Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

Друзі не прощаються — вони кажуть: «До побачення!»

Знову прийшла сумна мить прощання, яка настає кожного року при завершенні щорічного навчально-рекреаційного табо­ру-школи «Українська жестова мова і куль­тура глухих». Для вихованців спеціальних шкіл-інтернатів це кількаденне свято мо­ви і культури глухих щороку організовують Українсько-канадський альянс для глухих та слабочуючих (О. Савченко) та Кафедра загальної та соціальної педагогіки Україн­ського католицького університету (І. Ко­бель) у співпраці із Кам’янець-Подільським національним університетом ім. І. Огієнка (О. Дмітрієва) та Українським товариством глухих (Н. Адамюк).

8—14 липня цього року відбувся вже 29-й літній табір, проведення якого тра­диційно ініціював і очолив доцент Кафедри загальної та соціальної педагогіки Українського католицького університету Ігор Кобель. Не просто описати свої вра­ження від зустрічі з давніми друзями, ко­легами-однодумцями, від роботи з наши­ми чудовими дітьми з порушеннями слуху, від вражень від Підкамінського навчаль­но-реабілітаційного центру, його натхнен­ного директора Богдана Українця, який гостинно приймав нас цьогоріч.

Богдан Краплич, учень приймаючої ко­манди, дякує студенткам УКУ Олені Федь­ко, Христині Купчевій та Сандрі Сасадеуш, які створили програму таборових заходів і втілювали її в життя: «Без цих дівчат цей табір був би неповноцінним, бо таких добрих, щирих, милосердних, веселих і одно­часно вредних дівчат треба ще пошукати. Видно, що дівчата дуже креативні, бо ми з друзями постійно були зайняті різнома­нітними цікавими дійствами: виготовля­ли іконки і красиві коробочки, в які клали сувеніри — ангеликів і зайчиків, які також самі виготовили, грали в спортивний та іс­торичний квести та різноманітні ігри на по­двір’ї та в приміщенні інтернату. Я вас ніко­ли не забуду, дівчата, бо як можна забути таких чудових людей».

Данилкові Тимошенку з Піщанської спеціальної загальноосвітньої школи-ін­тернату для глухих дітей-сиріт та глухих ді­тей, позбавлених батьківського піклуван­ня, найбільше сподобалось грати в «Ма­фію», яку разом із студентками УКУ адап­тували для гри чуючих і нечуючих учасни­ків, а також запам’яталася подорож на ко­раблі та розваги на озері в Тернополі.

Його однокласниці Олі Корчаковій най­більше сподобався кулінарний конкурс, в якому змагались змішані команди, які представили на суд авторитетного журі те­матичні композиції із салатів, закусок та ка­напок. Змішані команди були створені для поглиблення міжособистісного спілкування дітей із різних регіонів України та відпрацю­вання злагодженості у спільній праці.

Заслуговує на цитування відгук канди­дата педагогічних наук, співробітника від­ділу навчання жестової мови Інституту спеціальної педагогіки Національної ака­демії педагогічних наук України Наталії Адамюк: «Хто знає, коли сяють очі глухих дітей? Хто знає, коли розкриваються їх­ні серця? Лише ті, хто кладе своє життя на алтар задля повноцінного життя (а не існу­вання!) дітей із порушеннями слуху.

Очі сяють у дітей, коли відкриває обій­ми літній табір-школа УКАГС та УКУ україн­ської жестової мови... Бо тут зустріч із дру­зями, знайомство з однолітками з різних шкіл України, тут щирі розмови, оголені почуття і безкінечне спілкування у вільний час, чи (що практично увесь час) у вирі різ­номанітних емоційно насичених заходів.

Цього року «рай» для наших дітей був на базі Підкамінського навчально-реабіліта­ційного центру (колишня спеціальна шко­ла-інтернат для слабкочуючих дітей), яким багато років керує Богдан Українець. Пан Богдан, незважаючи на серйозні пробле­ми із здоров’ям, невідлучно знаходився в інтернаті і був учасником і співорганізато­ром всіх заходів.

П’ять повних днів дитячого щастя! За­для цього тихо й непомітно для сторонньо­го ока кипіла робота організаторів табору. Програма була не просто насиченою, вона враховувала не лише дозвілля, а й розви­ток творчої особистості глухої дитини, пі­знання історії та культури спільноти глухих, вільне влиття (своєрідна інклюзія) в оточу­ючий чуючий світ, який трансформувався під потреби і запити нечуючих учасників.

Альянс вже 29-й раз дарує літнє щастя на­шим дітям. Дай Боже, сили і можливості для 30-го заходу! Бо цього хочуть діти! Заглянь­те у їхні серця, щоб пересвідчитися в цьому».

Цікаві презентації закладів освіти для ді­тей з порушеннями слуху Львова, Підкаме­ня, Теребовлі, Чернівців, Піщанки, заняття з української жестової мови, конкурси і зма­гання, квести і майстер-класи, які прово­дили студенти УКУ, подорожі та екскурсії, концерт і зйомки для телебачення, постійне спілкування дітей між собою, «гарячі» дис­кусії дорослих, обговорення непростих для сьогодення спеціальної освіти питань та по­стійний позитив — ось коротко ті відчуття, які переповнювали всіх учасників табору.

Починаючи із 2000-го року табори про­водились в різних регіонах України (в де­яких двічі і тричі) — в Артеку (Крим), Одесі, Миколаєві, Херсоні, Луганську, Запоріжжі, Кам’янці-Подільському, Чернівцях, Хусті, Підкамені (Львівської обл.), Кам’янському (Запорізької обл.), Полтаві, Львові, Києві та інших. Безумовним лідером став Хуст, де та­бір гостював 5 разів. За ці роки майже 2000 школярів та дорослих мали змогу протягом тижневих зібрань відпочивати і працювати, обмінюватися досвідом, вивчати жестову мову, вивчати історію і культуру глухих.

Про історію створення Альянсу і програми літніх таборів розповів один із засновників цієї організації Ігор Кобель: «Перший табір, який канадці назвали Літнім інститутом, був проведений нашими канадськими колегами в Криму, де був створений Канадсько-укра­їнський альянс для глухих та слабкочуючих (Альянс). Існуюча в Україні на той час систе­ма навчання глухих дітей за усним методом ігнорувала і повністю виключала викори­стання рідної для глухих української жесто­вої мови в навчальному середовищі. Біль­ше того, жестова мова вважалась гальмом у розвитку глухої дитини ще з 1950 року, коли жестова мова в СРСР була вигнана із сис­теми освіти після того, як Й. Сталін назвав її «сурогатом мови» і закликав педагогів «на­вчити глухих братів і сестер слухати і гово­рити». Тому ідеї канадських і американських колег щодо жестової мови не були сприйня­ті із розумінням українськими професорами і фахівцями, які були учасниками першого табору. Через це Альянс поставив за мету донести до батьків, педагогів та українських науковців інформацію про міжнародні реалії щодо ролі жестової мови в житті глухої гро­мади, в навчальному середовищі та сприй­мання жестової мови чуючими людьми, а також про альтернативні підходи у навчан­ні глухих, що існують у світі поряд із тради­ційним усним методом. Адже, наприклад, в США зберегли спеціальні школи-інтерна­ти та денні школи для глухих (де панує аме­риканська жестова мова як мова викладан­ня), які прекрасно уживаються із масовими школами, де глухі діти також мають змогу навчатися під керівництвом спеціально тре­нованих педагогів та помічників вчителя, які працюють за білінгвістичним або усним ме­тодом навчання».

Треба було бачити сльози на очах дітей, коли вони прощалися, бачити і чути вра­ження студентів УКУ, телеоператора, який працював у таборі: «Ніколи і нічого подіб­ного ми не бачили і не відчували!!!»

Оксана Дмітрієва, «душа Альянсу», ви­словила подяку всім, хто зробив можливим цьогорічний табір у Підкамені: «Щиро дяку­ємо панові Ігору за його прагнення робити добро всім навколо, за чітку організова­ність, виваженість і готовність робити все можливе і неможливе задля того, щоб пре­красна ідея проведення таборів для дітей з порушеннями слуху втілювалась у життя знову і знову. Величезна подяка директо­ру Підкамінського НРЦ Богдану Українцю, його заступнику Ірині Присліпській, пра­цівникам кухні та іншим працівникам школи за гостинний прийом. Щиро дякуємо всім керівникам груп за багаторічну злагоджену роботу. Завдяки цьому ми знову побачили прекрасних дітей: організованих, вихова­них, талановитих, розумних, креативних. Це — результат багаторічних зусиль педа­гогів спеціальних шкіл для дітей з порушен­нями слуху. Наші чудові вже дорослі діти дуже комфортно почували себе і не прихо­вували суму від прощання з табором.

Щира подяка Українському католицько­му університету за постійну увагу до по­треб глухих та слабкочуючих дітей! Дай Бог усім Вам міцного здоров’я, творчого натх­нення, комфорту в роботі, злагоди у роди­нах, достатку і спокою, радості від життя і можливості спокійно працювати у своїх прекрасних закладах!

До зустрічі у таборі—2019!!!»


І. КОБЕЛЬ, О. ДМІТРІЄВА




газета Наше Життя

Друзі не прощаються — вони кажуть: «До побачення!»

2018-08-15
Освіта / Сурдопедагогічна сторінка https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2018-08/medium/1534210773_tabor2.jpg

Знову прийшла сумна мить прощання, яка настає кожного року при завершенні щорічного навчально-рекреаційного табо­ру-школи «Українська жестова мова і куль­тура глухих». Для вихованців спеціальних шкіл-інтернатів це кількаденне свято мо­ви і культури глухих щороку організовують Українсько-канадський альянс для глухих та слабочуючих (О. Савченко) та Кафедра загальної та соціальної педагогіки Україн­ського католицького університету (І. Ко­бель) у співпраці із Кам’янець-Подільським національним університетом ім. І. Огієнка (О. Дмітрієва) та Українським товариством глухих (Н. Адамюк).

газета Наше Життя