Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

Знайшли свою долю у Запоріжжі


Мали розмову з головою Запорізької обласної організації УТОГ В.Ю. Дюжевим про те, кого б з активістів УТОГ запросити стати «обличчям» чергового номера газети. І від Віктора Юрійовича надійшла цікава пропозиція: «Ви весь час розповідаєте про молодь, а я вам пропоную наших ветеранів — чудову сімейну пару, яка живе в нашому славному Запоріжжі, колисці українського козацтва». Ловимо його на слові (або краще сказати — ловимо на жесті) та домовляємося про підготовку такого інтерв’ю. А допомогла нам у цьому В.І. Котенко, голова Запорізької обласної ради ветеранів УТОГ, яка й записала бесіду з героями нашої сьогоднішньої публікації — Миколою Миколайовичем та Таїсією Василівною Махіними. Крім того, В.Ю. Дюжев зробив і надіслав до газети відеозапис розмови з ними.


— Миколо Миколайовичу і Таїсіє Василівно, ви обоє знайшли свою долю у Запоріжжі, але народилися далеко звідси…

М.М.: — Так, я народився в далекій Вологодській області, у місті Красавіно в 1957 році. Але потім наша сім’я переїхала в Україну і я пішов вчитися до Мир­городської школи-інтернату для слабкочуючих дітей, що в Полтавській області. Цю школу я закінчив у 1976 році й переїхав до Запоріжжя.

Т.В.: — А я народилася в 1959 році в Саранську (Мордовія), вчилася в Улянівській школі-інтернаті для глухих дітей і після випуску в 1976 році приїхала до Запоріжжя услід за старшою сестрою.

— Чому саме до Запоріжжя?

М.М.: — У той час з усього колишнього СРСР до Запоріжжя з’їжджалися глухі, які влаштовувалися на роботу на Запорізьке виробниче підприємство «Неон» УТОГ та на інші підприємства міста. Ось і я, за направленням тодішнього голови обласної організації УТОГ В.М. Дюкова, прийшов на «Неон», де працював слюсарем-складальником реле.

На підприємстві був добре облаштований гуртожиток, була й перспектива отримання квартири. Крім того, мене приваблював і чудовий Будинок культури УТОГ, бо ще зі шкільних років займався художньою самодіяльністю. До речі, В.М. Дюков вимагав від нас, молодих, не лише сумлінно працювати, а й відвідувати БК і брати участь у різних гуртках. Так я від самого приїзду до Запоріжжя і до цього дня виходжу на сцену нашого Будинку культури. І дружина Тася також.

— Мабуть, втомлювалися після робочої зміни? Адже у ті часи на «Неоні» було дуже багато замовлень, а його продукція славилася далеко за межами України.

М.М.: — Так, роботи справді було багато, працювали у дві-три зміни. Основна продукція нашого підприємства — це електротехніка: трансформатори, реле, реактори тощо. Це досить складна робота, яка вимагає кваліфікації, майстерності, якісної праці. Хоча доводилося нелегко, але й на роботі не пасли задніх, і на сцені встигали виступати, відвідувати репетиції, на гастролі по Україні їздити.




— У вас багато нагород — і за працю, і за виступи на сцені. Глядачі старшого покоління завжди із захватом згадують ваші виступи.

М.М.: — Так, є що згадати. Цікаво було жити й працювати. Ми з Таїсією неодноразово були переможцями змагань, нагороджені званнями «Ударник п’ятирічки». Як кращим працівникам нам давали путівки до Геленджика. А участь у виступах на сцені — це наше спільне захоплення, яке ми не полишаємо до цієї пори. Ми не лише брали участь у танцювальному гуртку, але й займалися іншими видами мистецтва: я виступав у драматичних виставах, а Таїсія була учасницею групи магів «Калейдоскоп». Як раніше, так і зараз жоден захід у БК не выдбувається без нашої участі. Ми також беремо участь і в заходах в області.



— Є у вас чудовий, можна сказати «фірмовий» номер — «Зустріч на вокзалі», коли він і вона випадково зустрічаються через багато років. Ви в танці хвилююче передали бентежні почуття зустрічі з першим коханням. Цей виступ завжди проходить «на ура» — глядачі від цього танцю в захваті, як і від інших номерів у вашому виконанні. А як і де ви самі зустрілися?

Т.В.: — Палке почуття виникло у нас з Колею з першого погляду при зустрічі на «Неоні» і так спалахнуло, що один без одного ми вже не змогли. У 1982 році ми одружилися. Для оформлення нашого шлюбу до ДК УТОГ була запрошена представниця ЗАГСу, яка розписала нас. Це було так зване тоді в СРСР «комсомольське весілля». На реєстрації були присутні дуже багато людей: наші друзі, керівники облорганізації УТОГ і ДК. Це було дуже урочисто і зворушливо! Такого раніше у нас в клубі ще не було. Але й потім, на жаль, не було теж… А зараз інший час — таке весілля не в моді.

У 1986 році у нас народився син Денис. Він зараз живе окремо від нас, але часто нас провідує, а ми — його.

— Зараз ви обоє вже на пенсії, але не сидите, склавши руки. У 90-ті роки купили ділянку, облаштували її, побудували будинок...

М.М.: — Так, і завдяки цьому зараз із самої ранньої весни до пізньої осені працюємо і живемо на дачі. Праця на землі — це для нас не лише урізноманітнення раціону харчування при наших невеликих за розмірами пенсіях. Я можу багато розповідати про наші дачні успіхи, особливо про виноград, який прекрасно плодоносить у нашому запорізькому краї, дає хороший урожай.

До речі, взимку ми також відвідуємо дачу — там живе наш чудовий кіт, якого ми не забуваємо, годуємо. Крім того, там багато бездомних кішок і собак, яким ми також допомагаємо пережити сувору зимову пору.



— Отже, вас поєднує також любов до тварин. Може, ще є якісь захоплення, про які ми не знаємо?

Т.В.: — Я дуже люблю вишивати на різні теми. Деякі мої роботи брали участь в обласних конкурсах та виставках. А Микола майстер на всі руки, вміє робити все. Крім того, він гарно малює і теж брав участь у виставках в нашому БК УТОГ.

М.М.: — Також хочу додати, що моя дружина дуже смачно готує. А що стосується наших виступів в клубі, то ми будемо брати в них участь, поки в нас вистачить сил.

— Дякую вам за розмову! Хочемо привітати Таїсію Василівну з нагоди 60-річного ювілею, який вона відзначає саме в день нашого з вами інтерв’ю — 3 квітня, і побажати їй всього найкращого у житті та творчості. До речі, Микола Миколайович відсвяткував ювілейну дату позаминулого року. На завершення нашої бесіди хочемо побажати вашій чудовій парі щастя, здоров’я і любові на довгі роки.




Валентина КОТЕНКО,
Наталія КАМЕНСЬКА



газета Наше Життя

Знайшли свою долю у Запоріжжі

2019-05-01
Твої таланти, УТОГ / Відео https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2019-04/1556296116_uk-281.jpg Мали розмову з головою Запорізької обласної організації УТОГ В.Ю. Дюжевим про те, кого б з активістів УТОГ запросити стати «обличчям» чергового номера газети. І від Віктора Юрійовича надійшла цікава пропозиція: «Ви весь час розповідаєте про молодь, а я вам пропоную наших ветеранів — чудову сімейну пару, яка живе в нашому славному Запоріжжі, колисці українського козацтва». Ловимо його на слові (або краще сказати — ловимо на жесті) та домовляємося про підготовку такого інтерв’ю. А допомогла нам у цьому В.І. Котенко, голова Запорізької обласної ради ветеранів УТОГ, яка й записала бесіду з героями нашої сьогоднішньої публікації — Миколою Миколайовичем та Таїсією Василівною Махіними. Крім того, В.Ю. Дюжев зробив і надіслав до газети відеозапис розмови з ними.
газета Наше Життя