Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

Подарунок і собі, і іншим 5

Продовження. Початок 1 частини , 2 частини , 3 частини та  4 частини

Легендарна Фаїна

Спортсменка, учасниця трьох Всесвітніх ігор глухих,
володарка золотих, срібних і бронзових медалей
Фаїна Антонова

27 серпня 1957 року. Мілан. Італія. VІІІ Всесвітні ігри глухих. Щойно закінчилися змагання з метання диску і штовхання ядра. На вищу сходинку почесного п'єдесталу двічі піднімається українська спортсменка, робітниця Львівського учбово-виробничого комбінату №1 Українського товариства глухих (УТОГ) Фаїна Антонова. Це на її честь, на честь країни, яку вона представляє, а також на честь УТОГ двічі звучить Гімн Радянського Союзу і двічі піднімається вгору червоний прапор цієї великої спортивної держави. Фаїна встановила нові світові рекорди по метанню диска – 41м 79см і штовханню ядра – 12м 34см. Вона зайняла перші місця і нагороджена двома золотими медалями і дип­ломами. Її ім'я стало відомим усьому світу. Її прізвище внесли до списку «Кращі спортсмени світу». Її силі, мужності, наполегливості аплодувала планета.VІII Всесвітні літні ігри глухих проходили з 25 по З0 серпня 1957 року. В Італію приїхали команди з 25 країн світу. Спортсмени прибули з Німеччини, США, Польщі, Болгарії, Фінляндії, Югославії та інших країн. У них вже був досвід участі у таких змаганнях. Радянські ж спортсмени – до складу команди входило 26 спортсменів: 16 чоловіків і 10 жінок – вперше брали участь у таких іграх. Серед них була і наша славетна Фаїна.

Вперше я познайомилася з Фаїною Антоновою у 1958 році. Тоді наше знайомство було коротким. Я у неї брала інтерв'ю про її спортивні досягнення. А багато пізніше наше знайомство переросло у багаторічну міцну і приємну дружбу, яка продовжувалася майже 25 років.

Фаїна народилася 26 червня 1932 року у селі Зависоче Крестецького району Новгородської області у сім'ї військовослужбовця Володимира Ігнатовича Антонова та його дружини Марії Леонідівни. Життя цієї сім'ї, як і життя багатьох сімей військовослужбовців, було пов'язано з частими переїздами.

Коли Фаїні було лише рік, вона тяжко захворіла на кір і повністю втратила слух. Батьки возили її до кваліфікованих лікарів, однак всюди чули один і той же вирок – слух втрачено назавжди.

У семирічному віці батьки відвезли Фаїну до Ленінграду (тепер Санкт-Петербург) і влаштували до школи-інтернату для глухих дітей. Тут вона закінчила підготовчий і перший класи. Влітку 1941 року батьки забрали доньку додому на канікули, але повернутися до школи вона вже не змогла – почалася Велика Вітчизняна війна. Сім'я Антонових евакуювалася до м.Ечміадзіна, що у Вірменії. Залишивши тут сім'ю, батько Фаїни відправився на фронт.

Після закінчення війни Володимир Ігнатович отримував призначення у різні міста країни: до Ростова-на-Дону, Армавіра Краснодарського краю, Єревана – столиці Вірменії, Тбілісі – столиці Грузії. Фаїні приходилося міняти школи глухих і це завдало їй немало труднощів. Вона їх відважно долала і добре вчилася.

Єреван у житті Фаїни зіграв величезну роль. Саме тут вона розпочала свою трудову діяльність швачкою на Єреванському учбово-виробничому комбінаті (УВК) глухих. Фаїні на цей час було 20 років. Ні про яку спортивну кар'єру вона не мріяла і якогось особливого значення спорту не надавала. Та саме у цьому віці та у цьому місті несподівано, неочікувано відкрився для неї шлях у великий спорт.

А було це так. У 1952 році всі працівники комбінату глухих повинні були здавати норму ГПО («Готовий до праці та оборони»). До цієї норми входили: біг, стрибки у довжину і висоту та метання гранати. Фаїна відразу виконала нормативи з усіх трьох видів спорту. Тренер К. Ізмайлов звернув на Фаїну особливу увагу. Він запросив її на стадіон і запропонував метнути диск і штовхнути ядро. Показані нею результати навіть для тренера були неочікувані. Тоді він їй сказав: «Знаєш, Фаїно, тобі обов'язково потрібно зайнятися легкою атлетикою і, зокрема, метанням диска і штовханням ядра. Ти для цього маєш всі дані: високий зріст, сильні руки, міцні ноги і пильність зору». І він взявся її тренувати.

Так для Фаїни розпочався новий період життя. Вдень вона працювала, а після роботи ходила на тренування і займалася цим залюбки. На роботі нею були дуже задоволені. Вона була передовиком виробництва. Її фотографія довго прикрашала Дошку Пошани комбінату, а у спорті тренер тішився її успіхами і почав готувати Фаїну до республіканських змагань, які повинні були відбутися восени 1954 р. у Єревані. На жаль, вона у них не прийняла участі, оскільки батька Фаїни перевели служити до Тбілісі – столиці Грузії, і сім'я знову змінила місце проживання.

У Тбілісі Фаїна влаштувалася на роботу в УВП №2 Грузинського товариства глухих і продовжувала самотужки займатися спортом.

Проте Єреванський тренер К. Ізмайлов не випускав з поля зору Фаїну. Він зателефонував у Тбілісі знайомому тренеру А. Тарасевичу, розповів йому про перспективну спортсменку і просив взяти її під свою опіку. А. Тарасевич розшукав Фаїну. Щоб оцінити її здібності, запросив всесвітню рекордсменку з штовхання ядра, чемпіонку Олімпійських ігор Ніну Думбадзе. Вони разом довели Фаїні, що диск і ядро - це спорт сильних, що це не тільки змагання, а ще й велика праця. Завдяки А. Тарасевичу і Н. Думбадзе Фаїна зробила свій остаточний вибір у спорті. Почала наполегливо тренуватися під їх керівництвом. І результати не змусили чекати.

Ф. Антонова на тренуванні

У червні 1956 року вона взяла участь у Тбілісі у республіканських великих спортивних змаганнях з легкої атлетики серед чуючих, виконавши нормативи першого розряду і зайняла треті місця з метання диска і штовхання ядра. На цьому успішна діяльність тріо закінчилася, бо у серпні 1956 року Фаїна переїхала до Львова, куди перевели її батька по службі. На цьому часті переїзди закінчилися і вона постійно почала проживати у м.Львові.Переїхавши до Львова, Фаїна влаштувалася на роботу до Львівського УВК глухих №1 і поновила свої регулярні спортивні тренування на стадіоні Львівського державного інституту фізкультури. Першим її Львівським тренером став Дмитро Оббаріус. Під його керівництвом Фаїна розпочала наполегливі тренування. Це було дуже напружене життя, але спортсменка про це не пошкодувала, бо для неї розпочався період рясного збору різноманітних спортивних нагород – грамот, дипломів, жетонів, золотих, срібних і бронзових медалей та цінних подарунків. Вона встановлювала рекорди на різних рівнях змагань. Особливо успішним був 1957 рік.

Після тріумфу на VIII Всесвітніх іграх глухих Фаїна продовжувала старанно працювати на Львівському УВК №1.

У 1959 році у її особистому житті відбулися значні події – вона вийшла заміж, а через рік у неї народився синочок Сергійко. За спортом вона дуже сумувала і згодом відновила спортивні тренування та почала брати участь у спортивних змаганнях різного рівня, у тому числі республіканських і всесоюзних, на яких отримувала перемоги і займала перші місця.

У 1961 році її знову включили до складу збірної команди СРСР на IX Всесвітні літні ігри глухих. Ці ігри відбулися у серпні 1961 року у Гельсінкі. Фаїна була у чудовій спортивній формі і готова була виборювати призові місця.

Та сталося непередбачене. Одна із спортсменок команди СРСР, яка повинна була змагатися по стрибках у висоту вибула з команди. Заміни для неї не було. І тоді на командних зборах було вирішено, що Фаїна, крім виступів зі штовхання ядра і метання диска, буде ще змагатися з стрибків у висоту, до яких вона не готувалася. Але виникли і додаткові ускладнення. За графіком змагань час стрибків у висоту співпав з часом змагань зі штовхання ядра. І ті, і другі виступи були призначені на 17 годину і відбувалися на протилежних кінцях футбольного поля.

День був дуже спекотним. Повітря нагрілося до 40 градусів. Фаїна при такій спекоті стрімголов бігала від одного кінця футбольного поля до протилежного. На одному кінці вона штовхала ядро, а на іншому — стрибала у висоту, а через короткий час повинна ще була метати диск. Вона вкрай виснажилась. Це вплинуло на її результати. Вона отримала замість «золота» 2 срібні медалі (за метання диска і штовхання ядра)і 1 бронзову медаль (за стрибки у висоту). Незважаючи на труднощі, спортсменка гідно захистила честь своєї команди та країни.

Здавалося б, що пора і зупинитись. Та це не для Фаїни. Вона продовжувала успішно працювати на комбінаті і тренуватися. Спорт тримав її у полоні.

У 1965 році спортсмени усіх країн світу готувалися до чергових X Всесвітніх літніх ігор глухих. З кожними такими іграми збільшувалась кількість країн-учасниць і боротьба між спортсменами набувала більш гострого характеру.

X Всесвітні ігри глухих відбулися у 1965 році у Вашингтоні (США). На цих іграх Фаїна зайняла 2 місце зі штовхання ядра і 3 місце з метання диска. Результат чудовий: срібна і бронзова медалі. Але Фаїну це вже не влаштовувало. Вона розуміла, що спорт – справа молодих. А їй на той час було вже 37. Потрібно спортивну естафету передавати молодим. Вона розуміла і те, що така доля чекає кожного спортсмена і що робити трагедію з такої ситуації не слід. Маючи сильний характер, вона залишила великий спорт, якому віддала майже 27 років свого життя. Вона багато разів встановлювала рекорди на різних рівнях змагань, починаючи з обласних і закінчуючи всесвітніми. Брала участь у трьох Всесвітніх літніх іграх глухих! Це – справжня легендарна особистість!

За короткий час Фаїна опанувала себе і віддалася роботі та вихованню сина. Втім, вона не покидала занять спортом і продовжувала ще майже 14 років займатися легкою атлетикою. Брала участь у республіканських і союзних змаганнях, займала перші місця і отримувала найвищі нагороди.

Якось на тренуваннях Фаїна сильно травмувала коліно. Після операції лікарі заборонили їй займатися спортом. У 1983 році вона прийняла остаточне рішення – розпрощатися зі спортом.

Робота на Львівському підприємстві була основною частиною життя Ф. Антонової. Тут вона сумлінно, віддано і відповідально пропрацювала 40 років. Брала активну участь у громадському житті підприємства, обласної організації і всього Українського товариства глухих. Вона була чудовим наставником молоді, її вихователем і другом. Брала участь у художній самодіяльності на підприємстві і у Львівському будинку культури УТОГ. 3 травня 1996р. вона звільнилася з роботи і пішла на заслужений відпочинок.

За багаторічну сумлінну працю на підприємстві, великий внесок у здобутки підприємства в усіх напрямках його діяльності, розвиток спортивної діяльності і піднесення її на високий рівень у системі УТОГ, Фаїна Антонова нагороджена багатьма почесними грамотами Центрального Правління УТОГ, Українського республіканського комітету профспілок, Українського комітету по спорту і фізичному вихованню і цілого ряду інших офіційних організацій і комітетів. Вона нагороджена різними нагрудними Знаками, удостоєна звання «Почесний член УТОГ» – вищого звання у Товаристві глухих. Нагороджена орденом «Знак пошани», медалями «За доблесну працю», «Ветеран праці».

З 1997 року Фаїна Володимирівна проживає у штаті Флорида (США) з сім'єю свого сина, має двох чудових онучок. Живе у мирі, злагоді, любові і достатку. Зі своїм членським квитком УТОГ не розлучається і продовжує себе вважати членом УТОГ. Своїм новим друзям, нечуючим американцям, розповідає про УТОГ, Україну, Львів, про життя і успіхи нечуючих України. Вона виконує своєрідну роль «посла» УТОГ в Америці.

Згадуючи своїх Львівських друзів, Фаїна Володимирівна мріяла побувати у Львові. І тільки 10 років поспіль її мрія здійснилася – 6 липня 2007р. вона з великим хвилюванням ступила на землю древнього міста Лева.

У першу чергу завітала до Львівської облорганізації УТОГ, щоб висловити щиру подяку її голові за увагу, яку він постійно їй приділяв і за книги, які були надіслані їй до Америки і у яких були статті про неї. Голова організації УТОГ запропонував Фаїні виступити у Львівському Центрі культури та дозвілля УТОГ і розповісти нечуючим львів'янам про життя глухих в Америці. Пропозиція була охоче прийнята і 5 серпня двері Центра культури були широко розчинені для всіх, хто прийшов на зустріч з легендарною Фаїною. Прийшло чимало тих, хто довгі роки працював з нею на підприємстві, виступав у спортивних змаганнях та брав участь у громадському житті.

Фаїна розповіла про те, як живуть глухі в Америці, про свої відчуття від перебування у цій країні. Особливо її вразило те, що у США в усіх звичайних школах, коледжах, вищих навчальних закладах вивчення азбуки і жестів глухих включено до програми і є обов'язковим предметом. Повага до перекладача-дактилолога у США надзвичайно велика і його послугами глухі користуються у виняткових випадках. Оскільки глухі там досить грамотні, то частіше вони вирішують свої проблеми самостійно або за допомогою своїх дітей, батьків, родичів, друзів, близьких знайомих.

Приємно вразило Фаїну Володимирівну те, які зручності надаються глухим при користуванні різними видами транспорту. Стюардеси у літаках несуть відповідальність за інвалідів, у тому числі і глухих. Їм приділяється велика увага під час польоту. Якщо літак летить із зупинками у різних країнах, то стюардеси передають інвалідів один одному «З рук у руки».

В автобусах у кабіні водія є спеціальний дзвіночок, шнур від якого тягнеться у пасажирський салон. Коли потрібно вийти, глухий пасажир може посмикати за цей шнур і водій зупинить автобус. Про все це і багато іншого розповідала Антонова. Вона щиро і охоче відповіла на всі запитання присутніх у залі.

Фаїна Володимирівна перебувала у Львові майже 3 місяці і весь час проживала зі мною у моїй квартирі. Нам було затишно, весело і цікаво. Вона була не тільки відомою на весь світ спортсменкою, але й хорошою господинею, прекрасною кулінаркою, фантазеркою у пошитті одягу і, саме головне, вона була і є надійним другом.

Нагороди, подаровані
музею історії УТОГ

Фаїну Володимирівну хвилювало питання про те, як саме вона повинна розпорядитися своїми спортивними нагородами: кубками, медалями, значками, жетонами, грамотами, дипломами, стрічками, які зберігалися у знайомих у Львові і які вона не повезла з собою до Америки. Їй потрібно було прийняти рішення: чи везти їх до Америки чи подарувати Львівському товариству глухих. Ми одноголосно прийняли остаточне рішення: подарувати набір нагород Музею історії Українського товариства глухих (УТОГ), який знаходиться у столиці України Києві. Так було і зроблено. З-го вересня 2007 року у Київському музеї історії УТОГ відбулися урочистості, присвячені прийняттю Дару спортивних нагород від прославленої легендарної учасниці трьох Всесвітніх літніх ігор глухих Фаїни Володимирівни Антонової.




Анна ПОЛЯКОВА



газета Наше Життя

Подарунок і собі, і іншим 5

2019-12-06
УТОГ / Люди нашого Товариства https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2019-11/1574431519_antonova1_.jpg 27 серпня 1957 року. Мілан. Італія. VІІІ Всесвітні ігри глухих. Щойно закінчилися змагання з метання диску і штовхання ядра. На вищу сходинку почесного п'єдесталу двічі піднімається українська спортсменка, робітниця Львівського учбово-виробничого комбінату №1 Українського товариства глухих (УТОГ) Фаїна Антонова.
газета Наше Життя