Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

Одна історія на двох

Закарпатській організації УТОГ і Ужгородському учбово-виробничому підприємству № 2 УТОГ у 2016 році виповнилося 70. Про це розповідає газета «Ужгород».

 

Закарпатська обласна організація Українського товариства глухих складається з семи первинних територіальних організацій, центри яких містяться у Великому Березному, Тячеві, Виноградові, Хусті, Мукачеві, Ужгороді й у селі Нижні Ворота, що на Воловеччині. У Закарпатській організації УТОГ перебуває на обліку близько 2 тисяч осіб. Вступити до організації можна з 14 років. Багатьох закарпатців із порушеннями слуху забезпечує роботою Ужгородське учбово-виробниче підприємство № 2.

 

Нині підприємство співпрацює зі швед­ською фірмою «Baltic» — для них виготовляють рятувальні жилети. Шиють їх і для дітей, і для дорослих людей, і навіть для кішок та собак.

«Два роки тому допомагали в пошитті різ­них речей для бійців зі 128 бригади, також для тяжкопоранених. Тоді було літо — виготовляли шорти, нижню білизну, — пояснює директор­ Ужгородського УВП № 2 УТОГ Наталія Марценюк.

 Обслуговуємо лікарні, «Водоканал». Виготов­ляємо спецодяг і для приватних підприємств.

Тепер чекаємо на нове іноземне замовлення з пошиття сумок для військовослужбовців. Це сумки для протигазів, лікарські, сумки для особистих речей. Виготовлення їх потребує спеціального обладнання. Ми вже активно готуємося до запуску лінії».

 

Дещо з історії

 

Історія розвитку швейної справи в нашо­му краї тісно переплітається з історією освіти і працевлаштування людей із порушеннями слуху. Ще 1904 року в Ужгороді, за клопотанням єпископа Иожефа Бенке і лікаря Андрія Но­вака, військові казарми імені Франца Йозефа передали місту — заради створення навчаль­ного закладу для глухонімих дітей. До школи набирали учнів віком від 7 до 10 років, де ті вивчали жестову мову та основні предмети.

У період навчання майже всі старшокласники набували робітничих спеціальностей. Свідо­цтва випускників містили відомості про здо­буття професій: дівчата ставали майстринями «жіночого кравецького промислу», а хлопці зналися на «кошикарній справі».

Після возз’єднання Закарпаття з Радян­ською Україною в 1945 році школа перейня­ла радянську систему освіти, була переведена на державний бюджет. Окрім професійних навичок швейної справи і лозоплетіння, можна було навчитися виготовляти вироби з деревини. При школі почали організовувати майстерні для дорослих із проб­лемами зі слуху, незабаром утворилося «Відомство глухих».

У травні 1946 року було створено об­ласний відділ УТОГ. Тоді ж ця організація за­снувала Ужгородський учбово-виробничий комбінат. Підприємство було необхідне з двох причин: для відокремлення від школи-інтернату вечірньої школи робітничої молоді з числа глухих та для навчання нечуючої молоді доступних про­фесій.

На Ужгородському комбінаті працюва­ли цехи з виготовлення одягу та взуття, цех лозоплетіння, столярний, цех пошиття одягу на замовлення.

 

Основним замовленням було виготовлення рукавиць і спецодягу

 

На цьому розвиток місцевого навчально-виробничого комбінату не зупинився. Згодом тут створили додаткове допоміжне господарство, відкрили їдальню для працівників, почали активно розвивати виноградарство. Через деякий час підприємства з лозоплетіння й ви­готовлення виробів із деревини об’єдналися в одне. На комбінаті тоді функціонували також кузня і ремонтно-малярна бригада.

Наприкінці 1970 року на  Ужгородському підприємстві працювало вже 178 осіб із порушеннями слуху. Робітники виконували державні замов­лення — зазвичай шили рукавиці та спецодяг.

Для проведення культурних заходів Закарпатська обласна організація УТОГ створила також Ужгородський клуб для глухих, де ста­ли відзначати державні свята, ювілеї. У клубі почали діяти різні гуртки художньої самодіяльності, у яких активну участь брали працівники комбінату.

 

 

Час для відпочинку: «Міс і Містер», «Ігри патріотів» та інші цікаві конкурси

 

У наш час, окрім культурних програм до державних свят і спортивних змагань, члени Закарпатської організації глухих можуть брати участь і в інших, не менш ці­кавих заходах. Щороку, починаючи від 2007­го, проводиться обласний конкурс краси «Міс і Містер УТОГ». Існує відповідний відбір, фото переможців обласні осередки глухих надсилають до Києва, де й вирішується, хто братиме участь у Всеукраїнському конкур­сі краси «Міс і Містер УТОГ».

Також проводиться щороку Всеукраїнський конкурс «Ігри патріотів УТОГ». Кожна команда складається з 5 учасників: троє хлопців і двоє дівчат. Конкурс відбувається в Одесі. Цьогоріч, за словами голови Закарпат­ської обласної організації УТОГ Наталії Булеци, наші посіли п’яте місце (за участі в конкурсі 21 команди).

А ще члени Закарпатської організації УТОГ були учасниками регіонального кон­курсу художньої самодіяльності у Львові, де змагалися з колективами з Волині, Букови­ни, Рівненської, Вінницької та Львівської областей.

 

 

Житло для працівників учбово-виробничого підприємства

 

П’ятиповерховий будинок № 2 на вулиці Антонівській, хоч і не відрізняється від інших багатоповерхівок, зведених за радянських часів, однак має свою цікаву історію й своє унікальне призначення. Ця будівля має статус гуртожитку, на цей час там мешкає 135 осіб різних вікових категорій, серед яких багато працівників Ужгородського учбово-виробничого підприємства № 2 УТОГ. Саме цей дім побудували ще 1977 року для людей із порушеннями слуху, котрі працю­вали на підприємствах За­карпатської організації УТОГ.

«За майже сорок років існування будівлі змінилося кілька поколінь, тому вели­ка «гуртожитська родина» складається вже не тільки з людей із порушеннями слуху: за цей час підросли діти працівників підприємства — всі вони народилися з до­брим слухом, — розповідає завідувачка гуртожитку на Антонівській, 2 Світлана Домокош (сурдопереклад — Калина Стільник). — Бувало, у приміщенні гуртожитку справляли й весілля...».

Отримання власного житла є для працівників під­приємства теж можливим. Уперше держава виділила квартири в 1969 році. Тоді одержали квартири 12 сімей.

«Теперь цим питанням опікується Мінсоц­захисту. Але через складний фінансовий стан за минулі 3 роки люди з порушеннями слуху не отримали жодної квартири, — повідомляє заступниця директора Ужгородського учбово-виробничого підприємства № 2 УТОГ Калина Стільник. — За минуле десятиріччя четверо працівників, що мають власні сім’ї, отримали двокімнатні житлові приміщення, ще троє самотніх — однокімнатні квартири».

Нині 39 працівників стоять у черзі на обліку за місцем роботи для отримання житлової площі.

 

 

Ситуація зі слуховими апаратами

 

«У нас працюють різні люди, дехто не має вад слуху. Є працівники, що слабо чують, котрі вміють говорити, але більшість робітни­ків — глухі й спілкуються тільки жестовою мовою. Слухові апарати бувають різної модифікації, якісь можна використовувати п’ять років, інші — тільки рік, — коментує голова обласної організації «УТОГ» Наталія Булеца. — На цей час існує державна програма, яка забезпечує членів УТОГ і дітей слуховими апаратами. До­рослим видають їх раз на п’ять років, малечі — кожні три роки».

 

 

Життєва історія Ганни Райніш

 

Передова швачка, людина, яка добре знає свою справу, старанна, весела. Ганна Райніш (на фото) — не тільки чудова праців­ниця, котра вміє якісно виконувати свою добову норму роботи на підприємстві. Як жінка, вона зуміла реалізувати себе в най­головнішому — стала люблячою дружиною, доброю господинею, турботливою матір’ю. Наша розмова з нею тривала всього кілька хвилин. Дивно — ця жінка вміє одночасно зо­середжуватися на кількох справах, наприклад, поратися за швейною машинкою і водночас жестовою мовою відповідати на наші запитання.

 

Я ніколи у своєму житті не цікавилася сурдоперекладом. Та добре, коли є поряд люди, які володіють цією специфічною мо­вою. Пані Калина Стільник допомогла мені поспілкуватися з Ганною Райніш. Наша співрозмовниця — товариська жінка, видно це зі жвавості її рук, за допомогою яких роз­казувала про своє життя.

Пані Ганна працює швачкою на Ужгород­ському учбово-виробничому підприємстві УТОГ від 1990 року. Народилася 1972­го у Синевирі, що на Міжгірщині. У сім’ї було дев’ятеро дітей, Ганна з’явилася на світ вось­мою. Тато її працював кочегаром, мама була домогосподаркою.

У 9 років батьки віддали дівчинку на навчання до Ужгородської спеціальної школи-інтернату І—ІІІ ступенів для глухих дітей. Після здобуття середньої освіти Ганну Райніш направили на Ужгородське учбово-виробниче підприємство № 2. Там вона, опанувавши за рік ази швейної справи, і залишилася працювати.

На запитання, як познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, пані Ганна відповіла, що їхнім першим місцем зустрічі стала вечірня школа для робітничої молоді. Одружилися, коли їй було 23 роки. Чоловік Еміль — на три роки старший, теж має інвалідність зі слуху. Живуть у гуртожитку для працівників підприємства, мають уже дорослого сина Артура. Дитину сім’я Райнішів ростила самостійно, без підтримки дідусів і бабусь. Коли син пішов до школи, до виховання долучилися й учителі.

Працівники дитсадочка теж свого часу зроби­ли великий внесок у цю нелегку справу. Син Артур чудово знає жестову мову, тож допомагає батькам зрозуміти, про що їм говорять оточуючі.

Свій вільний час пані Ганна віддає сім’ї, дбає про домашній затишок і добробут, за­хоплюється рукоділлям. Еміль Райніш за спеціальністю столяр, працює на приватному під­приємстві.

Коло знайомих цього нетипового подружжя — члени УТОГ, тож зі своїми друзями знаходять спільну мову за допомогою жестів.

Уже минуло понад двадцять років відтоді, як Ганна й Еміль Райніші стали однією сім’єю. Життя Ганни — це дорослий син, стабільна робота, хороший колектив і люб­лячий чоло­вік. Ганна й Еміль у черговий раз доводять: для того, щоб розуміти одне одного, слова не потрібні.

 

Я. ТЕГЗА

 

Сохранить

Сохранить







газета Наше Життя

Одна історія на двох

2017-02-06
УТОГ / На підприємствах УТОГ https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2017-01/1484312321_img_5969.jpg

Закарпатській організації УТОГ і Ужгородському учбово-виробничому підприємству № 2 УТОГ у 2016 році виповнилося 70. Про це розповідає газета «Ужгород».

 

Сохранить

газета Наше Життя