Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

Хоча мають проблеми зі слухом, до людського болю не глухі...

Директор швейного підприємства Наталія Марценюк з нагородою

ШВАЧКИ ІЗ ЗАКАРПАТТЯ ДОПОМАГАЛИ ШИТИ ФОРМУ ДЛЯ УЧАСНИКІВ АТО, А ТАКОЖ БІЛИЗНУ ДЛЯ ПОРАНЕНИХ


Серед численних нагород у кабінеті Наталії Марценюк, директора Ужгород­ського навчально-виробничого підприєм­ства № 2, яке підпорядковане Українсько­му товариству глухих, є відзнака, якою ко­лектив пишається понад усе, — подяка від командування 128-ї окремої гірсько-піхот­ної бригади. Цей розквартирований на За­карпатті підрозділ ЗСУ здобув великий ав­торитет серед співвітчизників за мужність і відвагу, проявлені під час бойових дій у зоні АТО. Виконувати свій обов’язок із за­хисту Батьківщини військовослужбовцям допомагали і сім десятків жінок з інвалідні­стю, які працюють на УВП.


Крім грамоти «За допомогу у зміцнен­ні обороноздатності» і статуетки із зобра­женням ведмедя, символу Закарпатсько­го краю, воїни передали на підприємство дві великі коробки пряників — для дітей тутешніх працівниць. 2014 року, під час найгарячішої фази війни на сході, ці жінки неабияк доклалися до того, щоб полег­шити фронтові будні солдатів 128-ї брига­ди. Пошили для них дві тисячі комплектів військової амуніції, зокрема — спеціальні костюми для розвідників. Замовлення ви­конали оперативно, щойно надійшло від­повідне прохання.

Реалізували швачки цього підприємства і спеціальне замовлення обласної лікарні ім. Мечникова, що у Дніпрі. Цей медичний заклад прийняв (і досі приймає) чи не най­більшу кількість поранених із зони АТО. Лі­карня була повністю забезпечена медикаментами, а от із білизною для пацієнтів у ті складні для країни часи виникали пробле­ми. Ужгородських швачок попросили допо­могти — і вони миттєво відгукнулися.

Наталія Василівна пригадує: «Зайшла я у цех і кажу: «Дівчата, треба терміново пошити труси, шорти для прооперованих воїнів. Якщо хто може — будь ласка, допоможіть, залиштеся після роботи». По закінченні змі­ни заходжу у цех — а всі мої жінки чекають на своїх місцях. Я розплакалася... Дехто ду­має, що люди з інвалідністю злі на свою до­лю. Можливо, десь воно у чомусь і проявляється. Але коли йшлося про захисників кра­їни, всі цією темою пройнялися. Не залиши­лися осторонь чужого болю. Знають власну біду — розуміють і чужу...»

Директор підприємства розповіла нам ще один хвилюючий, вельми драматич­ний епізод з життя цього виробництва. Він теж пов’язаний з війною: «Довелося нам виконувати і найважче за весь період діяльності спецзамовлення: шити яскра­во-червоні куртки для медиків-санітарів, які збирали на полі бою убитих воїнів. За­мовили нам 150 таких курток. Наші жінки шили їх з великою тривогою. Шили і за­ливалися слізьми. Але і такий асортимент був потрібен...»


КОЛИСЬ «КЛЕПАЛИ» БУДІВЕЛЬНІ РУКАВИЦІ. ТЕПЕР ДЛЯ ЄВРОПИ ВИГОТОВЛЯЮТЬ РЯТУВАЛЬНІ ЖИЛЕТИ


Не так давно на адресу цієї фабрики в Ужгороді, що розташована на вулиці Ло­бачевського, 26, прийшов лист-подяка від Червоного Хреста... з Швеції. Інозем­ці дякували українським виробничникам за те, що їхня високоякісна продукція до­помагає рятувати життя людей. Незважа­ючи на власні проблеми зі здоров’ям, на УВП працюють за високими міжнародними стандартами. Рекламацій з-за кордону не надходить. 88 відсотків обсягу виробле­ної тут продукції йде замовникам у Євро­союзі. Часом від них чують: ось це складне завдання спроможні виконати лише наші партнери в Ужгороді...


Фабрика шиє рятувальні жилети вели­кого асортименту. Ними користуються пасажири літаків, кораблів, любителі екс­тремального відпочинку на воді — від літ­ніх людей до немовлят (для останніх виго­товляють жилети з памперсами). Рятівне вбрання яскраво-помаранчевого кольору ужгородці продукують навіть для домаш­ніх... тварин. Замовляють ці вироби фірми зі Швеції, Голландії, Угорщини. За місяць наші краяни шиють для європейців до 6 тисяч одиниць специфічної продукції. За­мовники настільки задоволені п’ятирічною співпрацею з цим колективом, що продовжили контракт з ним ще на три роки. Хотіли б працювати і на довшу перспективу.

Із задоволенням ця фабрика приймає замовлення від рідного Закарпаття. Шиє форму для співробітників МНС, місцевого водоканалу, медиків, торговельників. Не­забаром в Ужгороді відкриють дитячу за­лізницю — її персонал теж буде одягнутий в однострої, пошиті підприємством Укра­їнського товариства глухих. І все ж голов­ний замовник — Європа.

У радянські часи у стінах цього підприємства дві сотні людей виготовляли робо­чі рукавиці. Після розпаду СРСР фабрика, з її старими технологіями, цехами без ві­кон-дверей, зупинилася. Все змінилося, коли директором призначили ініціативну вінничанку Наталію Марценюк.

За кошти, виділені Фондом інвалідів, придбали першу лінію нового (китайсько­го — бо дешевше) обладнання. Запросили вправних фахівців, навчили новачків, роз­шукали замовників. І справи зрушили з місця. Люди, які десять років тому «штам­пували» примітивні рукавиці, почали виго­товляти для європейських фірм... модельні штани, піджаки, спідниці. Ба навіть складну військову форму для армії Нідерландів!

Вийшли з «мінусів» — зробили ремонт, придбали краще (японське та німецьке обладнання), яке дозволило виконувати операції високої складності. Згодом випадково познайомилися з представниками шведської фірми, яка мала потребу у рятувальних жилетах — і ці замовлення стали основними.

«Ми є у каталозі підприємств, які здатні виготовити все, — не без задоволення каже Наталія Марценюк. — Західні партнери хотіли б навіть, щоб ми шили форму для НАТО. Європа нас навчила того, чого досі не вміли. Дала нам додаткове устат­кування. Ставлення до нас — партнер­ське, співпрацюємо нарівні, немає ніякої зверхності. Нас цінують за рацпропозиції, прислухаються до наших порад. Якщо і по­бачать якийсь недолік, то не сварять, не штрафують. Та й ми стараємося не підво­дити. Золоте правило: машина з якісною продукцією має виїхати за кордон вчасно».

Співпраця з країнами ЄС забезпечила цій фабриці фінансову стабільність. Швач­ки-інваліди заробляють від 7 до 9 тисяч грн на місяць. До кожного свята працівникам видають матеріальну допомогу, продукто­ві набори на 300 грн.

Ми порозмовляли з ветераном виробництва Катериною Шнайдер. Каже: зарплатою задоволена, за неї купує подарунки для чотирьох онуків, незабаром п’ятий бу­де. Але нарікає, що замовлень від вітчизня­них клієнтів надходить не так багато, як хо­тілося б. Тож добре, що виручає Європа...

До слова, Державний комітет статистики повідомив відрадну новину: обсяг українського експорту у країни Євросо­юзу у 2017 році зріс на 29,9%, сягнувши 17,5 млрд доларів. Тобто перевищив по­казник чотирирічної давності, коли Україна ще не була асоційованим членом ЄС. У цих цифрах є внесок і невеличкого колективу швейної фабрики з Ужгорода.




І. ФАРІОН
(з газети «Високий замок»)




газета Наше Життя

Хоча мають проблеми зі слухом, до людського болю не глухі...

2018-04-01
УТОГ / На підприємствах УТОГ https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2018-04/1522563457_1522484088_wz-26-05_2.jpg

Серед численних нагород у кабінеті Наталії Марценюк, директора Ужгород­ського навчально-виробничого підприєм­ства № 2, яке підпорядковане Українсько­му товариству глухих, є відзнака, якою ко­лектив пишається понад усе, — подяка від командування 128-ї окремої гірсько-піхот­ної бригади. Цей розквартирований на За­карпатті підрозділ ЗСУ здобув великий ав­торитет серед співвітчизників за мужність і відвагу, проявлені під час бойових дій у зоні АТО. Виконувати свій обов’язок із за­хисту Батьківщини військовослужбовцям допомагали і сім десятків жінок з інвалідні­стю, які працюють на УВП.

газета Наше Життя