З глибин душі

Уперше з творчістю Божени Сусь я ознайомилась у 2002 році на виставці декоративно-прикладного мистецтва в м. Луцьку, де були представлені її роботи — серія малюнків (папір, акварель), чудові м’які іграшки, картини з морськими пейзажами, виконані аплікацією природними матеріалами, сувенірні вироби з черепашок, вироби з бісеру та доріжки, вишиті хрестиком. Я була вражена різносторонніми гранями її таланту, а ще — чарівною усмішкою на її вустах.
Народилася Божена Сусь (Парфенюк) у м. Рожище Волинської області. Навчалась в Підкам’янській спеціальній школі-інтернаті для дітей з порушеннями слу ху. З раннього дитинства займається різними видами художньої творчості. Обділивши слухом і мовленням, доля щедро нагородила Божену хистом до малювання. Вона майстерно шиє іграшки, ліпить з пластиліну, займається бісероплетінням, вишиває. Про таких як вона в народі кажуть, що має «золоті руки».
Розмовляючи з Боженою, я спитала, де вона бере сюжети для своїх творів. Вона швидко змахнула рукою над головою: «З уяви!». І в мене перед очима постала її картина «Оленятко», яке довірливим і ніжним поглядом дивилось з картини так, як і Божена, яка щиро, з усмішкою споглядає світ і людей і немов промовляє: «Люди! Я люблю вас. Зігрійте теплом моє серце».
І знайшлася людина, яка зігріла теплом і любов’ю цю красиву жінку. То був 2002 рік, коли її майбутній чоловік — Микола Сусь — привіз молоду дівчину в с. Лісняки Старовижівського району, щоб познайомити зі своєю мамою. У березні були заручини, а в серпні — весілля.
В любові і злагоді живе ця чудова сім’я. Підростає син Олег. Сьогодні він школяр, навчається в загальноосвітній школі. Пишається своєю мамою. Адже мамині картини прикрашають стіни Смідинської загальноосвітньої школи.
З чоловіком Божена розмовляє жестовою мовою і кожен жест випромінює любов і повагу до рідних.

Микола Сусь — голова Старовижівської районної первинної організації УТОГ Ковельської ТО. Громадська робота потребує терпіння і уваги до членів УТОГ, яким він прагне за потреби надати допомогу. І Божена — перший його помічник.
Вправна господиня, вона дає лад у сім’ї. А ще родина утримує велике господарство: мають худобу, птицю, обробляють городи. В селі без цього важко прожити. А ще вони з чоловіком ходять до лісу, збирають ягоди, гриби. Божена сміється: в цьому році дуже багато грибів вродило. Тільки не лінуйся збирати. А це вже підмога сім’ї.
А от коли є вільний час, вона бере в руки пензля чи олівця і малює. Особливо цікаві її роботи релігійної тематики. Її талант відчувати світ серцем допомагає створювати неповторні картини, які експонувалися на виставках у Старовижівському краєзнавчому музеї, Смідинській ЗОШ, на обласних виставках у Луцькому будинку культури УТОГ, якому вона подарувала свою картину «Яблука осіннього саду». Її роботи можна побачити в літературно-художньому виданні «На берегах Вижівки–2», яке вийшло у 2011 році в м. Луцьку.

Для Божени поліський край став рідним. Тут знайшла вона не лише свою долю, а й люблячу свекруху Любов Володимирівну, яку ніжно називає мамою і яка прийняла її за дочку, а також доброзичливих односельців.
А ще Божену вирізняє бажання творити красу поліського краю.
М. ВЕРКО,
м. Луцьк
СХОЖІ НОВИНИ





