Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

І.О. Соколянський в колі українських письменників 4

 

Продовження. Початок 1, 2, и 3.

 

Як не згадати таку цікаву особистість, як Пет­ро Панч!

Дізнавшись, що Іван Соколянський товаришував з українським письменником Петром Йосиповичем Панчем, я звернувся до нього листом, щоб він чимось допоміг у створенні музейної кімнати І.О. Соколянського. На що письменник відгукнувся, написавши:

«Вельмишановний товаришу Сакун!

На Ваше прохання посилаю для кімнати-музею кілька слів про І.О. Соколянського. Тисну руку. Петро Панч. 10.03.1972 . Київ».

 

Петро Панч. Художник Іван Пархоменко.

 

А про автора цього коротенького листа подаю читачам газети його біографічні дані:

 

Петро Йосипович Панч — псевдонім П.Й. Панченка (1881—1978), український письменник; учасник встановлення радянської влади в Україні, редактор журналу «Червоний шлях», під час Другої світової війни — співробітник радіокомітету; автор численних повіс­тей та романів про громадянську війну в Україні («Голубі ешелони»); індустріалізацію та колективізацію, становлення виробництва (перший в українській літературі так званий виробничий роман «Повість наших днів»), історичний роман «Гомоніла Україна» — перший у дусі соціалістичного реалізму; лауреат Шевченківської премії (1965).

 

До всього цього додаю спогад Петра Йосиповича, що дає змогу уявити велич постаті І.О. Соколянського як вченого, в колі видатних особистостей України і серед колег школи, де довелося Івану Опанасовичу працювати. Спогад, до речі, цікавий, ви самі в цьому, шановні читачі, переконаєтесь:

«Кілька слів про Івана Опанасовича Соколянського.

В 1925 році в Харкові на Сумській вулиці відкрилась школа глухонімих і сліпих. Створив її І.О. Соколянський. Він же винайшов машину, за допомогою якої дефективні діти могли читати і писати. З цього часу ім’я Соколянського стало широко популярним.

Соколянський — сухорлявий, високий і бист­роокий, був людиною товариською і допитливою, тому його часто можна було зустріти на літературних вечорах, концертах, виставах і виставках. Так, Соколянський перезнайомився майже зі всіма діячами літератури і мистецтва, а з багатьма і здружився. Щира дружба була між ним і Остапом Вишнею, Олександром Довженком, Олександром Копиленком.

Те, що зробив Соколянський для знедолених дітей, знайшло відгук у всьому Радянському Союзі. Тому І.О. Соколянський останні свої дні працював уже в столиці нашої Батьківщини, в Москві.

 

В їдальні Харківської спеціальної школи-клініки для сліпоглухонімих.
В центрі сидить Ольга Скороходова.
Фото 20 років минулого століття.

 

Цікавість до художньої літератури Соколянський зумів прищепити й педагогам цієї школи, навіть учням, тому письменники були в школі глухонімих і сліпих частими гостями. Спілкувалися зі своїми слухачами за допомогою вчителів, які на пальцях перекладали наші слова. Особливо була віддана цьому одна вчителька, яка свою любов до художньої літератури зуміла прищепити й своїм учням. Навіть більше, учні пробували себе в художній літературі. На допомогу в роботі з ними вчителька кликала письменників. Зверталась кілька разів і до мене з першими спробами учнів. Читаючи ці на диво грамотні писання, я дивувався, що сліпі діти, як і здорові, намагаються змалювати природні пейзажі — барвисті квіти, різне забарвлення дерев у залежності від пори року.

— Яким чином доходять до їхньої свідомості кольори? — питаю вчительку. — Вони ж зроду не бачили їх.

Учителька усміхнулась:

— Наслідують, що написано в книжках людей зрячих.

— А сліпі діти переживають неспроможність бачити красу природи своїми очима?

На це запитання вчителька відповіла теж запитанням: — А ви переживаєте нерозуміння четвертого виміру? Ви ж користуєтесь тільки трьома: довжиною, шириною і висотою.

— А я четвертого виміру не бачив і не знаю.

— Отак і сліпі діти від народження не бачили тої природи, то й не мають причини для переживання.

Петро Панч. Київ. 1971.»

Так лагідно, з душевністю і доброзичливістю, доніс до нас свої спогади Петро Панч, який, не будучи тифлопедагогом, описав у спогадах, як незрячі сприймають оточуючий світ.

Ви ознайомилися зі спогадами видатних українських письменників про І.О. Соколянського. А тепер перекинемо місток від нього до Тараса Шевченка. Йдучи цим містком, ми ознайомимось з написанням букварів «академіками» і Тарасом Шевченком. Але про все по порядку.

Під час навчання в Київському педінституті доля звела мене з професором Степаном Анд­рійовичем Литвиновим, який читав в інституті лекції з історії педагогіки. Під час спілкування з ним виявилося, що С.А. Литвинов був у дружніх стосунках з І.О. Соколянським і листувався з ним.

Я звернувся до Степана Андрійовича з проханням про надання допомоги у створенні музейної кімнати І.О. Соколянського, на що він згодився, передавши кілька листів від Івана Опанасовича.

Зміст цих листів має науково-пізнавальне значення, розкриваючи життєве кредо в царині науки І.О. Соколянського. Варто зупинитись на одному з них, котрий Іван Опанасович надіслав С.А. Литвинову з Москви 1 березня 1954 року. В листі Соколянський піддає критиці групу «вчених», котрі роками складають букварі, тоді як Тарас Шевченко сам уклав буквар більш науковий.

 

Далі буде.

В. САКУН, сурдопедагог.







газета Наше Життя

І.О. Соколянський в колі українських письменників 4

2014-10-26
УТОГ / Люди нашого Товариства https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2014-10/1413865727_petro-panch_.jpg

Як не згадати таку цікаву особистість, як Пет­ро Панч!

Дізнавшись, що Іван Соколянський товаришував з українським письменником Петром Йосиповичем Панчем, я звернувся до нього листом, щоб він чимось допоміг у створенні музейної кімнати І.О. Соколянського. На що письменник відгукнувся, написавши:...

газета Наше Життя