Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

Мисочка і коритце

  01/03/2014     1 171      Paul    

Був собі дід, такий старий, що вже й не добачав, не дочував і ледь на ногах стояв. А руки в нього так трусилися, що він насилу тримав ложку, як сідав до столу їсти. Бувало, що й на стіл трохи юшки розхлюпає і по бороді потече.

Дуже це муляло очі синові та невістці, і нарешті вони почали садити діда не до столу, а в закутку біля печі, і їжу йому давали в глиняній мисочці, та ще й ніколи не насипали пов­ну. Дід сумно дивився з закутка на стіл, біля якого вони їли, і в очах у нього стояли сльози.

 

 

Одного разу дід не втримав мисочки тремтячими руками, вона впала додолу й розбилася. Навістка вилаяла його, але він нічого не сказав, лише тяжко зітхнув. І тоді син купив для свого батька дерев’яну мисочку. Відтепер старий їв з неї.

Якось сидять вони всі в хаті, а чотирирічний онук складає долі якісь дощечки докупи.

— Що це ти робиш? — спитав батько.

— Коритце, — відповів хлопчик. — Ви з мамою будете їсти з нього, як я виросту.

Чоловік з жінкою глянули один на одного, заплакали й відразу ж забрали діда до столу.

Відтоді старий їв разом з усіма, і син з невісткою нічого не казали йому, навіть тоді, коли він трохи розхлюпував юшку...

Я написав цю казку з того, що сам живу з матір’ю, яка недочуває і погано бачить, але не дивлячись на це, я їй допомагаю, і не цураюсь, і хотів би, щоб ті, хто прочитає цю казку, не забували про дідусів та бабусь, матерів та батьків, які глухі або інваліди.

 

Ю. ШВАЙЧАК.

м. Каховка.







газета Наше Життя

Мисочка і коритце

2014-03-01
УТОГ / Конкурси https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2014-02/1393591512_ded-i-vnuk.jpg

Був собі дід, такий старий, що вже й не добачав, не дочував і ледь на ногах стояв. А руки в нього так трусилися, що він насилу тримав ложку, як сідав до столу їсти. Бувало, що й на стіл трохи юшки розхлюпає і по бороді потече.

Дуже це муляло очі синові та невістці, і нарешті вони почали садити діда не до столу, а в закутку біля печі, і їжу йому давали в глиняній мисочці, та ще й ніколи не насипали пов­ну. Дід сумно дивився з закутка на стіл, біля якого вони їли, і в очах у нього стояли сльози.

газета Наше Життя