Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

Наш хранитель вічності

Напередодні Міжнародного дня жестових мов і Міжнародного тижня глухих бесіда з головним хранителем Музею історії УТОГ Володимиром Вікторовичем Скурчинським є особливо символічною.

Лауреат республіканських і всесоюзних фестивалів художньої самодіяльності, володар численних дипломів та почесних грамот, ветеран праці, Почесний член УТОГ, Заслужений працівник культури і хранитель музею Володимир Вікторович — це яскрава зірка з плеяди видатних людей Товариства. Людина, що близько знала Сапожникова І.А., Неплюй М.І., Криволапова І.Т. та інших відомих діячів УТОГ, наразі й сам став живою часткою нашої історії.



— 20 липня Вам, дорогий Володимире Вікторовичу, виповнилося 84 роки... Про що, озираючись на минулі роки, Ви можете згадати?

— Я — корінний киянин, народився в 1935 році в багатодітній сім’ї глухих. Батько — Скурчинський Вік­тор Сергійович, працював на Першій взуттєвій фаб­риці. Мати — Марія Андріанівна трудилася на УПК № 1. Вони були простими робітниками.

У три роки я захворів на скарлатину і частково втратив слух. У роки війни, в окупованому німцями Києві, дивом уникнув вивезення до гітлерівської Німеччини. Мабуть, доля оберігала мене ...

Уже після війни, в 1950 році, закінчив 7 класів загальноосвітньої школи, і з 15 років пішов працювати учнем-помічником до швейної майстерні. У 19 років повністю втратив слух і остаточно пов’язав свою долю з Українським товариством глухих.

Став брати активну участь у художній самодіяльності Будинку культури глухонімих. Завдяки цьому знайшов свою половинку — Валентину, з якою ми вже понад півстоліття йдемо по життю рука об руку. З нею ж ми виступали в концертних номерах, не раз ставали лауреатами різних конкурсів.

Захоплювався я фото- і кіносправою. Так виникла перша кіностудія при Будинку культури глухих. Знімаючись разом з Є. Задніпровською, зіграв головну роль у стрічці «Перші почуття», яка потім здобула перше місце на Республіканському кінофестивалі глухих. Крім цього, сам створив багато кіноетюдів і замальовок.

У 1968 році при Проектно-конструкторському бюро УТОГ була створена кінолабораторія, до якої я й перейшов працювати інженером-кінооператором.


Зняв документальний фільм «Сосновий бір» (про нашу славетну базу відпочинку, яка нині зветься НВЦ УТОГ), в якому сам був автором, режисером й оператором, а також, на замовлення Київського УВК № 2 УТОГ, — фільм «Життя одного підприємства». У 1969 році перейшов працювати інженером з техніки безпеки на Київський УВК № 2 УТОГ, перейменований згодом на КДВП «Контакт». Там працював аж до виходу на пенсію.

— Однією з яскравих сторінок Вашої біографії стало втілення в життя ідеї Вашого батька про створення музею Українського товариства глухих, який відкрився в 1967 році.

— Так, я пишаюся, що зміг реалізувати ідею мого батька. Зробити це було нелегко: почавши практично з нуля, по крупицях збирав цікаві експонати, купував їх на свої заощадження і об’їздив в їх пошуках майже весь Союз.


Музей за підтримки Центрального правління нашого Товариства та Культурного центру УТОГ оновився і розрісся до рівня загальноукраїнського. Численні закордонні делегації, які відвідують УТОГ, школярі та студенти знайомляться з його експонатами.

— Ви відомі як колекціонер і дослідник. Що саме є у Вашій колекції?

— Складно перерахувати все, що цікавить мене як колекціонера і організатора Музею УТОГ. Це марки, значки, книги, картини, документи...

Більшість експонатів стосується історії та культури глухих. Зокрема, одним з напрямів є література про жестову мову глухих і словники жестової мови. Їх у мене багато, важко підрахувати навіть, скільки їх. І ця колекція постійно оновлюється.

— Багато документів, зібраних Вами, лягли в основу видань з історії нашого Товариства і навіть наукових праць.

— Так, і цим я теж дуже пишаюся. Багато книг, виданих в УТОГ, ґрунтуються на зібраних у нашій музейній експозиції матеріалах. Це збірники про глухих людей, про історію УТОГ, «Енциклопедичний довідник УТОГ» та інші книги. Є й унікальне видання листівок Олександ­рівської школи для глухонімих початку ХХ століття.

Є публікації і в науковій літературі — завдяки лабораторії жестової мови Інституту спеціальної педагогіки кілька моїх робіт побачили світ на сторінках збірника «Жестова мова і сучасність».

Між іншим, завдяки своїм наполегливим пошукам у довідниках та інших виданнях мені вдалося знайти інформацію про Романівський інститут для глухонімих на Житомирщині. Це перша на території царської Росії школа для глухих дітей, заснована у 1805 році.

Матеріали Музею УТОГ стали в нагоді не одному поколінню студентів і науковців, які отримали освіту і захистили наукові ступені завдяки всім цим безцінним матеріалам.

— Ви особисто не раз входили до редакційної групи з видання словників жестової мови. Ось і зараз разом з ветераном УТОГ Н.В. Іванюшевою (між іншим, Ваша з нею дружба тягнеться з дитячих років) Ви готуєте до видання ще один довідник з жестової мови.

— Так, наші з Наталією Василівною батьки дружили, а ми з нею з дитинства йдемо по життю поруч, дружимо і підтримуємо один одного. Сподіваюся, що наша чергова книга зможе найближчим часом знайти своїх вдячних читачів.

— Ще одна грань Вашої багатосторонньої діяльності — це підготовка різних посібників для навчання глухих дітей.

— Мене безмежно хвилює стан справ у нашій спеціальній педагогіці. У міру своїх сил намагаюся внести вклад в те, щоб глухі діти росли розумними, грамотними, освіченими. У цьому мені допомагають мої однодумці з Об’єднання нечуючих педагогів. Завдяки грантам цієї громадської організації в 2013 році вдалося виготовити плакати з дактильною азбукою і кубики для маленьких глухих дітей «Ручна абетка глухих», малюнки до яких зробив талановитий глухий вчитель Євген Фіненко.

У 2016 році завдяки ОНП був виготовлений дидактичний матеріал — картки «Граємо і навчаємось», в якому також всі малюнки виконані Євгеном, а дизайном займався Павло Моргунов з редакції газети «Наше життя».

І сьогодні у мене дуже багато розробок — лото, ігор, посібників, робочих зошитів для дітей. Все це потрібно оформити, виконати в сучасному дизайні, знайти гроші на виготовлення ...

— Хочемо побажати Вам, дорогий Володимире Вікторовичу, здійснення всіх ваших задумів і проектів. І звичайно ж, здоров’я і сил. Попри все, тримайтеся, Ви нам всім дуже потрібні!

— Дякую, хочу принагідно подякувати за можливість відпочити в Пущі-Водиці в ці вересневі дні разом з іншими ветеранами УТОГ. Напередодні Міжнародного дня глухих хочу побажати реалізації прав глухих людей і їхнього справжнього діяльного захисту з боку Товариства і держави!




Наталія КАМЕНСЬКА,
Світлана ЛУК’ЯНОВА



газета Наше Життя

Наш хранитель вічності

2019-09-30
УТОГ / Люди нашого Товариства https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2019-09/1569671217_dsc_1203.jpg Напередодні Міжнародного дня жестових мов і Міжнародного тижня глухих бесіда з головним хранителем Музею історії УТОГ Володимиром Вікторовичем Скурчинським є особливо символічною.
газета Наше Життя