Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

Подарунок і собі, і іншим 4

Продовження. Початок 1 частини , 2 частини та 3 частини.

Грузини у Львові

У липні 1957 року на запрошення керівництва Львів­ського облас­ного відділу УТОГ до Львівської громади глухих на гастролі із Тбілісі (столиці Грузії) приїхав творчий колектив художньої самодіяльності з великою культурно-просвітницькою програ­мою. До неї включили показ драми «Арсен», танці Грузії та світу, художнє слово й пісні жестовою мовою.Львів’яни друже­любно прийняли гостей з хлібом та сіллю і показали їм Львів в усій його красі.

Грузинський творчий колектив у Львові

Грузинський творчий колектив у Львові

Виступи грузинського колективу прийшлися львів’янам до душі і пройшли з великим успіхом. За три дні перебування грузинського колективу у Львові грузини та львів’яни так міцно затоваришували, ніби знали один одного багато років.

Екскурсія грузинського творчого колективу по Личаківському кладовищу

Екскурсія грузинського творчого колективу по Личаківському кладовищу. Я за роботою

Від’їжджаючи зі Львова, голова Грузинського товариства глухих, який супроводжував колектив, запросив львів’ян приїхати на гастролі до Тбілісі (столиці Грузії) і показати грузинським глухим свою творчу програму з «українськими родзинками». Запрошення було прийнято.

Ковток «Боржомі з молоком»

У квітні 1958 року мистецький самодіяльний колектив поїхав на гастролі до столиці Грузії – Тбілісі. Культурна програма була дуже насиченою. Включала п’єсу Г. Квітки-Основ`яненка «Шельменко-денщик», балет «Бахчисарайський фонтан» за поемою О.С. Пушкіна (в хореографічному виконанні), танці народів світу, художнім словом і піснями жестовою мовою.

Львівський самодіяльний колектив у Грузії

Львівський самодіяльний колектив у Грузії

П’єса «Шельменко-денщик», з неповторним глухим актором-аматором В. Матульським у головній ролі, була візитною карткою Львівського драма­тич­ного колек­тиву глухих. Групу супроводжували голова Львівського обласного відділу УТОГ, директор Будинку культури глухих і два перекладачі: я, як диктор-перекладач, і М.П. Матульська, як ведуча концерту.Грузинське товариство глухих прийняло нас дуже доброзичливо, теплосердечно і гостинно. Після вирішення усіх організаційних питань, грузини запропонували нам цікаву автобусну екскурсію по місту. І хоча ми були втомлені, але від такої спокуси не могли відмовитися, тим більше, що перед поїздкою до Грузії ми були у деякій мірі ознайомлені з окреми­ми цікавими сторінками історії цієї дивовижної країни. Ми поїхали по чудовому проспекту Шота Руставелі, оглянули перлини архітектури – будівлі Будинку Уряду, державного університету, Музею Грузії, театру опери і балету, площу Героїв Радянського Союзу і зупинилися біля Метехського замку, щоб відвідати його і послухати екскурсоводів про історію старовинної цитаделі і колишньої резиденції грузинських царів. У дворику цієї фортеці було дуже затишно, стояли лавочки і питні фонтани. Ми посиділи на цих лавочках, попили водички, послухали розповідь екскурсовода, наповнилися враженнями, отримали задоволення і повернулися до готелю. Однак, це задоволення для мене так просто не пройшло. Через недовгий час я відчула, що по моїй спині повзе холод і я поволі почала хрипнути. Сталося непередбачене. У мене зник голос. Думки про те, що я підведу свій колектив, мене дуже сильно тривожили і гнітили. Адже до виступу нашого мистецького колективу залишалася ніч і півдня. Врятував ситуацію директор Тбіліського Будинку культури глухих. Він приніс мені у великому термосі гаряче молоко змішане з мінеральною водою «Боржомі» і сказав, щоб я пила цей напій малими ковтками якомога довше. Я послухалася його поради і цілий вечір і ніч ковтала цей цілющий напій.

«Боржомі з молоком»

На другий день, перед виступом наших акторів, танцівників і співаків, як у казці, голос у мене повністю відновився. Його вистачило на всю показову програму. Виступ пройшов з великим успіхом. Глядачі бурхливо аплодували нашим виступаючим, висловлювали слова подяки, посилали повітряні поцілунки і запрошували ще раз до себе у гості. Однак, коли всі наші виступи і обмін враженнями закінчилися, мій голос знову зник і добре самопочуття поволі почало мене покидати. Та, це вже не мало для мене великого значення. Від’їжджаючи з Тбілісі, добрі, милі, уважні грузини дали мені у дорогу знову термос, наповнений гарячим молоком з «Боржомі». Я ковтала цей напій терпляче й довго, але спокійно. Всі тривоги були позаду. Ми повернулися до Львова щасливі, бо наші гастролі пройшли з тріумфом.

Вимушені хитрощі

У серпні 1959 року самодіяльний творчий колектив Львівського будинку культури глухих поїхав з культурною програмою до Перемишлян – районного центру Львівської області. Колектив супроводжували працівники Львівського облвідділу УТОГ, директор Львівського Будинку культури глухих, двоє перекладачів жестової мови – я, як диктор-перекладач при мікрофоні, і М. Матульська, як ведуча програми.

Я (праворуч) і М. Матульська

Я (праворуч) і М. Матульська

Виступ призначався для чуючих і нечуючих людей, які проживали у селах і містах району, і присвячувався закінченню працівниками Львівського облУТОГ на території району цілого комплексу заходів, спрямованих на поліпшення обслуговування людей з вадами слуху. Цей комплекс перед­бачав: виявлення цих людей, прийняття їх у члени УТОГ і взяття на облік; проведення з ними зборів з обговоренням конкретних питань, пов’язаних з подальшим їх життям і поліпшенням їх обслуговування. Керівництво Перемишлянської районної Ради народних депутатів (так звалися тоді місцеві органи влади) було зацікавлено у проведенні такого показового виступу (бо це торкалося їх роботи) і дало «добро», щоб він відбувся у районному Будинку культури. Передувала цьому відповідна підготовка. У селах біля сільрад були розміщені оголошення, а у Перемишлянах біля районного Будинку культури висіла афіша з програмою концерту глухих. Вона складалася з трьох частин:

1. Показ п’єси Г.Квітки-Основ`яненка «Шельменко-денщик».
2. Танці народів світу і художнє слово жестовою мовою.
3. Огляд організованої виставки творів Львівських глухих-майстрів народної творчості: художників, вишивальниць, різьб`ярів по дереву, карбувальників по металу, кравчинь-модельєрів.

Автори усіх цих робіт приїхали разом з учасниками сценічного показу.

Яке ж було наше здивування і хвилювання, коли ми побачили переповнений глядацький зал бажаючих побачити виступ глухих. Наші актори вже готувалися до виходу на сцену і раптом, як грім з ясного неба, сталося непередбачене. У виконавиці ролі Мотрі О.Жидової дуже підвищився артеріальний тиск. Вона не могла у такому стані вийти на сцену і грати свою роль. Усі, і організатори, і актори, спочатку розгубилися і гарячково почали думати, як вийти з такого становища, оскільки відміняти виставу при такій кількості присутніх було неможливо. Щоб не зірвати вистави прийшлося вдатися до вимушених хитрощів. Для чуючих глядачів обов’язково повинен бути мікрофон з перекладачем. Тому вирішили поставити його збоку на сцені, щоб М.Матульська була одночасно і диктором-перекладачем і ведучою програми, а я повинна була одягнути вбрання героїні п’єси Мотрі та виконати її роль. Від такого рішення у мене аж мороз побіг по спині. Я захвилювалася. Одне діло перекладати для чуючих жести глухих, а інше діло грати роль глухої акторки. Заспокоїло те, що я багато разів була присутня на репетиціях цієї п’єси і не раз виїжджала з глухими на гастролі, на яких ця п’єса показувалася. Оскільки усіх слів Мотрі я не знала, М.Матульська чітко і голосно читала слова тексту ролі Мотрі, а я їх, граючи роль, перекладала жестовою мовою. Мені це непогано вдалося. Таким чином, ми вийшли із складної ситуації. Ніхто з присутніх цього не помітив. Вони дарували свої бурхливі оплески глухим акторам. А далі були виступи танцівників у супроводі піаніно, які викликали подив у глядачів, бо вони ніяк не могли збагнути, як це глухі танцюють під музику, нечуючи її.

Коли глухі чтеці читали поезії жестовою мовою, вкладаючи емоції у свої обличчя і руки, у багатьох присутніх текли з очей сльози.

Далі оглядалися роботи глухих майстрів народної творчості. Вони були дуже цікавими, наповненими любов’ю до людей, до природи, до Карпат, до рідного краю.

Присутні були шоковані від побаченого і почутого. Особливо чутливо реагували на це люди з вадами слуху – мешканці сіл Перемишлянського району. У сільській місцевості вони жили самі по собі. І, навіть, у власній сім’ї вони не завжди знаходили порозуміння. Вони були відірвані від товариства, спілкування між собою і з чуючими людьми. А у Будинку культури вони і всі інші побачили на що здібні глухі, об’єднані у Товариство людей з вадами слуху.

Наш колектив повертався до Львова трохи стомленим і з невеликою гірчинкою на душі від того, що прийшлося трохи схитрувати з роллю Мотрі. Однак, всі були задоволені, оскільки розуміли, що посіяли «зерно», яке у подальшому дасть рясні сходи. Так воно і сталося.

Усі наведені приклади свідчать про те, що робота перекладачів жестової мови є надзвичайно складною і специфічною. Багато перекладачів, у тому числі і я, переживаємо за те, що не все можемо передати глухим жестами і дактилем, хоч як би ми цим добре не володіли. Нам не під силу розірвати коло вічної тиші.

Колись я свою маму запитала: «Чого найбільше ти хочеш?». Вона відповіла: «Хочу почути шум прибою й крик журавлів, що відлітають у вирій, а після того можна й померти». Як сильно мені хотілося, щоб її мрії та бажання здійснились! Але їм не судидося збутись…

Коли ми вдвох поїхали відпочивати до Ялти, мама гладила рукою морські хвилі, які терлися об берег, але звуку прибою так і не почула…

З цього приводу я написала поезію «В круге вечной тишины», яку присвятила своїм батькам, перекладачам і всім людям з вадами слуху.

В круге вечной тишины

Говорят специалисты многие,
Что глухим всё можно передать,
Что переводчики, чьи руки ловкие,
Жестом, дактилем всё могут показать.

К моему большому сожалению
Об этом только можно помечтать,
Даже сверх, по Божьему велению,
Вечность невозможно поменять.

Я сейчас в плену фата-морганы,
Музыка преследует меня –
Это звуки мощного органа
Рвутся ввысь и падают звеня.

Это мягкий звук «Лунной сонаты»,
Что Бетховен миру подарил,
И её волшебные раскаты
Сердца многих нежностью взбодрил.

Это гений лирики Чайковский
Сказочный всем нам дарует мир,
Это Брамс, Шопен и Виельгорский
Творят в душах музыкальный пир.

Оттого моя душа страдает,
Что не могу я жестом передать
Звуков мир, когда оркестр играет
И дарует многим благодать.

Не могу я передать и шум прибоя,
Когда волны целуют берега,
Крик журавлей, летящих в ключе строя
В те страны, где отсутствую снега.

И хотя сполна я жестами владею,
Могу многое глухим я передать,
Но, как жаль, что мочи не имею
Круг вечной тишины руками разорвать.

Не дивлячись на великі успіхи і досягнення Українського товариства глухих, люди з вадами слуху знають, що вони у суспільстві є людьми «з обмеженими фізичними можливостями». Від цього страждають і переживають. Так народився «Гімн УТОГ», слова до якого написав у 2003 році нечуючий Юрій Максименко, і який довгий час очолював Центральне Правління УТОГ. Цей Гімн він приурочив святкуванню 70-ти річчя з дня створення УТОГ. Слова цього Гімну беруть за душу не тільки нечуючих, а й усіх тих, хто познайомиться з його текстом.

ГИМН УТОГ

Когда гремит и молнии сверкают,
А мы не слышим, сидя у окна,
Любой из нас без слова понимает,
Какая это тяжесть – тишина.

Ты помогаешь нам не падать духом,
И в летний зной и в зимнюю метель.
УТОГ, УТОГ, ты – друг людей без слуха,
Обиженных судьбою колыбель.

Когда для нас вдруг скрипка заиграет,
А мы лишь видим как дрожит струна,
Любой из нас без слова понимает,
Какая это горечь – тишина.

Ты защищаешь нас, как ту березку,
Чьи чудо-кудри ветер растрепал.
УТОГ, УТОГ, ты – свет на перекрестке,
Наш дом родной, надежный наш причал.

Когда обида серце разрывает,
И набегает жгучая волна,
Любой из нас без слова понимает,
Какая это участь – тишина.

Ты согреваешь нас в дни лихолетья,
И нашу осень превращаешь в май.
УТОГ, УТОГ, плыви ты сквозь столетья,
И в плаваньи друзей не забывай.

Далі буде.




Анна ПОЛЯКОВА



газета Наше Життя

Подарунок і собі, і іншим 4

2019-11-08
УТОГ / Люди нашого Товариства https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2019-10/1571745201_lvovskij-samodejatelnyj-kollektiv-v-gruzii.jpg У липні 1957 року на запрошення керівництва Львів­ського облас­ного відділу УТОГ до Львівської громади глухих на гастролі із Тбілісі (столиці Грузії) приїхав творчий колектив художньої самодіяльності з великою культурно-просвітницькою програ­мою. До неї включили показ драми «Арсен», танці Грузії та світу, художнє слово й пісні жестовою мовою.Львів’яни друже­любно прийняли гостей з хлібом та сіллю і показали їм Львів в усій його красі.
газета Наше Життя