Ще один підсумок року, що минає: – у Культурному центрі Українського товариства глухих 21 листопада 2015 року сталася цікава подія, а саме: свою діяльність презентував «Центр жестової мови».

І. Сколотова.

І це, на мою особисту думку, вкрай важлива структура Культурного центру УТОГ, яка направлена допомагати вивчати жестову мову: як тим, хто потребує спеціальних навичок для спілкування з нечуючими, так і самим глухим людям вдосконалювати жестову мову, а також вирішувати інші нагальні проблеми осіб з порушеннями слуху.

Чому цей Центр необхідний? Останнім часом виявлена дуже невтішна тенденція: наші нечуючі діти не вміють читати і розуміти, про що вони читають, тобто в жесті розуміють, а текст – ні, і коли підростають, потрапляють у різні, не завжди приємні ситуації саме через те, що не розуміють тексту.

До чого тут Центр жестової мови, запитаєте Ви? Адже наразі стільки є технічних засобів: ПК (персональний комп`ютер), інші гаджети (стільникові й мобільні телефони, айфони, планшети) та ін. Так, усі ці технічні засоби — це надзвичайно сучасно. І наші діти, і ми, люди середнього віку, швидко до них призвичаюємося, а от грамотності ці засоби чомусь не додають, а навпаки, вона (грамотність) стає дедалі нижчою.

Ось тому, на мою думку, «Школа жестової мови», яка діє при «Центрі жестової мови» КЦ УТОГ є дуже актуальною і очікуваною, і не лише для тих членів сімей, котрі чують, але мають дітей або родичів з порушеннями слуху, а й для самих нечуючих.

Дорослі люди (більш старшого віку) пам’ятають, що раніше жестова мова була більш уніфікована (однакова, схожа в різних регіонах), а тому було легше спілкуватися глухій особі і перекладачеві жестової мови, а наразі стільки «діалектів та сленгів» (скорочений жест, що може означати цілу фразу), або є такі самі слова, а в різних регіонах їх показують по-різному.

Отже, «Школа жестової мови» започаткувала свою діяльність саме задля того, щоб:

• навчати уніфікованим жестам;
• навчати батьків, родичів із сімей, де діти мають порушення слуху;
• навчати тих, хто виявив бажання вивчати жестову мову для спілкування з нечуючими;
• навчати самих осіб з порушеннями слуху, які бажають вивчити, удосконалити знання жестової мови.

В групі, де я викладаю, шість слухачів: тато однорічної дівчинки, яка не чує; мама, в котрої син має сенсорні розлади, він спілкується за допомогою жестів (хоча чує); дві студентки — майбутні логопеди, але працюють в групах, де є нечуючі дітки і батьки; ще одна студентка з університету іноземних мов; молодий парубок, що має кохлеарний імплантант.

На першому занятті в кінці уроку кожен із слухачів за допомогою дактильної абетки коротко розказав про себе, і це було зворушливо: кожен поділився, чому для них важливо вивчати жестову мову.

До речі, на презентації Школи, вони також за допомогою дактилю розказали про себе (до цього в нас з ними було лише два заняття)

Заняття в Школі жестової мови проходять вже протягом двох місяців, слухачі: люди різного віку, різних професій, студенти, батьки, особи, що пізно втратили слух, слабочуючі, родичі, брати, сестри тих, хто не чує.

І я дуже тішуся з того, що, нарешті, діє така школа, яка вкрай необхідна всім нам.

І. СКОЛОТОВА.