Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

Усе залежить від самої людини

Інтерв’ю з Лідією Остапчук

Слова, винесені у заголовок нашої публікації, сказала колись молоденькій студентці Київського технікуму легкої промисловості Ліді Остапчук її вчителька, наставниця і «друга мама» — Наталія Василівна Іванюшева.

З того часу минуло вже понад три десятки років… Заступник директора з навчально-виховної роботи Білоцерківського ВП «Весна» УТОГ Л.І. Остапчук не лише добре запам’ятала уроки Н.В. Іванюшевої та інших наставників, які зустрічалися на її життєвому шляху, а й на власному прикладі довела, що все справді залежить від самої людини, від її старання, вміння і знань.


— Лідіє Іванівно, після закінчення Київської спецшколи № 9 Ви вступили до Київського технікуму легкої промисловості. Чому обрали саме цей заклад?

— На той час, коли я закінчила школу, вибір навчальних закладів для подальшого навчання був обмежений: Херсонське медичне училище (спеціальність — зубний технік) і Київський технікум легкої промисловості (механік швейного обладнання). Тоді я активно займалася спортом, а в Київському технікумі були великі можливості не лише для навчання, а й для спортивних занять. Тож за порадою своїх друзів-спортсменів я зупинила свій вибір саме на КТЛП.

Звичайно, хвилювалася, що буду робити з дипломом механіка. Але все ж подала документи, склала іспити й потрапила до групи, в якій було 13 хлопців та 3 дівчат. На велике щастя, у нас був хороший куратор — Наталія Василівна Іванюшева. Помітивши мої переживання, вона сказала прості й мудрі слова, які я запам’ятала на все життя: «Головне — вивчитися, і життя тебе направить на правильний шлях, але все у твоїх руках, все залежить від тебе самої».

Мені було цікаво вчитися, були хороші вчителі, і я закінчила технікум з відзнакою. Одночасно займалася спортом, захищала честь збірних України з волейболу. Це був дуже насичений і яскравий період у житті.

— Як склався Ваш життєвий шлях після закінчення навчання в технікумі у 1987 році?

— Я отримала направлення Центрального правління УТОГ на підприємство у Білій Церкві. Мріяла залишитися в столиці, але на той час не було можливості, тому вирішила взяти направлення саме до Білої Церкви — це близько від Києва.


— А Ви родом звідки?

— Я народилася на Волині, але коли після хвороби частково втратила слух, батьки почали шукати для мене школу, де б я отримала гарну освіту. Обрали саме Київ. Ну а далі я опинилася в Білій Церкві... І так вийшло, що я вже 33 роки живу і працюю у цьому чудовому місті.

Спочатку була наладчиком швейного обладнання, а через місяць мені запропонували посаду контролера з якості продукції і я погодилася. Вчилася, набирала досвіду, дивилася як люди працюють і так поступово дізнавалася все більше про виробництво. До речі, коли я прийшла на підприємство, заступником директора з навчально-виховної роботи працював Василь Павлович Сандугей. Він підтримував мене, допомагав освоїтися на новому місці.

1995 року мене перевели на посаду майстра швейної дільниці, через два роки призначили начальником цеху, у 2001 році перевели на посаду інженера з підготовки виробництва, а у 2007-му призначили заступником директора з навчально-виховної роботи. Стосовно останньої посади — це була несподівана пропозиція, складно було перейти від виробничої сфери до вирішення суто соціальних питань. Мені треба було заново вчитися, освоювати нову ділянку роботи. Та й не любила я займатися паперами, мене більше цікавила робота з людьми й організація виробничого процесу…



— Мабуть, у теперішній роботі знадобилося все, що є у Вашому особистому життєвому і професійному доробку, всі знання і досвід.

— Так, мені це дуже допомагає. Адже знаючи виробництво і вимоги, які стоять перед робітниками, легше знайти з ними спільну мову. На підприємстві зараз працюють 74 особи, з них з порушеннями слуху — 50. Питання, що стосуються соціальної роботи, дуже важливі, особливо велике значення має інформаційно-роз’яснювальна робота серед осіб, які через втрату слуху мають обмеження в отриманні інформації. Для цього я сама маю володіти нею, щоб, якщо потрібно, виправити людину, допомогти їй, підказати… Дуже важливо знайти підходи до кожного, вміти переконати людей, спрямувати їх на стабільне та якісне виконання дорученої роботи.

— Ваше підприємство посідає гідне місце серед швейних підприємств УТОГ. Як вам зараз працюється? Чи є робота, зарплата, кадри?

— Ми починали працювати зі спецодягом, шили для військових та поліції, і обладнання у нас було відповідне. Тепер вже сьомий рік працюємо з німецькою фірмою з пошиття легкого одягу з трикотажу — з ним раніше наші люди не працювали. Початок був складний, адже вимоги з якості у замовника дуже високі. Все було нове — й асортимент, і технології, й обладнання. На технічне переоснащення отримали фінансову підтримку Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, крім того наше підприємство вклало у придбання нової техніки власні зароблені кошти. Тепер у нас нове зручне і сучасне обладнання. Люди навчилися на ньому працювати й, можна сказати, стали професіоналами.

На жаль, на сьогодні кадрові питання постають у нас дуже гостро — молоді на підприємстві мало. Ми постійно даємо оголошення про прийом на роботу, умови в нас хороші, зарплата теж непогана, але молодь не поспішає йти на виробництво і це питання для нас дуже болюче.

Якщо приходить молодий працівник, він часто не має бажання терпляче навчатися і хоча б спробувати показати себе в роботі.

Розмовляючи з молоддю, наводжу свій власний приклад, як я колись починала, як поступово долала труднощі на своєму життєвому шляху. Дію і молоді раджу діяти за девізом: «Витри соплі й допоможи собі сам».



— Які у Вас стосунки з Білоцерківською ТО УТОГ та Будинком культури УТОГ?

— Ми з головою ТО УТОГ Л.В. Глазковою та директором ДК УТОГ А.К. Сумовською завжди допомагаємо одна одній в роботі, проводимо спільні заходи. Запрошуємо на підприємство самодіяльних артистів для відзначення святкових подій, але самі розумієте, що у нас виробництво і кожна хвилина дуже важлива й цінна: нам потрібно дотримуватися планів, виконувати норми, своєчасно відправляти продукцію, ми цим живемо, і нам гроші ніхто не подарує. Тому враховуємо і виробничі потреби, щоб зайве не відволікати людей від роботи — проводимо такі заходи у перер­ву або у вільний час.

— Якщо можна, трохи про те, як Ви особисто полюбляєте проводити свій вільний час.

— На першому місці у мене, звичайно, сім’я і діти, а також дача, де я люблю відпочивати. Там, на природі, я забуваю про всі свої проблеми, радію кожній квітці, сонцю, небу і від цього отримую велике задоволення, відпочиваю душею і на роботу після таких вихідних приходжу з гарним настроєм.


Ну а загалом стараюся жити наповненим цікавим життям, адже воно таке коротке… Колись прочитала такий мудрий вислів: «Життя це книга, але з кожним днем сторінок стає все менше і менше, тому цінуйте своє життя».

— Дякуємо Вам за інтерв’ю, Лідіє Іванівно, і бажаємо Вам здоров’я і подальших успіхів!




Тетяна КОРНІЄНКО
Наталія КАМЕНСЬКА



газета Наше Життя

Усе залежить від самої людини

2020-03-02
Люди нашого Товариства / Відео https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2020-02/1582631120_dsc_5312.jpg Слова, винесені у заголовок нашої публікації, сказала колись молоденькій студентці Київського технікуму легкої промисловості Ліді Остапчук її вчителька, наставниця і «друга мама» — Наталія Василівна Іванюшева. З того часу минуло вже понад три десятки років… Заступник директора з навчально-виховної роботи Білоцерківського ВП «Весна» УТОГ Л.І. Остапчук не лише добре запам’ятала уроки Н.В. Іванюшевої та інших наставників, які зустрічалися на її життєвому шляху, а й на власному прикладі довела, що все справді залежить від самої людини, від її старання, вміння і знань.
газета Наше Життя