Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

Не лише екскурсія, а й проща

З 24 до 26 серпня група глухих, за спри­яння спонсорів, мала змогу побувати в Карпатах. Цього разу поїхати на екскурсію бажаючих було аж 40 осіб, зокрема й люди похилого віку. Здебільшого це були нечую­чі, які відвідують богослужіння при Церкві всіх святих Свято-Покровського жіночого монастиря м. Львова. Але були також люди із сіл Львівської області та з інших міст — Вінниці, Радехова, Тисмениці.

Деякі були з дітьми та внуками. А особливо приємно було дивитися на маленьку миловидну дівчинку Марієчку. Їй ще нема і двох років, але вона жодного разу не ка­призувала і не плакала. До речі, ще з пе­люшок дитина разом з батьками, дідусем і бабусею відвідує богослужіння. А її мати, вихованка Львівської школи для глухих ді­тей Марії Покрови, виконує Літургію же­стовою мовою.

В перший день екскурсії ми побували біля скелі Довбуша. Олекса Довбуш — це леген­дарний український опришок, який боровся проти поневолення польськими та румун­ськими багатіями карпатських українців. В ущелинах скель опришки ховались від на­паду панського війська.

Скеля ця — це щось дивовижне, справж­нє чудо природи! Це висока-висока кам’я­на брила, з одного боку якої — земля і дрібне каміння, ліс. З іншого боку — бага­то скель, тільки нижчих за скелю Довбуша. Ми всі були дуже зачудовані побаченим.

Вечеряли ми у Гошівській святині — мо­настирі, а наступного дня відвідали його з екскурсією.

Монастир цей дуже давній. Сестри-мо­нахині, які там перебували, опікувались дітьми-сиротами, надавали допомогу бідним і хворим. За більшовицьких часів монастир ліквідували, а після настання в Україні незалежності — знову відкрили. І монахині наразі допомагають хворим, бід­ним і сиротам.

Після обіду того ж дня ми поїхали на річ­ку Мізунка біля села Новий Мізунь. Там ду­же цікава місцевість: течію річки перетина­ють камяні виступи. Де вони вищі — вода піниться як молоко. Молодь та діти пере­стрибували з каменя на камінь через усю річку.

Можна лише уявити, що тут діється вес­ною під час повені, коли річка з ревінням проривається через завали каміння. Але на час нашого перебування там вона тихо текла, оминаючи виступи. Ми дивилися на це все і спокій огортав душу, зачаровану таким казковим краєвидом.

Увечері на наше прохання і на прохання брата Олега, який з нами вже шість років (до речі, він син глухих батьків), настоятель Гошівської святині розповів нам історію мо­настиря.

Монастир на Ясній Горі в Гошеві бере початок з 1704 року. Але в час радянської влади церкву і монастир було закрито. Там організували дитячий будинок, а потім ба­зу відпочинку.

У лютому 1990 року обитель повернули законним власникам — Чинові Святого Ва­силія Великого. І відтоді монастир посту­пово почав підійматися з руїн.

На третій день, після сніданку, ми виру­шили у зворотній шлях. Дорогою заїхали до села Стільське, де розташовані ціка­ві скелі «Білі Хорвати». Скелі ці дуже й ду­же давні. В них видовбані безліч комор для зберігання продуктів і вина.

Далі дорога наша пролягала до сіл Ново­сілка і Раковець — до цілющого джерела, де в давнину з’явилась ікона Божої матері. Багато людей з навколишніх сіл і міст, а та­кож здалеку приїжджають сюди, щоб помо­литися, напитися цілющої води й походити босоніж в озерці. Вода ця особливо поміч­на при хворобах опорно-рухового апарату.

Ми всі дуже вдячні о. Михайлу і брату Олегу за організацію поїздки, на згадку про яку залишилося багато вражень, цілю­ща вода й щира молитва.

С. СЕМОЧКО,
м. Львів



Не лише екскурсія, а й проща

Наш відпочинок / На дозвіллі https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2017-10/medium/1507540870_foto1.jpg

З 24 до 26 серпня група глухих, за спри­яння спонсорів, мала змогу побувати в Карпатах. Цього разу поїхати на екскурсію бажаючих було аж 40 осіб, зокрема й люди похилого віку. Здебільшого це були нечую­чі, які відвідують богослужіння при Церкві всіх святих Свято-Покровського жіночого монастиря м. Львова. Але були також люди із сіл Львівської області та з інших міст — Вінниці, Радехова, Тисмениці.