Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

З жагою до життя

  23/10/2016     666     Paul        

Не думала, не гадала одна сільська дівчинонька із багатодітної сім’ї про те, що в дорослому житті стане бізнесвумен  (англійською: business — діло + women — жінка, ділова жінка, підприємець…)

 

Її матінка, Єлизавета Мефодіївна, мати-героїня, мала дев’ятеро дітей, із них Дуняша була п’ятою.

Батько, Кирило Миколайович, колгоспник, дорогами війни дійшов до Берліна і, маючи на руках грамоту від самого Сталіна, вернувся до своєї родини, в якій чекали батька-фронтовика четверо дівчаток і троє хлопчиків, а згодом народилися ще двоє — син та донька.

Щоб прогодувати велику сім’ю, Кирило Миколайович після колгоспних справ допізна чоботарював. Для своєї дітвори пошив одну пару чобіт, в якій по черзі шибайголови бігали на вулицю. А тендітній Дуняшці змайстрував взуття по нозі. Отримавши обнову, дівчисько побігло до сусідів похизуватися, але провалилося в сніг до поясу, що призвело до захворювання на менінгіт та високої температури. Через декілька днів у дівчинки остаточно зник слух… А перед цим у гарячковому маренні вона дошкуляла своїх рідних нескінченним співом. Її неможливо було зупинити, наче вона знала, що після перенесеного менінгіту більше ніколи не зможе співати.

Попри глухоту, Дуняша була завзята до праці: навіть за продаж вишні на залізничному вокзалі вона мала найбільшу виручку, на яку дітлахи купували собі бубликів. У сім’ї постійно згадували дідуся Мефодія по материнській лінії, якій мав свою землю та молочну ферму. За це його прозвали «куркулем», а у 1918 -1923 роках, коли почався партійний хрестовий похід проти куркульства як класу експлуататорів, під цим смертельним пресом загинув і дід Євдокії. Може, дідусеві гени підприємницької діяльності передалися їй?

Дуся навчалась у Черкаській спецшколі-інтернаті для глухих дітей, а на подальше навчання поїхала до професійного технічного училища № 37 у Красному Лучі Луганської області. Після трьох років навчання вона працювала швачкою-мотористкою масового пошиття на Черкаській державній швейній фабриці.

Дівчина у вільний час відвідувала Будинок культури УТОГ, де її запримітила голова Черкаського обласного відділу Марія Ганчицька  і переманила на роботу до бібліотеки. Марія Петрівна була чуйним, розумним наставником молоді, тож з метою підготовки резерву кадрів направила молоду бібліотекарку на 2-річні курси на Курсовій базі УТОГ по навчанню культпрацівників для системи Товариства. Після закінчення курсів Дуся працювала в Черкаському будинку культури УТОГ художнім керівником, але Київ уже заволодів її серцем. Так вона стала вихователькою гуртожитку на КДВО «Контакт» УТОГ та навчалась на стаціонарі Київського технікуму легкої промисловості, який не довелось закінчити. Проте пізніше Дуся одержала диплом Ленінградського відновлювального центру ВОГ. Згодом вона працювала в Київськім палаці культури УТОГ ім. А. Луначарського, потім знову КДВО «Контакт», у Будинку відпочинку «Сосновий бор»…

Коли ж у складні часи перебудови оплата праці перестала задовольняти житейські потреби сім’ї, назріла думка про організацію малого сімейного бізнесу.

Разом з сестрою почали вирощувати на її 60 сотках три тисячі кущів різносортних троянд, які швидко розкуповувались вибагливими киянами. Так складалась копійка до копійки: квітковий бізнес допоміг відбудувати добротний сільський будинок та пішов на розширення торговельних точок на київському ринку «Юність». В цей час якраз різко впав дохід від «трояндової копилки»: сильний мороз вщент знищив саджанці, які довелося вивезти на звалище на двох вантажних машинах. Крім цього, чимало крові випито рекетом за «кришування» кіосків, але бізнесвумен Євдокія не здавалась. Постійна тема «дебет-кредит-сальдо» систематично обговорювалась на сімейних нарадах з дочкою, яку згодом залучила до своєї справи. Разом вони відкрили для сільської молоді вечірнє кафе, в якому з любов’ю створили умови для відпочинку відвідувачів. Ця ідилія недовго тішила жителів села, бо за неписаним законом підлості через заздрісників кафе довелося закрити… З часом Євдокія Кирилівна передала справу у надійні доччині руки й продовжує підтримувати нові починання у сімейному бізнесі.

А для своїх друзів вона завжди готова прийти на допомогу у скрутну годину, їх гостинно чекає куточок відпочинку в новій оселі на високій горі, до якої треба добиратися майже як «одеськими потьомкінськими» сходами, серед буйного цвітіння улюблених квітів.

У міру своїх можливостей Євдокія Кирилівна відвідує заходи Культурного центру УТОГ, збирає небайдужих на традиційну зустріч ветеранів у Пущі-Водиці, ділиться з молоддю премудростями підприємницької діяльності і твердо переконана: сімейний малий бізнес доступний кожному!

Дай Боже їй надалі здоров’я та оптимізму, енергії та любові до життя!

 

Л. ЛЮЛЬКО.



З жагою до життя

Святковий настрій https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2016-10/1476968188_lukyanenko.jpg

Не думала, не гадала одна сільська дівчинонька із багатодітної сім’ї про те, що в дорослому житті стане бізнесвумен  (англійською: business — діло + women — жінка, ділова жінка, підприємець…)