Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

Тепло, віддане людям

  14/03/2019     276      Paul    

Вже тринадцять років, як я залишив роботу і сім років проживаю в Херсоні, але зв'язок з колишніми колегами й нечуючими Кіровоградської області підтримую.


Не тільки, коли працювали, але вже бувши на пенсії, завжди збиралися на день народження Таїси Олександрівни СЮРИ, який припадає на 14 березня. Забути цей день майже неможливо, бо це релігійне свято Явдохи, та й іменинниця забути не дасть.

Цього року Таїсі Олександрівні виповнилося 75 років. Не боюсь розголошення відвічної жіночої таємниці про вік, бо вона цього ніколи не робила. Вона для друзів була і є молодою, високою, стрункою, а головне – чуйною і доброю. Друзів у неї багато, ще з дитинства, з першої роботи, а потім набутих за 42 роки праці в УТОГ.

Для мене це був найкращий працівник облорганізації, де вона почала працювати в далекому 1963 році. В мою і Таїну молодість було поняття – «багатоверстатниця». Потрібен касир – будь ласка, вона замінить, перекладач – і тут не проблема, бо жестову мову вона добре знала. При моїй діяльності, а це 34 роки, не було кращої за неї друкарки. А якщо додати, що від виконання обов’язків, не передбачених посадовою інструкцією, вона не відмовлялась, то можна вважати її ідеалом працівника.

До нашого міста Таїса приїхала після закінчення десятилітки для вступу на курси бухгалтерів. Жила вона у рідної тітки і поряд з ними жила сім’я глухих з чуючою донькою. Фактично це була комуналка з загальною кухнею та іншими зручностями на три чи чотири сім’ї. Тому і тітці, і Таї потрібно було спілкуватися з глухими. А ще й телевізор був лише у глухих і сусіди часто збиралися на колективний перегляд телепередач. Батькам перекладала донька, якій тоді було 12—14 років, але ж вона повинна була вчити уроки, та й погуляти з друзями хотілось, от вона й почала навчати Таїсу жестової мови, щоб вона її підміняла біля екрана.

Там Таю і побачила колишня голова облвідділу УТОГ Л.М. Коротка, яка зразу зрозуміла, що ця дівчина потрібна для роботи з глухими. Так Тая і стала інструктором з обслуговування глухих жителів сіл і на цій посаді залишилася на все життя.

На мій погляд (думаю, що він правильний), якщо чуюча людина працює з нечуючими все життя – це тому, що їй сподобалось допомагати їм, вирішувати їх проблеми, покращувати їх особисте і трудове життя. Честь та хвала, яку їм воздають глухі, цілком заслужені. Адже заробітна плата тут не грала головної ролі, бо вона була низькою – від 60 до 120 карбованців.

Таїса Олександрівна не була кабінетним працівником, така вже була її посада – обслуговування жителів села. Клуби УТОГ, а пізніше МРО та ТО, були нерівномірно розкидані по області й багато районів не мали сполучення з районними організаціями УТОГ. У багатьох областях, в тому числі і в нашій, облорганізації обслуговували по 3–4 райони, а це означає, що у працівників були відрядження за місцем проживання глухих.

У шістдесяті роки не всі села обслуговувалися районними автостанціями і від головного, як тоді казали, «битого шляху» до деяких сіл ще потрібно було йти пішки від 3 до 10 км. Як згадувала Таїса Олександрівна: «Йдеш дорогою, де з транспорту можеш побачити підводу чи велосипед, а по боках — соняшники та кукурудза». Так і звикла ходити сама, не чекаючи попутників. Лише в 70-ті роки автобуси почали ходити, об’їжджаючи всі села, але ж до міста вони йшли тільки вранці, а якщо приїхав в село після 16-ї години, повернутися можна було лише пішки, або ж залишатися на ночівлю у нечуючих.

Я частенько заздрив Таїсі. По-перше, вона добре знала жести, а мені вони давалисяь важко, по-друге — хто б не приїхав чи то з села, чи районного центру, більшість обнімали її, навіть з поцілунками. Заздрість моя була білою, бо тоді сам собі казав, що теж заслужу в нечуючих таку ж повагу.

Не буду говорити про трудові здобутки Таїси Олександрівни, зараз вони вже не актуальні, бо того, що було, вже не буде. Можливо, нам пощастило і ми працювали в «золотий вік» УТОГ, бо на все вистачало коштів: і на подвірні обходи, і на збори та зльоти членів УТОГ в районних та обласних організаціях Товариства. Вистачало нам коштів на відрядження і виплату нечуючим проїзних та на харчування — під час різних заходів. Кворум на цих заходах завжди витримувався, а іноді він сягав 90% від загальної кількості. Побачивши такий захід та щасливі, усміхнені обличчя нечуючих, у мене, як у керівника, рука так і тягнулась написати розпорядження, в якому працівники заохочувались за сумлінну працю. То ж у Таїси Олександрівни трудова книжка і навіть вкладка в ній були заповнені записами про подяки, премії та інші заохочення.

Та все ж, як начальник, я іноді ображав її, особливо в 90-ті роки, коли доскорочувались, що ми залишилися вдвох. Сам себе не покараєш, а Таїсі Олександрівні часто попадало під «гарячу руку». Ще тоді вибачався, але ще й зараз відчуваю свою провину, та життя назад не повернеш… Тим паче, що коли ми вже були пенсійного віку, але ще продовжували працювати, я забрав у неї половину ставки, а пізніше запропонував звільнитися, щоб на її місце прийняти слабкочуючу, яку я планував собі на заміну. Але не так сталося, як гадалося… Провалилася моя ідея, а гріх на душу взяв, відправивши Таїсу Олександрівну на заслужений відпочинок, а вона могла б ще працювати... То ж вибачаюсь перед нею, стоячи на колінах: «Прости, бо не знав, що творив!»

Вона цих моїх вибачень не чекає, та й ні в чому не звинувачує, як завжди все і всіх розуміє. Ми підтримуємо теплі стосунки, раніше я їздив у гості, а останні два роки спілкуємось в телефонному режимі.

Таїсо Олександрівно, бажаю тобі здоров’я, щастя і любові, в якій ти все життя купаєшся, бо тебе люблять і шанують твої друзі, глухі, яким ти багато зробила добра і робиш його і в цей час, опікуючись ними. В тебе завжди були і є зараз підопічні, яким ти віддаєш своє тепло. Дай Боже, щоб тобою віддане тепло повернулось до тебе! Живи довго: чим більше проживеш, тим більше зробиш хорошого людям.




В.М. ЖАДОВ,
колишній начальник, нині рівний тобі пенсіонер.



газета Наше Життя

Тепло, віддане людям

2019-03-14
Святковий настрій https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2019-03/1552570867_sjura-taisija-2_.jpg  Вже тринадцять років, як я залишив роботу і сім років проживаю в Херсоні, але зв'язок з колишніми колегами й нечуючими Кіровоградської області підтримую.
газета Наше Життя