Ми продовжуємо розповідь про Дефлімпійські ігри, але цього разу розповімо про те, що залишилось у пам’яті кожного, хто був присутнім на Іграх у турецькому Самсуні, — про емоції, враження та спогади.

САМСУН

Вперше ми побачили Самсун з вікон літа­ка — і ось що запам’яталося: місто розта­шоване на березі Чорного моря і простяг­лося на велику відстань вздовж берега… До речі, Самсун є одним з важливих міст-пор­тів у Туреччині, має вагоме адміністратив­но-економічне значення для країни та є од­ним з найбільших міст на чорноморському узбережжі. Вже з вікон автобуса було вид­но, яка це мальовнича місцевість: з одного боку — синє море, з іншого — гори.

З першого погляду було зрозуміло, що організатори ретельно підготувалися до Ігор: скрізь були розвішані банери, плака­ти, постери, навіть розміщені скульптури у вигляді спортсменів з різних видів спорту, які сповіщали про те, що саме Самсун при­ймає Дефлімпійські ігри!

ПАТРІОТИЗМ

Також запам’яталося й те, наскільки тур­ки пишаються тим, що вони є громадяна­ми Туреччини і те, як для них було важливо приймати Дефлімпійські ігри — практич­но скрізь майорів яскраво-червоний пра­пор Туреччини: не лише на змаганнях, на яких, до речі, збиралася велика кількість турецьких вболівальників, а й на дахах бу­динків, балконах, автівках тощо.

ЛОГОТИП ДЕФЛІМПІАДИ

Творці логотипу Дефлімпійських ігор гарно попрацювали, створивши такий символ, що увібрав у себе стільки цікавих значень! Якщо розглядати малюнок руки з вказівним пальцем, то вона символізує глухих, які мають зв’язок між собою через жестову мову. Між пальцями стиснутий листяний прут, який являє собою оливкову гілку. Кольори листя відповідають кольо­рам олімпійських кілець. Ця гілка символі­зує союз народів, що живуть у мирі й друж­бі під час Ігор. Зображення руки у формі полум’я символізує Олімпійський вогонь.

Також цей малюнок руки розглядається, як зображення квітки у фор­мі тюльпана, що є націо­нальним символом у турецькій культу­рі з епохи Осман­ської імперії.

А ще логотип можна розгляда­ти як символ птаха — фазана, який є сим­волом Самсуна.

Ще один цікавий факт: у жестовій мові назва Самсуна має сленг — «тютюн».

ТАЛІСМАН — ЧАКИР

Саме так назвали талісман ХХІІІ Дефлім­пійских ігор — ляльку в традиційному чо­ловічому чорно-білому одязі місцевого ре­гіону. Цей талісман було обрано шляхом голосування на офіційному веб-сайті Ігор. Привертало увагу до себе й число 55, що було враховане в дизайні костюму Чакира. Чому саме 55? Як виявилось — «55» — це автомобільний код міста. Ось такий тон­кий штрих, що ще раз нагадував про місце проведення Дефлімпіади — Самсун.

ЯК ЖИЛОСЯ СПОРТСМЕНАМ

Місця перебування всіх спортсменів, а їх було близько 3500 з різних куточків світу, були розкидані по всьому Самсуну: в центрі міста або ж на околицях. Наші спортсмени протягом Дефлімпіади знаходили­ся на приємній, мальовничій околиці міста, недалеко від одного з університетів Сам­суна. Це були дев’ятиповерхові готелі гур­тожиткового типу, яких всього нараховува­лося 4, та головний адміністративний кор­пус, в якому поміж адміністрації та актових залів, розміщувалися їдальня, пральня, зона відпочинку та бібліотека.

У кожній кімнаті розташовувалося по 3 особи, а самі кімнатки були невеличкими, але приємними, затишними та компактни­ми. До речі, сусідами нашої збірної були представники Бразилії, Франції, Тайбея, Японії, Азербайджану та багатьох інших країн. І, до речі, українська делегація була одною з найчисленніших.

ХАРЧУВАННЯ

Перше, що кидалося в очі — величез­ні черги на вході до їдалень, бо вхід до них був суворо за перепустками. Якщо чесно, харчування могло бути й кращим… Кож­ного дня на шведському столі було прак­тично одне й те ж саме, і що прикро, були відсутні гарячі супи. Ну щось подібне до супу було, та не настільки звичне для на­ших українських шлунків. Тому не дивно, що вже за кілька днів однотипного харчу­вання багато хто теплим словом згадував запашний наваристий український борщик з сальцем та цибулькою… А ось фрукти — дині, кавуни та персики — розліталися не­мов гарячі пиріжки.

БЕЗПЕКА — ПОНАД УСЕ

Враховуючи останні політичні події, ба­гато хто переймався безпечністю перебу­вання у Туреччині, оскільки в новинах нео­дноразово звучали повідомлення щодо те­рактів та вибухів. Тому господарі прискіпливо підготувалися, забезпечивши повний контроль усіх заходів. На вході до готелів, в яких розміщувалася наша збірна, була охорона з металошукачами, наче в аеро­порту, а прохід на територію готелю здійс­нювався виключно за електронними пере­пустками, які можна було отримати лише в акредитаційному центрі. Подібні ситуації були й при входах до спортивних майдан­чиків чи стадіонів.

ЗМАГАЛЬНІ МАЙДАНЧИКИ

Всією територією Самсуна під час про­ведення Дефлімпіади курсували великі автобуси з логотипом «ДІ». Вони призна­чені були для того, щоб відвозити-приво­зити спортсменів та тренерів до необхід­них їм пунктів. Чому ж так? Тому що спор­тивні майданчики та стадіони були розмі­щені далеко один від одного. Як от, напри­клад, від готелю, де мешкали наші спортсмени, до головної арени, де відбувалося відкриття змагань, їхати автобусом треба було близько години. А що вже казати про тих, у кого був змагальний день? Спортсменам доводилося іноді прокидатись ра­но-вранці, аби вчасно доїхати до спортив­ного майданчика.

ПЕРША ПЕРЕМОГА

У перший змагальний день першу ме­даль, перше золото нашій збірній приніс стрілок Олександр Костик. І ця перемога була знаковою та важливою для всіх наших спортсменів — адже це було свого роду знамення вдачі та гарного початку! І справ­ді, інші наші перемоги не змусили себе дов­го чекати — кожного дня на п’єдестал пере­можців ставали наші спортсмени, здіймав­ся синьо-жовтий прапор нашої країни…

«ВАША ПІДТРИМКА — НАША ПЕРЕМОГА»

Саме з таким гаслом невпинно працював штаб нашої збірної під керівництвом Ва­лерія Михайловича Сушкевича. Не знаючи відпочинку, працівники штабу кожного дня проводили велику роботу, яка зазвичай є непомітною, але охоплює почуття великої вдячності, коли розумієш, скільки всього їм доводилося робити задля того, щоб наша збірна могла отримати підтримку держави, взяти участь у змаганнях, поїхати на збори, бути забезпеченою одягом, екіпіровкою, вчасно отримувати премії та заохочення тощо. І приємним стимулом для всіх спортсменів було те, що біля штабу висів великий прапор України з підписами та найкращими побажаннями від керівників нашої держа­ви — зокрема від Президента країни Петра Порошенка, а також щодня, з приводу кож­ної здобутої нагороди прикріплювались на спеціальній дощці привітальні листи від ви­щих керівників нашої країни, які кожен міг бачити кожного дня, таким чином відчуваю­чи підтримку з рідної землі.

ЗАГАЛЬНОМЕДАЛЬНІ ПІДСУМКИ

21 раз гучно лунав переможний Гімн України, коли наші золоті переможці здо­бували найвищі нагороди. Цього року Україна посіла 2 місце у загальнокоманд­ному підсумку, залишивши позаду себе багатьох суперників.

НЕВТОМНІ МЕДИКИ

Напевне, неможливо уявити собі досяг­нення спортсменів без підтримки медично­го штабу, який теж розміщувався на одному з поверхів готелю, у якому мешкали укра­їнці. Лікарі Анна Алфьорова, Олена Макси­мова, Олег Сурков, Андрій Шмуригін, ма­сажисти Валентин Кузьменко, Юрій Засен­ко, Роман Мельник, Вікторія Олійник, Тарас Паюк, Олексій Обуховський, Олександр Саєвський, Олег Гейко — це імена тих лю­дей, які завжди допомагали спортсменам у будь-яких ситуаціях, повертали сили та ря­тували від втоми, виснаження та крепатури. Щира та безмежна подяка їм!

ЕМОЦІЇ

І неможливо було стримати сліз, коли наш прапор вкотре переможно здіймався над ін­шими… Неможливо було спокійно дивитись на те, з якими силами, якою витримкою та жагою до перемог наші спортсмени йшли до фінішів, долаючи свої хвилювання, пережи­вання, страх, упередженість суддів, сильних суперників, доводячи, що українські спортс­мени — найсильніші та найкращі.

Переможних моментів було багато… Ось один з таких у жіночому командному дзюдо. Фінал з Росією. П’ять українок проти п’я­ти росіянок. Рахунок — 2:2. Вирішальний бій Оксани Кравченко з російською спортсменкою. Часу залишалося все менше й менше і ось нарешті наша Оксана поклала на лопатки суперницю, і здавалося б, ось вона — наша перемога, та прискіпливі судді не зараховували очки. Бій продовжувався. Оксана знову взяла верх над росіянкою, та знову судді не оголосили нашої перемоги. Не пасуючи перед складнощами, не зважа­ючи на велику втому та борючись з останніх сил, Оксана і втретє поборола суперницю, чим остаточно та беззаперечно підтверди­ла блискучу перемогу України.

Такі моменти, такі перемоги були не про­сто особистими перемогами спортсменів — це перемоги всієї України, всіх україн­ців, що вдома вболівали, хвилювались та чекали з перемогою.

ХВИЛЮВАННЯ ЗА РІДНИХ ТА БЛИЗЬКИХ

А ви знаєте, що серед спортсменів бага­то таких, що пов’язані між собою рідними, кровними, сімейними узами? І уявляєте собі, скільки хвилювань та переживань за своїх близьких, коли вони виходять на зма­гання? Яскравим прикладом була Інна Ма­жара, котра не приховувала сліз та емоцій в той час, коли її рідна сестра Віта Гавріло­ва змагалася у фіналі. Так, у такі моменти за дорогих людей хвилюєшся більше, ніж за самого себе. І кожен спортсмен знав, що вдома за них хвилювалися, пережива­ли, вболівали їхні батьки, чоловіки-дружи­ни, діти, брати й сестри… І ця підтримка відчувалася, попри всі відстані!

ВРАЖАЮЧІ МОМЕНТИ

У підсумку варто сказати, що кожен з спортсменів на цій Дефлімпіаді в певній мірі був переможцем, навіть якщо й не по­щастило здобути медалі. Бо це була пере­мога в першу чергу над собою, над своїми сумнівами, переживаннями, хвилювання­ми, невпевненістю… Це важливі змагання в житті кожного спортсмена, бо вони по­дарували не тільки радість перемог, здійс­нення мрій та незабутні, вражаючі момен­ти, а й розуміння того, що все найкраще у кожного з нас попереду, що був подоланий ще один нелегкий етап спортивних зма­гань і що попереду — ще більше роботи над собою, тренувань, підготовки до нових змагань та до нових перемог. Бо все лише тільки починається!

ТРОХИ ЦІКАВОГО ПРО ТУРЕЧЧИНУ

Турецька республіка — країна, що лежить в Азії між Чорним і Середзем­ним морями, межує на сході з Вірме­нією, Грузією й Іраном, на південному сході — з Іраком і Сирією, на заході — з Грецією й Егейським морем, на пів­нічному заході — з Болгарією.

Девіз — «Yurtta Sulh, Cihanda Sulh», що в перекладі означає «Мир батьків­щині, мир всьому світові».

Прапор Туреччини являє собою червоне полотнище з білим півмісяцем і зіркою на ньому. В народі його нази­вають Ай Їлдиз (Ay Yildiz). Червоний ко­лір турецького прапора бере початок від Умара, правителя Арабського ха­ліфату в 634—644 роках і завойовни­ка Палестини, Єгипту та Месопотамії. У XIV столітті червоний колір став ко­льором Османської імперії. Півмісяць із зіркою — символ ісламу. До момен­ту свого розпаду в 1918 році Осман­ська імперія мала прапор, де на черво­ному полотнищі тричі повторювалося священне зображення білих півмісяця і п’ятикутної зірки. 1923 року запропо­новано теперішній прапор Турецької Республіки, а 29 травня 1936 року йо­го затверджено офіційно Законом про Прапор.

Площа країни — 783 562 км.

Офіційна мова — турецька.

Столиця — Анкара.

Найбільше місто — Стамбул.

Валюта — турецькі ліри.

У Туреччині діє велика кількість ме­четей — 78 000. Крім того, зареє­стровано 321 громаду різних христи­янських вірувань і напрямків зі свої­ми церквами, діють 36 юдейських сина­гог, а також численні історичні культові споруди, які вважаються культурною спадщиною країни.

Перлиною турецької кухні крім м’ясних страв є солодощі, які обов’яз­ково має спробувати кожен, хто подоро­жує Туреччиною — пахлава (або як ка­жуть місцеві — бахлава), ханимбегеї (цу­кати з каштанів), халва та відомий усьо­му світові лукум.

Туреччина користується величезною популярністю серед українських ту­ристів. У цій країні є чудові пляжі, тепле море, прекрасні готелі, безліч цікавих пам’яток і розвинена туристична інф­раструктура. До того ж, для громадян України діють спрощені правила в’їзду.

М. АНДРІЄНКО