоштовний масаж, від якого тиск нормалізувався... Насолода! Плани на майбутнє — відпустка тільки у Пущі, та ще й з такими гарними сусідами!

 

Леся ШЕВЧЕНКО — 43 роки, працює художником-оформлювачем. Після закінчення Київського художньо-промислового технікуму ЦП УТОГ працевлаштувало Лесю до НВЦ, в якому стаж її роботи становить 16 років. Від путівки на відпочинок не відмовилась, бо тільки тут створені гарні умови для зняття стресу.

 

Петро БОНДАРЕНКО — 84 роки, ветеран праці, який має 62 роки стажу. Після закінчення кількох класів Черкаської школи-інтернату для глухих дітей, помандрував на подальше навчання до Уманської школи, звідки втік до м. Орджонікідзе, щоб здобути середню освіту. Але не довелося: знову мандри покликали, на цей раз до столиці України, яка непривітно зустріла Пет­ра. Тиждень не було де й переночувати, крім лавки на вокзалі або в скверах. Доля привела до деревообробного комбінату, на якому надали і роботу, і житло в гуртожитку. Працював на заводі «Кристал», керував бригадою та первинною організацією УТОГ.

В останні роки працює в Київському інституті математики НАНУ Національної академії наук України, де ніяк не відпускають свого столяра-верстатника на заслужений відпочинок.

Не один рік заходив Петро на територію бази відпочинку УТОГ по дорозі до джерела, і дійшов до висновку, що саме тут — найкраще місце для попов­нення сил. Тому цього року вперше придбав путівку до НВЦ УТОГ, відклавши поїздку на Кубань до сестри та до Темрюкської впадини, де лікував хворі ноги.

Під час перебування в НВЦ Петро не розлучався з шахівницею, здобув звання чем­піона і жодного разу не потерпів поразки. Пообіцяв організувати сеанс одночасної гри для тих, хто приїде наступного року. Шахісти, приїжджайте!

 

 

 

Клавдія ПОЛТАВСЬКА — 72 роки, киянка, «до мозку кісток» представник робітничого класу, якому була вірною близько 40 років. Працювала на Київському ДВП «Контакт». Робота майстра цеху наклала відбиток на її характер. Під впливом чудодійної краси природи, зустрічей з друзями відтануло на серці. Вона лише дивувалася: де ж була раніше? Жила ж у Києві поруч з Пущею, але до цього літа не дбала про себе, про те, щоб спокійно насолоджуватись чарами лісових галявин та красою вікових сосен. За своє трудове життя відпочивала тут лише раз. А на цей заїзд до НВЦ Клавдію запросила под­руга, з якою вони обійшли всі куточки Пущі.

У вечірній час Клавдія ділилась з новими знайомими інформацією про події у світі. І з оптимізмом констатувала: відпочинок у Пущі-Водиці — це те, що треба для всіх!

 

Єфросинія НІКІШОВА — 72 роки. Після Уманської школи-інтернату для глухих дітей здобула професію швачки у Краснолуцькому РУ № 1. Декілька місяців проробила за швейною машинкою на Черкаській швейній фабриці, але трудівницю переманило Київське УВП № 1, де складала залізні вимірювальні метри. За сумлінність і швидкість у роботі її перевели контро­лером ВТК. Єфросинія брала активну участь у громадській діяльності Товариства.

До її загального трудового стажу на УВП № 1 додались ще роки праці прибиральницею в офісі ЦП УТОГ та у приміщенні Київського «Інваспорту».

Подорожі — це її хобі, ось де вона побувала: Очаків («Берізка»), Затока («Одіссей»), Геленджик («Дружба»), Азовське море, Трускавець... У Пущі Фрося вже відпочивала тричі, а минулого року сама агітувала багатьох побувати тут на відпочинку.

Дивлячись на спокійну, врівноважену манд­рівницю, не скажеш, що Фрося вже подолала 70-річний рубіж. Вона твердо вирішила планомірно відпочивати у НВЦ щороку, щоб підтримувати здоров’я. Цьому сприяють оптимальний режим, чисте повітря, медичний пункт, в якому щоденно та безкоштовно працюють лікар та масажист. А ще поруч — озеро та джерело, навколо — гарні квіти і кумедні білочки. Що ще треба для відпочинку?

 

Марія БУРДУЖА — 70 років, з Білої Церкви, ветеран праці Товариства — 44 роки стажу, останнє місце роботи — КЦ УТОГ. Приїхала до Пущі з другом сім’ї, бо потребувала супроводу. Путівкою забезпечив найменший син.

Марія, знаходячись серед дивовижної лісової природи, серед доброзичливих працівників Оздоровчого центру та відпочиваючих, поступово відійшла після смерті свого чоловіка. Передає велику вдячність ЦП УТОГ за збереження цієї оздоровчої бази, потрібної для людей.

 

 

Володимир ДУМА — 77 років, 50 років праці віддав Київському авіаційному заводу. Його дружині Валентині подобався відпочинок на морі, але Володимиру це не приносило насолоди. А от Пуща — це його стихія! Неодноразово навідував цей заклад, де добре подихати лісовим повітрям; пройти лікувальний масаж; поспілкуватися з друзями та насолодитись дивною природою, якої немає у місті.

 

Валентина ГМИРЯ — 84 роки, киянка, ерудитка, артистична натура. Стійко прийняла удар долі, коли передчасно пішов з життя її син.Щоб відволіктись від негативу, прийняла рішення відпочити у Пущі. Задоволена зустріччю з театром «Райдуга», з працівниками Товариства.

І в пам’ять про її сина, Сергія Гмирю, колишнього депутата Верховної Ради України, який допомагав відстоювати інтереси УТОГ і УТОС, Ю.П. Максименко особисто вручив Валентині свою книжку «Запомните нас веселыми» з автографом. Валентина подякувала за такий подарунок і пообіцяла знову приїхати до Пущі у наступному році.

 

Майя СУБОТСЬКА та Валерій ЄРМОЛАЄВ — кияни, нерозлучна сімейна пара, з комфортом провела 11 днів у Пущі. Вони тут не вперше, бо персонал завжди ставиться до відпочиваючих з великою увагою, задовольняє їхні потреби. Майя та Валерій чітко виконували призначення лікаря, не пропускали масажі, не відхилялись від режиму. Не дивлячись на перепади тиску, оптимістично планують ще раз відвідати райський куточок біля озера.

 

 

Всім відпочиваючим великий заряд бадьорості додали артисти театру «Райдуга». Постановка програми була відмінною — це треба бачити!

Також вперше відбулося колективне святкування неювілейної дати від дня створення НВЦ УТОГ шляхом об’єднання функцій Будинку відпочинку «Сосновий бір» та Курсової бази УТОГ (рекомендуємо почитати «Енциклопедичний довідник УТОГ», у якому про це докладно написано).

На святковому заході були присутні офіційні представники УТОГ: Ю.П. Максименко, І.І. Чепчина, В.М. Гончаренко, Г.С. Максименко, Т.О. Бражник.

На другий день завітав до нас отець Григорій — духовний пастир київських нечуючих прихожан Іонінського монастиря, який вручив директору НВЦ УТОГ Т.О. Бражник ікону. Крім цього, відпочиваючі провели ще один захід — безпрограшну лотерею з приємними сувенірами.

Наприкінці заїзду КЦ УТОГ організував зустріч відпочиваючих із зони бойових дій з киянами у приміщенні Культурного центру, в ознаменування Дня українського прапора та Дня незалежності України. Це було дуже зворушливо і символічно...

До того ж, у цей день Наталія Косарєва, корифей утогівської естради, відзначила свій ювілейний день народження в задушевній атмосфері, разом з активом КЦ УТОГ та відпочиваючими НВЦ УТОГ.

Ми з вдячністю згадуємо ці серпневі дні у Пущі і чекаємо зустрічі наступного літа.

 

З любов’ю до всіх членів Товариства,

до історичної Пущі-Водиці,

Л. ЛЮЛЬКО і Г. КОЗЛОВА,

переселенці з вогняного Донбасу.





газета Наше Життя

Ми зустрілись у Пущі, на відпочинку…

2014-09-17
УТОГ / В організаціях УТОГ https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2014-09/1410858875_photo3_.jpg

Вже стали традицією зустрічі нечуючих ветеранів під час літнього відпочинку в Нав­чально-відновлювальному центрі УТОГ. Як говориться, «місце зустрічі змінити не можна»… Цьогорічний серпень не став винятком.

Історичний екскурс в історію Пущі-Водиці та нашої бази відпочинку, яка колись мала поетичну назву — «Сосновий бір»; розповідь про те, як відпочивалось нечуючим у НВЦ та якими подіями запам’ятались ці дні; коротка біографія кожного, хто приїхав на серпневий відпочинок до Пущі; їхні враження і роздуми — все це ви знайдете у замітці ветеранів нашого Товариства Л.П. Люлько та Г.О. Козлової.

газета Наше Життя