Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

Це були найцікавіші роки…

Наша розповідь — про Альберта Мосесовича Асріяна — екс-директора Білоцерківського УВП УТОГ з 1985 по 1994 рік, «Відмінника УТОГ», ветерана праці.

 

Народився Альберт Мосесович 10 квітня 1928 року в невеликому грузинському містечку Лагодехі Грузинської РСР, у сім’ї ремісника.

Після закінчення школи у рідному місті вступив до Тбіліського інституту інженерів залізнично-дорожнього транспорту, який закінчив у 1952 році, а в 1965 році отримав ще одну вищу освіту, закінчивши Харківський політехнічний інститут за спеціальністю «інженер-конструктор».

У 1985 році, за пропозицією Білоцерківського міськкому партії  та домовленістю з Цент­ральним правлінням УТОГ і Київською обласною організацією УТОГ, Альберт Мосесович був призначений директором Білоцерківського учбово-виробничого підприємства УТОГ. До цього він уже 5 років жив у Білій Церкві й працював заступником директора заводу гумо­технічних виробів. Тож про  УВП УТОГ йому доводилося чути.

Після розмови з секретарем міськкому партії на роздуми Асріяну дали один день. Він вагався, адже в швейній промисловості ніколи не працював, досвіду зовсім не мав, а головне, на цьому підприємстві був «особливий» колектив — глухі працівники. Не спав усю ніч, «міряв» кімнату до ранку, а коли прийшов до міськкому партії, дав згоду очолити «осиротіле» після смерті І.І. Проскури підприємство.

Через кілька днів він рівно о 8 годині ранку прийшов на УВП УТОГ, але на прохідній сторож його не пропустив, став вимагати перепустку. Ніякі роз’яснення не допомагали. Виручила Асріяна головний бухгалтер УВП А.А. Бондар, з якою він був знайомий по роботі на заводі гумо­технічних виробів. Про цей випадок Альберт Мосесович часто згадував пізніше і, коли приходив на підприємство, на прохідній запитував: «Перепустку показати?»

У перший же день, в обідню перерву, представник ЦП УТОГ запросив нового директора у швейний цех підприємства, де рекомендував трудовому колективу. Зустріч з робітниками, цей своєрідний вступний іспит, пройшла по-діловому. Допомагала у спілкуванні перекладач Клавдія, дочка Римми Литвинської. Робітники задавали багато різних запитань і не лише на виробничі теми. Кінець кінцем, новий директор цей іспит пройшов і водночас зрозумів, що глухі, хоча й не чують, дуже добре розуміються у виробничих питаннях, умовах праці, техніці безпеки та іншому. Він і сам бачив, що підприємство дуже тісне, для нормального виробництва недостатньо службових приміщень і технічного персоналу.

Асріяну хотілося зробити більше для інвалідів, яких він полюбив усім серцем. Він знаходив спільну мову з кожним, старався допомогти в усьому. І люди йому вірили, розуміли його і завжди відповідали взаємністю та розумінням.

Для розширення підприємства Асріян розпочав будівництво нового 5­поверхового виробничого корпусу. Але почалися кризові явища в Україні і всьому колишньому Союзі, тому майже всі підприємства опинилися на межі банкрутства. На Білоцерківському підприємстві також почалися проблеми із замовленнями та збутом. Все це ускладнювало роботу і довелося «заморозити» нову будову виробничого корпусу до кращих часів…

Асріян першим запропонував при проведенні виробничих нарад по понеділках запрошувати на них спеціалістів із числа нечуючих, які вносили свої пропозиції з покращення роботи підприємства. Він уважно вислуховував кожного: В.П. Сандугея, Ю.Ю. Юрина, І.Р. Коломийченка, В.С. Коломийченко, Р.М. Юрину, М.А. Норченко, чуючих спеціалістів — П.І. Салая, Л.М. Тюхту, Т.І. Сиренок, Г.Я. Уманського та інших.

У 1987 році, разом з Л.М. Тюхтою — тодішнім головним інженером підприємства, Асріян підготував проект технічної реконструкції виробництва та створення агрегатно-групових потоків з виробництва верхнього одягу. Але й цій мрії тоді не судилося збутися…

Треба було боротися за те, щоб не зупинилося виробництво, щоб у інвалідів була робота і впевненість у завтрашньому дні. Це були тяжкі роки не тільки для Білоцерківського підприємства, але й всіх підприємств УТОГ.

Альберт Мосесович згадує: «Під час мого керування колектив працював ритмічно, виконував місячні, квартальні та річні плани, одержував платню та премії». Десять років роботи у колективі Білоцерківського підприємства глухих були для мене найцікавішими — хорошою школою спілкування з людьми. Я навчився вільно спілкуватися з інвалідами зі слуху, розуміти їх. Це незабутні роки у моєму трудовому житті, коли я зустрів багато чудових нечуючих людей — майстрів своєї справи. Тут не було байдужих, усі допомагали один одному. Тому і підприємство працювало завжди ритмічно, злагоджено. Частими гостями на УВП були Г.М. Мережко та М.М. Левицький, які давали слушні поради у вирішенні складних ситуацій та питань».

Але роки брали своє, хвороби стали частіше нагадувати про себе, тому Альберт Мосесович у 1994 році подав заяву про перехід на заслужений відпочинок. Проте він часто відвідує підприємство, цікавиться його життям і вільно спілкується з нечуючими працівниками жестовою мовою, яку він не забуває.

 

Г. МЕРЕЖКО

 







газета Наше Життя

Це були найцікавіші роки…

2017-05-02
УТОГ / Не старіють душою ветерани https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2017-04/1493299117_asriyan-albert-moiseevich_.jpg

Наша розповідь — про Альберта Мосесовича Асріяна — екс-директора Білоцерківського УВП УТОГ з 1985 по 1994 рік, «Відмінника УТОГ», ветерана праці.

газета Наше Життя