Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

І.О. Соколянський в колі українських письменників

Величчю української дефектології був і залишається Іван Опанасович Соколянський (1889—1960), ім’я якого відоме багатьом дефектологам світу. Він уславив себе й Україну своїми новаціями в галузі сурдо- і тифлопедагогіки. І.О. Соколянський вважається основоположником української дефектологічної науки, його наукова діяльність відзначена Державною премією СРСР (посмертно).

 

О.П. Довженко (праворуч) та І.О. Соколянський.
Фото 30-х років минулого століття.

 

Розпочавши роботу в Харкові, І.О. Соколянський здружився з Остапом Вишнею, Миколою Хвильовим, Павлом Тичиною, Василем Блакитним, Петром Панчем, Юрієм Смоличем. Іван Опанасович не обмежувався наукою, його цікавили також література, театр, образотворче мистецтво.

Так, український поет Майк Йогансен (1895 —1937) у 20-х роках минулого століття створив у Харкові техно-художню групу «А», куди входили письменники, інженерно-технічні працівники, художники. Записали до цієї групи педагога І. Соколянського, режисерів — Л. Курбаса й О. Довженка, про що згадує Юрій Смолич. Згодом Іван Опанасович підтримував товариські зв’язки з письменниками — Леонідом Первомайським, Оксаною Іваненко, Дмитром Косариком.

І.О. Соколянський — людина всебічно обдарована, надзвичайно цікава, душевно багата — мав багато щирих, прихильних, вірних друзів, серед яких був Олександр Петрович Довженко — всесвітньовідомий український кінорежисер.

Будучи у відрядженні в Москві, де збирав матеріали про І.О. Соколянського для музейної кімнати його імені при дефектологічному факультеті Київського педагогічного інс­титуту, в архіві Івана Опанасовича я натрапив на фотографію, на котрій зняті О.П. Довженко та І.О. Соколянський, яку пропоную вашій увазі. Ця світлина проливає світло про величну дружбу двох велетнів України.

Як свідчить їх листування, Довженка і Соколянського пов’язувала дуже щира й сердечна дружба. Новатори у творчості, люди прогресивних поглядів, все життя йшли вони пліч-о-пліч. Вони любили життя, боролись за правду, ненавиділи зло і несправедливість. Зародилась їх дружба ще в 1918 році і не знала потім ні меж, ні кордонів. Де б не бував Олександр Дов­женко: в Києві чи Берліні, в Лондоні чи Москві, завжди він згадував свого друга добрим словом, завжди знаходив час написати до нього теплого листа, називав його «дорогим Іваном, дорогим другом».

І. Соколянський не був байдужим до творчості О. Довженка. Про це свідчить такий факт. На початку січня 1928 року в Харкові, на відкритому засіданні Вищого кінорепертуарного комітету, відбулося обговорення фільму «Звенигора», де виступив і Іван Опанасович, сказавши наступне: «Довженко підійшов до межі своєї майстерності: більше й краще він сказати не міг своєю картиною. Він тримає глядача весь час в полоні своїх образів...»

Як Іван Соколянський, так і Олександр Дов­женко в радянські часи зазнавали переслідувань, домашнього арешту, в’язниць, їм навішували ярлик «націоналіста».

 

У лабораторії Харківського інституту.
Професор І.О. Соколянський і його сліпоглуха учениця Ольга Скороходова
випробовують читальний апарат (фото з друкованого видання).

 

О. Довженко звертається до І. Соколянського, як до друга, в листі за 1928 рік з Києва щодо створення удвох дитячого фільму. В листі Олександр до Івана пише, залучаючи його до співпраці: «І от я думаю, що варто би було зорганізувати якусь невеличку компанію з одного-двох вчених вроді тебе... Коли б ти знав, як я жалію, що ми живемо не в одному місті. Я певний, що вже ми тільки з тобою могли б багато зробити, ... ми зробимо так. Ти мені напиши про свої міркування з цього приводу. Потім ми поговоримо у Харкові, а далі, одержавши од тебе цілий ряд порад, інструкцій і літератури, я сам почну розбиратися у процесі своєї роботи, і ми будемо переписуватися. Я знаю, що це буде важко, але все-таки щось ми зробимо. Крім тебе, Іване, я більш нікому не вірю».

А от в листі за грудень 1932 року з Сухумі, де Олександр Петрович відпочивав, він пише Івану Опанасовичу про неприємність: «Вчора одержав телеграму од сестри, де мене повідомляють, що мого прекрасного, дорогого, безконечно чесного сімдесятитрьохлітнього батька вигнали з колгоспу. Подробиць не знаю». Щодо цього повідомлення О. Довженко робить такий приблизний висновок у цьому ж листі: «Спочатку страшно і смутно мені стало. І от я собі думаю, а чому саме і за що саме його вигнали? І я певний, що я знаю. Але збиралася ж ячейка Київського кіноінституту (навіть) розправитись з ним (з батьком — В.С.) за «Землю» (кінофільм, автором якого є О. Довженко — В.С.). Але ж це факт, що в нього мусив втрутитися Київський партійний комітет».

Олександр Петрович вірив у талант друга, підтримував його морально й духовно. Він пише йому з Києва 8 грудня 1939 року: «А проб­леми сліпоглухонімих з їх навчанням, психологією і їх долею тільки тобі здаються легкими, азбучними, бо ти на них провів усе своє життя, а для людей сторонніх це надзвичайно складна річ. Ти колись казав мені, що у Харкові на одній з твоїх простих доповідей на цю тему тебе не зрозумів ні один професор. Правда, серед професорів є безліч природжених дурнів, так же, як, приміром, є заслужені дурні мистецтва, і на те вони, казав той, і професори, а все ж таки думать треба, і як, щоб зрозуміти твої лекції».

О. Довженко оцінює винахід друга Івана, про що повідомляє в згаданому листі: «Машина твоя геніальна. Я щасливий, що у тебе є патент і що, таким чином, ніяка гидота тебе не обікрала. Я абсолютно вірю, що ти ще зробиш надзвичайно багато».

Як тут не згадати те, що І.О. Соколянському належать 10 цінних винаходів для навчання сліпоглухих, глухих і сліпих, за що у 1960 році вченого нагородженого золотою медаллю Виставки досягнень народного господарства СРСР.

 

Олександр Петрович Довженко (1894—1956) — український кінорежисер, письменник; один із основоположників радянської кінематографії: комедії «Ягідка кохання», «Вася — реформатор»; пригодницький фільм «Сумка дипкур’єра»; лірико-епічні фільми з використанням нових засобів зображення (чергування і нагромадження окремих мальовничих картин-кадрів, композиція, освітлення) «Арсенал» і «Земля»; героїчна епопея «Щорс»; біографічний «Мічурін»; документальний фільм «Звільнення»; сценарії: «Тарас Бульба», «Україна в вогні», «Поема про море», «Зачарована Десна»; написаний із застосуванням шифрів «Щоденник», де міститься відверта оцінка сталінського режиму, антиукраїнського характеру більшовизму, опублікований лише у 80-х роках; у 1997 році ім’я Довженка надано Київській кіностудії художніх фільмів.

 

Іван Соколянський в 30-х роках минулого століття в Харкові створив науково-дослідний інститут дефектології УРСР, де він з 1929 по 1938 рік очолював цей науковий заклад, який згодом був ліквідований. З приводу цього Олександр Довженко бідкається, про що в листі від 8 грудня 1939 року пише другу з Києва:«Сто чортів! Шкода, що знищили твій інститут. Ну, та не падай духом. Не втрачай горизонту. Все йде, все минеться, горизонт не міняється. Загубиш горизонт, зашатає тебе, закаламутить і заблюєш ти блювотою собачою. Всі великі вчені трималися на оптимізмі, на вірі в добро, в краще, на надії. Умій прощать, старайся часом незле сміятися. Друже мій, не думай, що я хочу тебе поучати. Я просто радий розмові з тобою і, пишучи листа, увесь час думаю ніби: чи не треба тобі чого, чи не забув ти чого, чи не занадто ти чухаєш свої рани? Міра життя — добро, а не ненависть... Господи, я знов тебе поучаю. Кончено!»

 

Шарж на І.О. Соколянського. Припускають, що це малюнок О. Довженка.

 

Отже, напрошується простий висновок: Олександр Довженко не був байдужим до долі І.О. Соколянського, про що свідчить їхнє листування.

Є в О. Довженка досить привабливий матеріал про створення науково-фантастичного фільму «В глибинах космосу», котрий має назву «Короткий зміст художнього науково-фантастичного сценарію про політ на Марс та на інші планети», написаного в Москві 15 червня 1954 року, де читаємо такий цікавий абзац: «За допомогою знімального апарата окремої конструкції, що вмонтована на ракетоплані, люди, що знаходяться в ракеті, передають на Землю все, що бачать. Отже, люди на Землі бачать Марс і марсіян. З ракетоплана лунає звернення мандрівників до людей на Землі та своїх близьких, один з них каже: «Я знаю, ви тільки бачите мене й мою артикуляцію (курсив — В.С.), бо я звертаюся до вас з іншої планети нашою рідною мовою... По телевізору передається лише зображення, жодного звуку не долинає, бо відсутнє повітряне середовище. Але професор Соколянський читає німу артикуляцію точно. Розумні істоти.. не користуються звичайною мовою. Вони вже мільйони років читають думки одне одного. Тоді... інопланетна частина фільму буде німою. Все коментуватиме диктор».

Не випадково О. Довженко ввів у сценарій постать І.О. Соколянського, бо хто б міг доб­ре зчитувати з вуст, тобто зчитувати з губ мову людини з космосу? Це міг тільки сурдопедагог. Саме Олександр Довженко був обізнаний з фахом Івана Олександровича Соколянського. Тому О. Довженко і вводить вченого в сценарій фільму. Це одне. Друге: німа артикуляція — це беззвукова артикуляція, глухий її не чує, і для нього вона зали­шається німою, якщо розглядати це питання з позицій глухого. Саме цю артикуляцію зчитують з вуст (губ) чуючої людини глухі. Досягається це тільки тому, що глуха людина добре засвоїла матеріал з техніки розвитку мови під час постановки звуків, у процесі яких беруть участь губи. Тому кажуть, що глухий вміє зчитувати з губ, тобто сприймає артикуляцію, яка для нього є німою, бо він не чує звуків, зате бачить рух губ.

 

Далі буде.

В. САКУН.







газета Наше Життя

І.О. Соколянський в колі українських письменників

2014-10-05
УТОГ / Люди нашого Товариства https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2014-09/1411885410_sokolyanskiy_.jpg

Величчю української дефектології був і залишається Іван Опанасович Соколянський (1889—1960), ім’я якого відоме багатьом дефектологам світу. Він уславив себе й Україну своїми новаціями в галузі сурдо- і тифлопедагогіки. І.О. Соколянський вважається основоположником української дефектологічної науки, його наукова діяльність відзначена Державною премією СРСР (посмертно).

газета Наше Життя