Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

З покоління дітей війни

Член УТОГ Валентин Вадимович Богаєвський (1940—2018) належав до того покоління, яке тепер називають «дітьми війни». Коли почалося воєнне лихоліття, хлопчику, який народився в Києві в родині вчителів, виповнився лише рік. Із перших днів війни батько пішов на фронт, а мама з Валентином переїхала до своєї матері в Дернівку, що у Баришівському районі на Київщині.

Переховуючись під час боїв у льосі, малий Валя, простудившись, захворів і майже втратив слух. Але від цього його світосприйняття стало ще більш глибоким і зворушливим.

Війну він мало пам’ятав. А ось з повоєнного дитинства, що пройшло в Дернівці, виніс незабутні враження, які так яскраво переповів у своїй книзі «Солов’ї в калині».

У школі мав схильність до гуманітарних наук, любив літературу, багато читав. У 8 класі почав писати вірші. Вперше опублікував свій твір у Баришівській районній газеті «Прапор колективіста», коли навчався в 10 класі.

Після закінчення десятирічки Валентин Богаєвський деякий час працював у друкарні. Згодом вступив до Українського поліграфічного інституту ім. І. Федорова. Закінчивши навчання, молодий фахівець отримав призначення на роботу до видавництва дитячої літератури «Веселка».

Понад 40 років Валентин Богаєвський працював на ниві дитячого книговидання. Не одне покоління юних читачів виховувалося на художніх творах, які він разом із творчим колективом видавництва дитячої літератури «Веселка» випустив у світ.

Увесь свій творчий ужиток письменник присвятив дітям. Автобіографічна повість «Солов’ї в калині», збірки оповідань «Така весела мандрівочка», «Пісня мирної весни», численні вірші й захоплюючі казки — це неповний перелік творчого доробку Валентина Богаєвського.

Він був членом Національної спілки журналістів, Національної спілки письменників України, лауреатом журналістської премії «Незалежність» і літературної премії імені Олени Пчілки. Відійшов у вічність 20 січня 2018 року.


Валентин БОГАЄВСЬКИЙ

Знахідка в окопах

Наша нерозлучна трійця — Коля, Толик і я — прийшли до окопів за селом погратися у «війну». Тут ще свіжі сліди недавніх боїв — ось валяється німецька продірявлена каска, подекуди знаходимо вистріляні гільзи. Старші хлопці, що також не раз гралися в цих окопах, вже давно все порозтягували.

Як завжди, з нами гуляє пес Пірат. Ось він побачив біля одного з окопів велику зелену ящірку і погнався за нею. Ящірка прудко шмигнула в окоп і десь сховалася в нірку. Пірат заглядає вниз і гавкає з досади.

— Ага, спіймав облизня! — піддражнюємо ми собаку. — Шукай, шукай-но!

Пірат відбігає кудись вистежувати іншу ящірку. А ми починаємо гратися.

— До бою! — вигукує Толик суворим командирським тоном. — По фашистах — вогонь!

Ми голосно татакаємо зі своїх саморобних дерев’яних автоматів.

— В атаку! — знову лунає над окопами «командирський» наказ. — За Родіну!

Все це ми перейняли з кінофільму, який нещодавно показувала в нашому селі кінопересувка.

Цієї миті до нас повертається Пірат. Він тримає в зубах якусь річ і задоволено мотляє хвостом.

— Ну що, спіймав ящірку? — запитує собаку Коля.

Пірат випускає з зубів свою знахідку і ми її розглядаємо.

— Солдатська фляжка! — вигукуємо водночас.

— Це ж він, мабуть, десь вигріб в окопі, коли шукав ящірку! — міркує Толик.

На фляжці було викарбовано літери. Ми по складах прочитали: «Яри-нов-ський Пе-тро». Щось у ній торохтіло. Кришка у фляжці заіржавіла і не піддавалася нам. Та врешті ми її спільними зусиллями відгвинтили і вийняли гільзу. Таких у нас вдома в кущах бузини лежить ціла купа. Хлопці вже хотіли її викинути геть, але я помітив всередині клаптик паперу.

«Може, в тому клаптику криється щось важливе» — майнула в мене здогадка.

Розгортаємо записку. У ній дуже невиразно проступали написані олівцем кілька слів. Ми тільки й змогли розібрати: «Нас... п’ятеро... до остан..».

Немовби дихнуло справжньою війною. Тут відбувався жорстокий бій, гинули наші солдати.

Ми враз серйознішаємо.

Нам більше не хочеться гратися у «війну».




О. ВОВК



газета Наше Життя

З покоління дітей війни

2020-06-22
УТОГ / Люди нашого Товариства https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2016-03/1456835891_bogaevskiy_.jpg Член УТОГ Валентин Вадимович Богаєвський (1940—2018) належав до того покоління, яке тепер називають «дітьми війни». Коли почалося воєнне лихоліття, хлопчику, який народився в Києві в родині вчителів, виповнився лише рік. Із перших днів війни батько пішов на фронт, а мама з Валентином переїхала до своєї матері в Дернівку, що у Баришівському районі на Київщині.
газета Наше Життя