Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

Подорож у минуле

Уже минуло чимало часу від цієї подорожі, але від спогадів про неї огортає наші душі тихою радістю й світлим смутком. Ми їхали не просто на екскурсію, а мали незвичайну подорож у минуле. Минуле нашого краю, яке відкриває все нові й нові грані строкатої історії Закарпаття.

 

Паломницька поїздка по монастирях області була запропонована архімандритом Свято­Воскресенського чоловічого монастиря в Ужгороді Марком (Куштан) та ієродияконом Діонісієм, які добре розуміють проб­леми нечуючих людей, пов’язані з відсутністю жестового перекладу в церк­вах православного віросповідання. Саме тому молодий монах Діонісій взявся вивчати жестову мову глухих. Він звернувся до обласної організації УТОГ за допомогою у наданні методичної літератури, а згодом побував на курсах священнослужителів, де досконало вивчали сучасний жестовий переклад церковної літератури.

 

Скажу відверто, під час підготовки екскурсії ми переживали і за нього — адже це був, по суті, його дебют в якості перекладача. Але, на щастя, ці хвилювання були марними. Після короткого знайомства з монастирем, в якому служить ієродияконом Діонісій, та напутньої молитви, ми відправилися в Мукачівський район, щоб відвідати три монастирі — в с. Ракошино, в с. Домбоки та власне в місті Мукачеве. Особ­ливо гостинно нас зустріли в Свято­Миколаївському жіночому монастирі, який знаходиться на Чернечій горі в Мукачевому. Священнослужителі цього храму коротко розповіли історичний життєпис святої оселі, про існування якої є документальні свідчення ще з ХІV століття.

 

Майже до XVIII століття в монастирі знаходилась духовна семінарія. І тоді, й у наступні роки він був місцем відпочинку для паломників і мандрівників та став центром чернечого життя, освіти, просвітницької діяльності.

Проте радянська влада категорично не дозволила діяльність чоловічого монастиря, як розсадника духовенства у центрі Закарпаття. З метою свого збереження монастир став жіночим і отримав у дар старовинну чудотворну Володимирську ікону Божої Матері.

Тут знаходиться багато шанованих християнських святинь. Серед них — Ікона Божої Матері «Скоропослушиця», привезена з Афона.

По закінченні паломницької подорожі нас гостинно запросили на обід у трапезній, де ми скуштували смачної монастирської їжі.

Наступним монастирем, який знаходиться у Свалявському районі, ми відвідали Свято­Тройце­Кирило­Мефодіївський жіночий монастир. Тут на нас чекала приємна несподіванка: молода монахиня, сестра Тавіфа, звернулась до нечуючих жестовою мовою глухих. Виявилось, що вона виросла в сім’ї нечуючих зі Львівської області. В монастир пішла 7 років тому цілком усвідомлено і рада служити в цій божій оселі. Монахиня провела нас по її великій території, яка була так гарно прибрана й озеленена.

 

Зараз монастир — це справжнє монастирське містечко, з багатьма храмами, величною дзвіницею, корпусами для черниць та паломників, господарськими будівлями тощо. Сьогодні кількість сестер, які проживають і несуть свій послух, складає 20 осіб. Всі дуже дружні й роботящі.

Монастирем активно проводиться місіонерська робота з молоддю та вихованцями дитячих сирітських будинків Закарпаття.

Наостанок нашої паломницької подорожі ми сфотографувались разом з нашим екскурсоводом і ще довго були під приємним враженням краси і спокою в цьому храмі.

Що дала нам ця подорож у минуле? Багато. Багато для душі, для усвідомлення цінностей людського буття в різні віки та в нашій непростій сучасності.

 

М. МАРИНКЕВИЧ.

м. Ужгород.

 







газета Наше Життя

Подорож у минуле

2016-04-10
Наш відпочинок / На дозвіллі https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2016-04/medium/1459745804_img_2151.jpg

Уже минуло чимало часу від цієї подорожі, але від спогадів про неї огортає наші душі тихою радістю й світлим смутком. Ми їхали не просто на екскурсію, а мали незвичайну подорож у минуле. Минуле нашого краю, яке відкриває все нові й нові грані строкатої історії Закарпаття.

газета Наше Життя