Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

А попереду — нове!

  26/01/2019     1 291      Paul    

Знайомтеся: Григорій Гук — балетмейстер народного самодіяльного ансамблю танцю «Блакитна стрічка» Культурного центру УТОГ, учитель ритміки столичної спецшколи-інтернату № 9, творча особистість, у якої багато цікавих захоплень.


«І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов...»

— Григорію, знаємо, що Ви з Житомирської області. Розкажіть, будь ласка, про своє дитинство.

— Так, я з Житомирщини. Народився в селі Слободище, Бердичівського району. Мені було десь 3 рочки, як мама почала помічати, що я не відгукуюсь, коли вона мене кличе. Звернулися до лікарів, вони зробили аудіограму і прийшли до висновку, що у мене справді є порушення слуху — туговухість. Тоді мамі рекомендували відправити мене до спеціального закладу для дітей зі зниженням слуху — Березівської школи, яку я закінчив у 2013 році.

— Як склався Ваш шлях далі?

— Після школи збирався вступати до коледжу у Житомирі, але мама наполягла на навчанні в університеті і почала дізнаватися, де є групи із перекладачем жестової мови. Так вона знайшла інформацію про педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова і я до нього вступив на спеціальність «Сурдопедагогіка».

— Коли Ви навчалися в школі, чи бачили себе майбутнім педагогом? Чи доручали Вам у старших класах вести малят, шефствувати над класом — був такий досвід?

— Такого досвіду не було, але один раз заміняв вчительку на уроці у молодшому класі на День вчителя. Було дуже незвично, але цікаво. Тоді я ще не розумів, що це моє. Справжнє розуміння прийшло вже на третьому курсі, коли у нас була практика у дитячому садку м. Києва, а на четвертому курсі — у столичній школі № 18. Тож я дуже радий, що свого часу послухав маму. Під час практики в школі були також випадки, коли мене ставили на заміни, але то були заняття з фізкультури, ритміки, а я, наприклад, хотів, щоб була заміна з української літератури, бо дуже люблю цей предмет і взагалі полюбляю читати.

«І в дорогу далеку…»

— Отже, після отримання педагогічної освіти Ви почали працювати за фахом. Давно працюєте в школі? Як Вас прийняли в колективі?

— Працюю у Київській спецшколі № 9 вже другий рік, відразу після отримання диплома бакалавра. Цього року закінчив магістратуру і залишилось чекати на диплом. Викладаю у школі ритміку. Мене відразу взяли на роботу — була вакансія. В колективі прийняли дуже добре, тепло, всі були раді мене бачити. У школі № 9 багато нечуючих педагогів, наш директор — із сім’ї глухих і досконало володіє жестовою мовою, школа відома своїми здобутками й учнями. Я дуже радий, що працюю саме в цій школі.

— А в самодіяльності Ви виступали?

— На сцені Житомирського ОБК УТОГ я почав виступати, коли мені було 15–16 років. До цього займався волейболом, але зрозумів, що це не моє. Хоча були непогані результати, навіть брав участь у все­українській Спартакіаді в Євпаторії, але душа не лежала і я покинув волейбол.

Якось на канікулах дивився музичні кліпи по телевізору, а там танцюють у масовках — і я відчув, що маю велике непереборне бажання навчитися танцювати. Поділився з мамою і вона дізналась, що в Житомирі у Будинку культури УТОГ є художня самодіяльність. Саме там я й почав виступати з піснями і танцями.

Пізніше, коли вступив до НПУ ім. М.П. Драгоманова, почав шукати в інтернеті, де є танцювальні школи в Києві. Написав листа до танцювальної школи сучасної хореографії «MyWay», що на Шулявці, питаючи, чи приймають вони людей з порушеннями слуху. Мені відповіли, що звичайно, будь-кого приймають, приходьте, ми вас навчимо танцювати.

Перший день у «MyWay» я запам’ятав на все життя, бо дуже хвилювався, аж руки трусилися. Хоч як страшно було, але велике бажання навчатися танцям переважало. Як мама каже: «Очі страшаться, а руки працюють». Мені показали танцювальну школу — атмосфера дуже сподобалась, хотілось відразу почати танцювати.

Ще я хотів би поліпшити свою техніку виконання народних танців, але поки що не знайшов курси, які зміг би відвідувати.

— Чи маєте успіхи у танцювальному мистецтві?

— До занять у «MyWay» я танцював, грубо кажучи, «як дерево», не вмів вловити музику і ритми. У школі почав ходити на заняття з розтяжки — зрозумів, що це мені потрібно, щоб пластично рухатися. Першим напрямком танцю, який я обрав, був джаз. Згодом почав вивчати інші напрямки танців. Коли тільки прийшов до танцювальної школи, мені пояснили, що треба пробувати різні види танців, щоб знайти своє. Але я вирішив не ризикувати: хореограф вже знав, що я погано чую і нормально мене сприймав, то я й заспокоївся, займаючись одним напрямком. З часом почав пробувати різні напрямки танців і знайшов свої: контемп, джаз-фанк, хіп-хоп і вог.

— Отже, зараз вважаєтесь майже як професіонал?

— Ні, поки що не можу так сказати. Наразі вважаю себе танцівником, але моя мрія — досягнути рівня хореографа. Цього року планую піти на інтенсивні курси при танцювальній академії та отримати сертифікат хореографа. Адже зараз практично вся моя діяльність пов’язана з танцями: і в школі, і в Культурному центрі.

— А Ви залучаєте своїх учнів до виступів у художній самодіяльності?

— У школі я керую танцювальним гуртком. Ми ставимо танці — народні, сучасні, класичні. Щороку діти беруть участь у фестивалі «Повір у себе».


— Ви плануєте відкрити власну танцювальну школу?

— Так, дуже хочу навчати інших танцям, але ще рано про це мріяти. Спершу треба стати хореографом, бути більш впевненим у собі, знати різні напрямки і базові рухи в танцях, отримати багатий досвід.

— Танцювальний колектив «Блакитна стрічка» існує вже давно. Чи багато молоді зараз до вас ходить?

— На жаль, поки що мало, але є багато охочих. Не всі можуть відвідувати репетиції, бо не мають вільного часу. Їм, наприклад, було б зручно у вихідний день, а у мене саме у суботу та неділю — вихідні.

«Оживе все знайоме до болю»

— Ми знаємо, що Ви ще полюбляєте виконувати пісні жестами. Розкажіть, як давно Ви співаєте?

— Співаю змалечку, душа прагне цього, люблю передавати у піснях свої думки, емоції та переживання. Коли мені було 10–13 років, мама купила DVD з караоке — і я кожний день, коли був вдома, співав. Слова пісень інколи бувало дещо важко сприймати на слух, і тоді, якщо пісня мені подобалася, я просив старшу сестру, щоб вона допомогла записати слова. А згодом з’явився інтернет, де можна знайти текст будь-якої пісні.

— Ви творча людина. Скажіть, будь ласка, які у Вас є хобі?

— Я захоплююсь літературою, фотозйомками, зйомками відеокліпів жестовою мовою. Щодо кліпів, важко пригадати, коли саме я почав захоплюватися ними, але перший досвід зйомки дуже добре пам’ятаю. Після першого курсу під час літніх канікул я вирішив спробувати все зробити сам: монтувати відео, вставляти субтитри, накладати музику, сам продумував жести. Це був гіркий досвід, не вийшло, все не співпадало. А зйомку робив мій племінник — йому тоді було 14–15 років, можете уявити — відео ходуном ходило.

Друга спроба зйомки — це був кліп «Baby boy». Знімав знайомий глухий хлопець з Березівської школи, а я накладав музику, щоб співпадало. Самі зйомки проходили у Бердичеві, складно було — зима, холод. Цей кліп тривалістю 3 хвилини ми змонтували за 3 дні з труднощами, бо той хлопець зовсім не чує, а я — слабкочуючий.

Пізніше, десь у 2014–2016 роках, я ді­знався, що на сайті gluxix.net проводиться конкурс відеокліпів і вирішив взяти в ньому участь. У конкурсі було два голосування: всенародне — де голосують люди, і голосування журі.

Ідея кліпу, як і де знімати — належать мені. Я просто ходив знайомими місцями і уявляв, де можна знімати, щоб підходило за змістом пісні. В результаті це відео посіло перше місце за рішенням журі. Нагородою став кубок.

Через 2 роки знов вирішив знімати кліп «Нет никаких правил». Цього разу вже за участю масовки. Зібралися у ТО УТОГ у Бердичеві і стали вирішувати, що і як знімати. Друзі й колеги підказували, як краще знімати, бо деякі з них мали досвід. Зйомка зайняла 3–4 дні, причому у різний час, бо у багатьох була робота, але монтаж зайняв лише одну ніч.

З цим кліпом знову взяли участь у конкурсі на gluxix.net, який щороку проходить у вересні, і знову отримали кубок за перше місце.

Остання робота була перед Новим роком — кліп «Ты так красива». Ми поїхали до Ворохти і у нас не було конкретної мети, адже ми там ніколи не були і не мали уявлення, де і що знімати. Приїхали, подивилися і вирішили — знімаємо! Оператором була Маргарита Гецко, вона теж допомагала, підказувала. Результат нашої роботи ви вже бачили в соціальних мережах.

Також мені подобається фотографувати, але досвіду з фотографування людей в мене немає, люблю ловити моменти довкілля, адже з дитинства мене оточувала наша чудова природа, яку відчуваю всією душею.

— Залишається побажати, як у пісні співається, щоб і надалі оживало у Вашій творчості «все знайоме до болю»… Успіху Вам, Григорію, і дякуємо за інтерв’ю!




Наталія КАМЕНСЬКА, Іванна НАЗАРОВА



газета Наше Життя

А попереду — нове!

2019-01-26
УТОГ / Твої таланти, УТОГ https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2019-01/1548347844_dsc_1432.jpg Знайомтеся: Григорій Гук — балетмейстер народного самодіяльного ансамблю танцю «Блакитна стрічка» Культурного центру УТОГ, учитель ритміки столичної спецшколи-інтернату № 9, творча особистість, у якої багато цікавих захоплень.
газета Наше Життя