Повернулися додому. Через грозу з обідом запізнилися. Надя сиділа за столом відсутня, зосереджена на якійсь своїй думці. Мати поглядала на дочку з тривогою: чи не захворіла? — Чому не їси, Надю? — торкнулася її руки. — Дякую, мамо, більше не хочу, — встала з-за столу, дивилась на матір все з тою ж думкою в очах.

Эту фотографию прислал хорошо знакомый нашим читателям председатель Бориспольской межрайонной ТО УТОГ Владимир Геннадиевич Яковлев. Он, оказывается, успевает не только в своей работе в УТОГ, но и на аграрном фронте, в борьбе с бурьянами и колорадами. Теми самыми, которые наносят вред нашим огородам на картошке, помидорах и баклажанах. Остается только пожелать всем нам, чтобы мы поскорей вернулись

Дев’ятого травня, в світлий день Перемоги, редколегія класу залишилася випускати стінну газету. Надю попросили написати для газети щось гарне, і вона сіла писати. Задумалася. І раптом почали виходити вірші. Вона і сама здивувалася. Силувалася пригадати — чи вона це десь читала? Та пам’ять, її вірна подруга, відкинула сумніви. Але чи годиться це для газети? З віршем в руках підійшла до товаришів:

Как руководитель, Сысоева С.Ж. далеко не достигла своего «потолка» на посту директора школы. Ее высокое чувство долга, ответственность и профессиональные знания не остались незамеченными в районном отделе образования и исполкоме Ленинского района. Ей многократно предлагали перейти на высшую должность. Она же никак не хотела оставить школу.

Мати поникла в задумі... Які думки снувалися в її голові в ці хвилини? Мабуть, вони були дуже гіркі — про те говорив весь її вигляд: похилена голова з срібними скронями, згорблена постать, скорботні зморшки біля рота.

1 сентября, в День знаний, во всех учебных заведениях проходят традиционные торжества. Для подрастающего поколения период учебы — один из самых важных в жизни. Ведь время, проведенное в школе, остается в памяти навсегда. Однако, увы, часто мы забываем о тех, кто способствовал нашему становлению, — педагогов. Именно они «сеют разумное, доброе, вечное», воспитывая из ученика Человека с большой

Вкрила зима землю глибокими снігами, замурувала вікна, розмалювавши їх казковими квітами й листям. Вдарили такі морози, що здивували навіть старих людей. Мерзли наші люди, але ще більше мерзли вороги. Кожна хатина була набита битком. В такій скупченості спалахував тиф і йшов косити людей, як траву. А особливо малечу… Щодня проводили за село манюсінькі гробики, краяв душі материнський плач...

Працювали люди, не маючи часу подумати про втому. З раннього ранку до пізньої ночі збирали хліба, щоб завчасно віддати їх батьківщині, щоб урожай не дістався ворогові. Йшла мати на роботу вдосвіта, верталася з людьми пізно ввечері. Вдома хазяйнувала бабуся. Оля й Надя пасли корівчину і теличку, теж поверталися ввечері.

Як вже повідомлялося в минулому номері «НЖ», у липні цього року, в Чехії, вдруге відбувся Міжнародний конкурс краси «Mister Deaf World end Europe 2014». На жаль, в Україні досі не було усталеної традиції подібних конкурсів серед нечуючих хлопців. Та й часу залишалося обмаль для організації «пов­ноформатного» конкурсу з обласними і всеукраїнським змаганнями. Тому для відбору кандидата на поїздку

Минули перші ясні осінні дні. Холодний різкий вітер безжалісно зривав з дерев золоті і пурпурові шати. Жалібно тремтіли від холоду дерева, журливо хитаючи голим віттям. Над засмученою землею низько сунули по небу тяжкі сиві хмари, день і ніч сіючи дрібний холодний дощ. Не тільки люди, але й коні, понуривши голови, ледве вибирались з намоклої глини.