Уперше з творчістю Божени Сусь я ознайомилась у 2002 ро­ці на виставці декоративно-при­кладного мистецтва в м. Луцьку, де були представлені її роботи — серія малюнків (папір, акварель), чудові м’які іграшки, картини з морськими пейзажами, виконані аплікацією природними матеріа­лами, сувенірні вироби з черепа­шок, вироби з бісеру та доріжки, вишиті хрестиком. Я була враже­на різносторонніми гранями її та­ланту, а ще — чарівною усмішкою на її вустах.

Народилася Божена Сусь (Пар­фенюк) у м. Рожище Волинської області. Навчалась в Підкам’ян­ській спеціальній школі-інтерна­ті для дітей з порушеннями слу ­ху. З раннього дитинства займа­ється різними видами художньої творчості. Обділивши слухом і мовленням, доля щедро нагоро­дила Божену хистом до малюван­ня. Вона майстерно шиє іграшки, ліпить з пластиліну, займається бісероплетінням, вишиває. Про таких як вона в народі кажуть, що має «золоті руки».

Розмовляючи з Боженою, я спитала, де вона бере сюже­ти для своїх творів. Вона швид­ко змахнула рукою над головою: «З уяви!». І в мене перед очима постала її картина «Оленятко», яке довірливим і ніжним поглядом дивилось з картини так, як і Боже­на, яка щиро, з усмішкою спогля­дає світ і людей і немов промов­ляє: «Люди! Я люблю вас. Зігрійте теплом моє серце».

І знайшлася людина, яка зігрі­ла теплом і любов’ю цю красиву жінку. То був 2002 рік, коли її май­бутній чоловік — Микола Сусь — привіз молоду дівчину в с. Лісня­ки Старовижівського району, щоб познайомити зі своєю мамою. У березні були заручини, а в серп­ні — весілля.

В любові і злагоді живе ця чудо­ва сім’я. Підростає син Олег. Сьо­годні він школяр, навчається в за­гальноосвітній школі. Пишається своєю мамою. Адже мамині кар­тини прикрашають стіни Смідин­ської загальноосвітньої школи.

З чоловіком Божена розмовляє жестовою мовою і кожен жест ви­промінює любов і повагу до рідних.

Микола Сусь — голова Старо­вижівської районної первинної організації УТОГ Ковельської ТО. Громадська робота потребує тер­піння і уваги до членів УТОГ, яким він прагне за потреби надати до­помогу. І Божена — перший його помічник.

Вправна господиня, вона дає лад у сім’ї. А ще родина утримує велике господарство: мають ху­добу, птицю, обробляють городи. В селі без цього важко прожити. А ще вони з чоловіком ходять до лі­су, збирають ягоди, гриби. Божена сміється: в цьому році дуже багато грибів вродило. Тільки не лінуйся збирати. А це вже підмога сім’ї.

А от коли є вільний час, вона бе­ре в руки пензля чи олівця і малює. Особливо цікаві її роботи релігій­ної тематики. Її талант відчувати світ серцем допомагає створюва­ти неповторні картини, які експо­нувалися на виставках у Старо­вижівському краєзнавчому музеї, Смідинській ЗОШ, на обласних ви­ставках у Луцькому будинку куль­тури УТОГ, якому вона подарува­ла свою картину «Яблука осінньо­го саду». Її роботи можна побачи­ти в літературно-художньому ви­данні «На берегах Вижівки–2», яке вийшло у 2011 році в м. Луцьку.

Для Божени поліський край став рідним. Тут знайшла вона не лише свою долю, а й любля­чу свекруху Любов Володимирів­ну, яку ніжно називає мамою і яка прийняла її за дочку, а також доброзичливих односельців.

А ще Божену вирізняє бажання творити красу поліського краю.

М. ВЕРКО,
м. Луцьк