Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

Двадцять років сяє «Райдуга» на рідній сцені


Підсумком 20-річної творчої діяльності з дня переходу колективу театру мімі­ки та жесту «Райдуга» під «батьківське крило» Культурного центру УТОГ стало святкування цієї ювілейної дати 26 жовтня, на творчому вечорі під оригінальною назвою «Арт-парад-алле». І це справді був парад досягнень колективу за 20 ро­ків: глядачі поринули в історію театру «Райдуга», змогли насолодитися фрагмен­тами багатьох його вистав за участі улюблених акторів та відчути гордість, що у нас є такий унікальний, неповторний та особливий театр!


ТРОХИ ІСТОРІЇ

Республіканський театр міміки та жесту «Райдуга» був створений у 1969 році. Ідея створення такого професійного колекти­ву нечуючих акторів належить голові Центрального правління Українського товари­ства глухих К.В. Філонку, а його натхнен­ником, організатором та першим худож­нім керівником був нечуючий ентузіаст і активіст УТОГ Ісаак Аронович Сапожников.

Минав час, колектив театру створював і дарував глядачам в Україні і далеко за її межами найрізноманітніші за тематикою вистави і концертні програми, виправдо­вуючи свою назву такою ж веселковою па­літрою номерів і талантів у різних жанрах. Проте з часом і зі змінами, які відбулися в країні та в УТОГ, стало зрозумілим, що іс­нування театру без власної сцени створює безліч проблем. На яких лише театраль ­них майданчиках не довелося виступати старшому поколінню акторів «Райдуги», аж поки, згідно з постановою президії ЦП УТОГ, яку прийняли у березні 1997 року, те­атр не переїхав під дах Культурного центру УТОГ. Тоді ж президією ЦП УТОГ було при­йнято рішення, що цей творчий колектив припинить функціонування як самостійна юридична одиниця і з квітня 1997-го увій­де до складу колективного підприємства «Культурний центр УТОГ» на правах нового структурного підрозділу.

Після здійснення такої реорганізації зву­чали песимістичні прогнози щодо майбут­нього театру, але з часом стало зрозуміло, що труднощі не стали перепоною для по­дальшого розвитку його унікального твор­чого колективу й реалізації нових проектів і планів.

За 20 років, які минули з часу реоргані­зації, колективом театру були поставлені такі цікаві вистави, як «Дюймовочка», «Добрий принц Ріке», «Ассоль», «Рейс 13-13», «Лісова феєрія», «Тиха зірка», «В Іванову ніч» та інші. Актори театру міміки та жесту «Рай­дуга» є постійними учасниками різних фес­тивалів, конкурсів, шоу-програм, офіційних заходів. Їхні таланти вражають і не переста­ють дивувати. Їм підкорився і кінематограф: на ювілейному вечорі глядачі могли поба­чити численні кадри з різних стрічок, у яких знялися актори театру.

А ще всі змогли переконатися, що нове покоління акторів театру є гідними про­довжувачами традицій старшого поколін­ня, що його творче життя сповнене нових сучасних ідей, а глядачів чекають відкриття нових талантів та реалізація нових цікавих проектів.


МАРИНА НАГУЛЯК:

— Що для тебе театр «Райдуга»?

— Театр має для мене велике значення, адже він є єдиним в Україні театром, у якому працюють нечуючі.

— Коли ти вперше побачила виступ театру міміки та жесту «Райдуга»? Які були перші враження?

— Коли я була ще школяркою, у складі колективу художньої самоді­яльності приїхала виступати до Києва і саме тоді в Культурному цен­трі УТОГ вперше побачила виставу «Добрий принц Ріке». Вистава була настільки прекрасною та виконаною на професійному рівні, що я до цього часу зберігаю в пам’яті ті перші враження… Після цього в мене не залишилося сумнівів, ким би я хотіла стати в майбутньому.

— Яка твоя найулюбленіша роль?

— Мені найбільше запам’яталася Килина у «Лісовій феєрії».

— Чому саме ця роль є для тебе пам’ятною?

— Образ Килини доволі неординарний, колоритний. Мені було ціка­во спробувати себе в зовсім іншому амплуа, бо Килина — жінка силь­на, владна, хазяйновита і завжди досягає свого. Такі жінки зустріча­ються й у житті, але відчувши цю роль на собі, я вирішила, що мені не хотілося б бути схожою на Килину.


ТЕТЯНА ВУЙЦИК:

— Що для Вас театр «Райдуга»? Розкажіть, як Ви прийшли до театру, які були перші враження?

— Без перебільшення можу сказати, що театр — це все моє життя. І те, якою я зараз є — це все завдяки те­атру. А потрапила я сюди випадково, коли звільнилася з Київського ДВП «Контакт» УТОГ і шукала нове місце ро­боти. Мені запропонували спробувати себе у театрі. Ви­рішила зробити це задля цікавості, і мене взяли на ви­пробувальний строк. Ось так і промайнули 38 років…

— Розкажіть про Вашу найулюбленішу роль.

— Що стосується улюбленої ролі… Її практично не­має. Є такі ролі, котрі не дуже любиш, а є такі, що хо­четься грати, й грати, й грати.


ВІТАЛІЙ НАУМЕНКО:

— Що для тебе театр «Райдуга»?

— Це місце, де я можу постійно розкриватися, бути абсолютно різним, брати уроки у режисерів або ж вислуховувати критику, пе­реймати досвід у колег, що присвятили своє життя театру. Це важ­ливо для мене, бо це моє життя!

— Якими були твої перші враження та емоції, коли ти зрозу­мів, що є частиною колективу театру «Райдуга»?

— Я був у захваті: «Круто! І тепер я працюватиму разом з цими талановитими людьми!». Адже це не лише робота на одній сцені — це спілкування, це гастролі, це нові враження. Саме те, що мені так подобається!

— Яка твоя найулюбленіша роль?

— Спочатку я вийшов на сцену у художній самодіяльності, згодом став актором професійного театру і до цього часу працюю тут. Усі ролі, які я зіграв за цей час, самі собою унікальні. Кожна роль — це пізнання чогось нового, повне занурення у характер персонажу.


ТЕТЯНА ПОПОВА:

— Як стали акторкою театру «Райдуга»?

— Якщо чесно, я не думала працювати в театрі. У мене був вибір: або залишитися в Гомелі після закінчення Гомельського машинобудівного технікуму у 1989 році, або ж переїхати до Києва та працювати у театрі. Я радилася з одногрупниками і врешт-решт відважилася написати ли­ста до театру: мовляв, хочу працювати у вас. Мені відповіли, повідо­мили, що саме я маю показати на співбесіді. До речі, в театр приймали молодь віком до 25 років, а мені було вже 26. Тож про свій вік я промов­чала, добре підготувалася та вирушила до Києва. На співбесіді пока­зала танок, сценку, пластику, пісню у жестовому виконанні й успішно пройшла випробування. Та коли викрилося, що мені вже понад 25 ро­ків, керівництво театру довго вагалося, брати мене чи не брати. Вреш­ті-решт, хтось заступився, шкода, не знаю хто, — і мене взяли!

— Які були перші враження від роботи в театрі?

— Було цікаво працювати. Ми, новенькі, завжди стояли збоку й з цікавістю спостерігали за професіоналами, вчилися у них, запам’ятовували кожен рух, кожен жест. Ми освоювали ази професії, вбираючи в себе все нове.

— Розкажи про найулюбленішу роль.

— Улюбленіша роль… Складно сказати, і здається, будь-яка нова роль для мене не схожа на попе­редню. Завжди із задоволенням погоджувалася на ролі, які мені пропонували. Загалом, театр «Райдуга» — це мій другий дім, куди я приходжу з радістю. Це атмосфера, яка надихає, це багато друзів, з якими можна поспілкуватися, почути від них новини, дізнатися багато цікавого.


ІГОР МАЛИК:

— Що для тебе театр «Рай­дуга»?

— У театр я приходжу як до­дому. Тут неповторна атмос­фера, цікава робота, гарний дружній колектив і це мені ду­же подобається! А найголовні­ше — це можливість творити, бути частиною творчого ко­лективу.

— Розкажи, як ти потра­пив до театру?

— Коли ще навчався у шко­лі, був активним учасником самодіяльності й взяв участь у фіналі Всеукраїнського кон­курсу художньої самодіяль­ності, що проводився у Києві. На цьому конкурсі посів 3 міс­це за пісню у жестовому вико­нанні. Після виступу до мене підійшов Володимир Михай­лович Гончаренко і запропону­вав стати частиною прекрасного колективу театру «Райдуга», пора­див, які номери треба підготувати для вступного конкурсу. Пройшов­ши творчі випробування, я став не лише актором, а й студентом Ака­демії естрадно-циркового мистецтва.

— Розкажи про твою найулюбленішу роль і чому вона важлива для тебе.

— Мені подобається моя роль у спектаклі «В Іванову ніч». Цікавий персонаж з цікавим характером, який я намагався відтворити сповна. Впевнений, що попереду буде ще багато гарних ролей!


МАР’ЯНА ЛЮХАНОВА:

— Що для тебе театр «Райдуга»?

— Театр для мене — другий дім. Адже мене прийняли до театру, коли мені було лише 16 років. Якоюсь мірою, саме театр вихо­вав мене як особистість.

— Розкажи про свої перші враження.

— Мені було страшно, я хвилювалася, боялася щось не вивчи­ти, підвести колектив. Та з часом ці хвилювання зникли, з’явився хороший досвід, впевненість на сцені.

— Яка твоя найулюбленіша роль і чому вона важлива для тебе?

— Це роль Ассоль у спектаклі «Багряні вітрила». Адже це моя пер­ша головна роль, яку мені довірили у мої 17 років, лише після року роботи в театрі. Було нелегко, бо відчувався брак досвіду. Та все ж завдяки підтримці колективу та близьких вдалося зіграти гідно!


ОКСАНА АБРАМ:

— Що для тебе театр «Райдуга»?

— Сцена — це моя любов, театр — мій другий дім. Грати в театрі, бути сміливішою, яскравішою та сяяти як зірка — це і є можли­вість довести, що нечуюча людина може все!

— Розкажи, як ти вперше прийшла до театру, які були перші враження?

— У 2014 році я вперше побачила виступ цього театру, коли ще школяркою брала участь у конкурсі «Міс УТОГ». Перед конкур­сом Мар’яна Люханова познайомила мене з директором КЦ УТОГ В.М. Гончаренком. Я відразу ж сказала йому, що мрію бути ак­торкою, бо закохана у сцену. А він відповів, що, звичайно ж, можна потрапити до теа­тру, головне — мати бажання. Так я вступила і до театру, і до Академії. Вже ми­нуло чимало часу, а перші враження не забулися, бажання не змінилися. Я не шкодую, що все склалося саме так.

— Розкажи про твою найулюбленішу роль і чому вона важлива для тебе.

— Важко сказати… Майже все запам’ятовується, кожен момент — особли­вий. Та один номер для мене був просто «ого!». Рік тому я виконувала пісню у жестовому виконанні «Баста», де виступала в образі Мерилін Монро. І всі гля­дачі казали, що я була немов дві краплі схожа на неї!

Так, звичайно, робота акторів театру міміки та жесту «Райдуга» вражає. Але є люди, роботу котрих іноді й не помічаєш, вони завжди за кулісами: це пере­кладачі жестової мови, гримери, костюмери, звукорежисери, режисери, сце­наристи, працівники сцени.


Володимир Михайлович ГОНЧАРЕНКО є не лише ке­рівником Культурного центру УТОГ, а й режисером бага­тьох спектаклів, які стали справжнім надбанням у твор­чості колективу театру.

— Що для Вас театр «Райдуга»?

— Це перлина українського мистецтва. Подібного немає в Україні, та й мало де є у світі. Інші театри глухих зазвичай базу­ються строго на пантомімі та драмі. А «Райдуга» — вона яскра­ва, різностороння, життєствердна. І саме таке її майбутнє.

— Ви є режисером багатьох спектаклів театру. Звідки черпаєте натхнення?

— Творити — нелегко. Але в мене дві освіти, пов’язані саме з мистецтвом — хореографічна та режисерська. І це моя профе­сія, якій я відданий повністю.

— Яких нових прем’єр чекати шанувальникам театру найближчим часом?

— Якраз днями у нас в театрі було засідання, де ми обговорювали підготовку до нового театрального сезону. Будемо готувати два театральних вечори, два спектаклі про життя жінки на ім’я Памела за п’єсами сучасного автора Джона Патріка. Також плануємо підготувати нове, незабут­нє шоу, пов’язане зі всесвітньовідомими фестивалями, що матиме назву «Круїз Фестиваль». Ще один цікавий проект запланований у нас на наступний рік, до Міжнародного дня театру — Пер­ший мім-фестиваль для нечуючої молоді від 15 до 22 років, в якому вони можуть проявити себе та показати свої таланти. У цього фестивалю є приємний момент — передбачено грошовий приз переможцю. Тож попереду у нас багато роботи. І я вдячний нашому колективу за те, що він під­тримав усі нові ідеї та готовий спільною працею реалізувати задумане. Слідкуйте за новинами на наших сайтах — Культурного центру УТОГ та газети «Наше життя»!







А ми всі з нетерпінням чекаємо нових прем’єр, спектаклів та шоу від нашого неповторного та унікального театру міміки та жесту «Райдуга»!

М. АНДРІЄНКО



Двадцять років сяє «Райдуга» на рідній сцені

В культзакладах УТОГ / Відео https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2017-11/medium/1509723985_dsc_6175.jpg

Підсумком 20-річної творчої діяльності з дня переходу колективу театру мімі­ки та жесту «Райдуга» під «батьківське крило» Культурного центру УТОГ стало святкування цієї ювілейної дати 26 жовтня, на творчому вечорі під оригінальною назвою «Арт-парад-алле». І це справді був парад досягнень колективу за 20 ро­ків: глядачі поринули в історію театру «Райдуга», змогли насолодитися фрагмен­тами багатьох його вистав за участі улюблених акторів та відчути гордість, що у нас є такий унікальний, неповторний та особливий театр!