Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

Миру нашій рідній землі!

  01/03/2015     1 360      Paul    

 

На конкурс «Украина — любовь моя»

 

 

Чом, чом, чом, земле моя,

Так люба ти мені?

Чом, чом, чом, земле моя,

Чарує так мене краса твоя?

 

Для кожної людини, в якої дійсно чуйне серце і душа, земля, де вона народилась, місто чи село — наймиліші. Куди б доля не закинула людину, думками вона завжди лине в рідні місця. Як говориться: «Хто рідну оселю свою забуває, той в житті долі не знайде».

Ми, українці, народ працьовитий і терплячий. Землі наші родючі. Завжди мені батьки казали: «Україна тече медом і молоком». Та чомусь тут люди жили і живуть завжди бідно...

 

 

Як зараз, пам’ятаю свої дитячі роки в селі. З 6 років доглядала маленьку сестричку, бо батьки були у колгоспі. Мучились всі: і дорослі на тяжкій роботі у полі, і діти, які залишались самі вдома. А за ті трудодні, які зароб­ляли в колгоспі селяни, ніхто нічого не платив.

Землю у людей позабирали для колгоспу. Лишили їм маленькі наділи, на яких могли посадити хіба що картоплю: на інше не вистачало землі. Та й не було потреби сіяти пшеницю, адже пекти хліб вдома було заборонено.

Хліб доводилося купувати. В селі хлібного магазину не було, і ми, сільські діти, ходили за 8 км до маленького містечка за хлібом. Давала мені мама 1 карбованець, і я купувала 6 хлібин і тягнула їх потім на своїх дитячих плечах додому. До магазину доводилось ходити часто, бо всі тяжко працювали і хліб швидко з’їдали.

Крім колгоспної роботи, кожна родина мала господарство. Тож діти не били байдиків.

Тоді ніхто в наших селах не пиячив — то були дуже поодинокі випадки. А щоб жінка випивала — Боже борони! Засміють!

А в неділю всі — дорослі і діти — йшли до церкви. Після відвідування церкви дорослі відпочивали: відсипались, а діти влаштовували різні ігри: зимою спускались на санчатах, каталися на льоду.

Ніколи українці і в думці не мали нападати на інші країни, робити комусь кривду. Адже за кривду, заподіяну ближньому, Бог карає тяжко. Я не можу зрозуміти, хто, з якої страшної злоби, вигадав легенду-страшилку про якусь західну «хунту» — «бандерівців», що вбивають інших людей. Я знаю, що ця брехня, і ці криваві справи вийдуть боком усім тим, хто так робить. Бо як каже народна мудрість: «Що робиш для іншого — робиш для себе. Добро повертається добром до тебе, а зло — ще гіршим злом». Але яку ціну буде заплачено за це? Скільки ще життів піде в інший світ? Скільки сліз рідних ще за ними буде пролито? За що? Для чого?

Я прошу вибачення, що порушую умову конкурсу, щоб не вдаватись у політику. Але ж події на сході нашої країни постійно в голові, і про щось інше думати неможливо.

Вчора я була в Соборі св. Юра, щоб поклонитись реліквії «Нерукотворний образ Ісуса Христа». Простояла 8 годин у черзі, бо було дуже багато народу. І перше, що я попросила в Господа — це миру на сході і в усій Україні. Вірю, що цього ж, в першу чергу, просили всі люди.

Господи, змилуйся над нами, дай мир Україні, а розум і милосердя — тим, хто його втратив.

 

С. СЕМОЧКО.

м. Львів.





газета Наше Життя

Миру нашій рідній землі!

2015-03-01
УТОГ / Конкурси https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2015-02/1424768456_05_zazhinki_.jpg

Для кожної людини, в якої дійсно чуйне серце і душа, земля, де вона народилась, місто чи село — наймиліші. Куди б доля не закинула людину, думками вона завжди лине в рідні місця. Як говориться: «Хто рідну оселю свою забуває, той в житті долі не знайде».

Ми, українці, народ працьовитий і терплячий. Землі наші родючі. Завжди мені батьки казали: «Україна тече медом і молоком». Та чомусь тут люди жили і живуть завжди бідно...

газета Наше Життя