Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

Дякуємо за невтомні руки

— Якщо пацієнт приходить в поліклініку, то лікар знає , що людина буде скаржитись на погіршення здоров’я; в юридичній консультації чи у нотаріуса мова йтиме про правовий захист громадянина. А от коли до наших перекладачів приходять нечуючі, ніхто з них не знає про що сьогодні буде мова, куди треба буде йти, у чому потрібна допомога, — щоразу говорить Галина Василівна Дяченко, голова Вінницької обласної організації УТОГ. — Треба мати хоча б елементарні знання у кожній галузі, бути добре обіз­наним з роботою всіх структур міста й області. Перекладач жестової мови — це дуже специфічна, надзвичайно відповідальна, важлива і нелегка робота. Адже вони для людей з проблемами слуху — віконце у світ звуків, у світ інформації.

 

 

Дійсно, кожен, хто звертається до перекладача за допомогою, вважає свою проб­лему найважливішою; хоче, щоб саме йому було приділено якомога більше уваги. І перекладач, спілкуючись з глухими, повинен забути про свої проблеми і негаразди, сховати свій поганий настрій, приділити максимум уваги людині, яка звернулась до нього. А щоб між ними не було непорозумінь, щоб на рівних спілкуватись, потрібно повсякчас працювати над удосконаленням жестової мови. Адже вона, як і будь-яка мова, має свої нюанси, удосконалюється, шліфується. Ось саме вміння чітко, гарно, зрозуміло донести слово нечуючій людині демонстрували перекладачі-дактилологи — Марина Нікітіна, Володимир Меть, Оксана Федчишина, на черговому конкурсі, який мав назву «Дякуємо за невтомні руки!» Ці слова можуть сказати сотні людей, в чиє життя навік закралася тиша.

Цьогорічний конкурс, на відміну від поперед­ніх, особисто мені більш сподобався цікавим добором текстів, фразеологізмів з омонімами, дуже виваженим вибором номерів творчого конкурсу. От хоча б вірш учительки Кисляцької спецшколи-інтернату Галини Витюк «Почути серцем», який майстерно «прочитала» у жестовому виконанні Марина Нікітіна.

 

Почути серцем

 

Відчиняю двері класної кімнати:

«Добрий ранок, діти!» — промені в очах —

Чубчику білявий, носику кирпатий,

І дрібушки-кіски у смішних стрічках!

Погляд не взаємний... Віє чужиною...

«Що тобі, дитино, лід такий звідкіль?

Розкажи, що сталось, поділись зі мною».

Пауза... Тривога... Невимовний біль.

 

Очі подивились — краще б не питати,

Котиться пекуча і важка сльоза.

«Я не чую більше, важко розмовляти,

Я глуха... Глуха я! — із душі гроза. —

Я не чую пташки вранішнього співу.

Я не можу словом радість передать!

Важко в світі жити, і від цього гніту

Зовсім не турбує ваша благодать!..»

 

Не ятрись, дитино, зболеним горінням,

Вижени тривогу із думок своїх,

Слухать своє серце — це велике вміння!

Дар святий і Божий розділи на всіх.

Не ламай місточка — різко не розхитуй,

Вчися жити в світі, раз така печаль,

Спробуй серце, друже, для добра розкрити,

Зняти чорний смуток, скинути вуаль.

Вірити повинен і повинен знати:

Доброта сердечна — ось життя рушій,

І ніяким жестом вже не передати

Те, що не вмирає в серці і в душі!

 

Яке серце не защемить після таких слів, невже знайдеться хтось, у кого не покотиться сльоза?

Якщо Марину Андріївну, перекладача Він­ницької ТО УТОГ, знають не лише у місті, а й в усій області, бо крім основних обов’язків вона ще й «озвучує» для нечуючих новини на обласному телебаченні, то Оксанка (як лагідно і з любов’ю її усі називають) — перекладач обласного Будинку культури УТОГ, лише ступила на нелегку стезю перекладача. Але змагались усі на рівних: і Марина, і Володя, і Оксанка вправні були і в прямому, і в зворотньому перек­ладі, і в тлумаченні омонімів.

Досить тепло сприйняли присутні пісню Олександра Маршала «Беззаботный» у жестовому виконанні Володимира Метя і пісню Юлії Войс «Тишина-гармония» у виконанні Оксани Федчишиної.

Підбиваючи підсумки змагання, голова журі Василиса Криклива сказала, що і їй, і членам журі — Сергію Свічколапу й Алісі Мірошниченко, було надзвичайно важко визначитись, адже різниця в балах між конкурсантами була лише в один бал. Та пальму першості віддали Марині Нікітіній. Вона і представлятиме нашу область у столиці. Ми віримо в тебе, Маринко!

 

Н. Мирончак.







газета Наше Життя

Дякуємо за невтомні руки

2014-05-26
УТОГ / Професія - перекладач https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2014-05/1400917648_foto-z-konkursa-perekladachv-zhest_.jpg

— Якщо пацієнт приходить в поліклініку, то лікар знає , що людина буде скаржитись на погіршення здоров’я; в юридичній консультації чи у нотаріуса мова йтиме про правовий захист громадянина. А от коли до наших перекладачів приходять нечуючі, ніхто з них не знає про що сьогодні буде мова, куди треба буде йти, у чому потрібна допомога, — щоразу говорить Галина Василівна Дяченко, голова Вінницької обласної організації УТОГ. 

газета Наше Життя

Реклама


Популярне

НАМ ПОДОБАЄТЬСЯ