Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

Тебе мій вогник зігрівати буде


* * *
Щодня говориш, що мене кохаєш,
Свою маленьку зіроньку ясну,
Що мною мариш й зустрічі чекаєш,
Як чарівну і лагідну весну.
Що мої очі — ніби ті озерця,
Що я для тебе квітонька в траві.
І пригортав мене до свого серця
Й вустами зігрівав вуста мої.
Повірити боюсь, а серце чути хоче
Палкі слова, що можуть й підвести.
З надією дивлюсь у твої очі —
Кохання маєш ділом довести.
То ж не кажи, що ти мене кохаєш,
Що я та зіронька, що уночі горить.
Люби мене таку, яку ти маєш,
Пусті ж слова не треба говорить.

Останній сніг

Ну ось уже я старість на поріг
Впустила ненароком з недовір’ям.
Посипався у коси білий сніг,
Подібний він на лебедине пір’я.
Сиджу сама, в віконечко дивлюсь
На сніг, що пада ніби пакулина,
І думати не хочу і боюсь,
Що відлітають роки неупинно.
Все добре: діти підросли,
Було і горе і кохання,
Та боляче, що відлетять бусли
І білий сніг мете останній…
Я хочу крикнуть так у далину,
Щоб знову щастя завертілось,
А галок низка на тину
У зимній холод розлетілась.

Я благаю

Ти не можеш зробити помилку,
Лікарю, в твоїх руках життя,
Щоб не плакали матері на поминках,
Як не буде більше вороття.
Як аптекар допустить помилку,
Чи медбрат, а чи то медсестра,
Материне серце аж довіку
Буде плакать і згорать дотла.
Я благаю — будьте всі добріші
І рятуйте матерям синів,
Щоб були і матері миліші
І щоб чуб на скронях не сивів.

Синові

Я постарію і у даль полину,
Та не залишу тебе, сину.
Я вогником святитиму тобі,
Щоб не зазнав ні горя, ні журби.
Тебе мій вогник зігрівати буде,
Бо я тебе ніколи не забуду.
Ти глянеш в небо — зіронька сія,
Всміхнись, синочку, бо то буду я.

* * *
Я повернулась у своє село,
Де снігу білого зимою намело.
Біля вікна калина вогником горить —
Та так, що в мене серденько болить.
Зриває вітер ягоди у сніг,
Гарячі сльози ллються на поріг,
А я дивлюсь на рідний дім…
Чому так холодно тепер у нім?..

* * *
Не одного вже за удачею тією
Відірваним листочком понесло,
Я ж приросла і серцем і душею
До тебе, ріднеє моє село…

* * *
Мати кликала сина.
Він не їхав, бо справи.
Закінчив, появився —
Та нема уже мами...

Пам’яті поетів

Відлітають у вічність поети,
Ніби в вирій летять журавлі,
Відлітають у вічність поети,
Залишаючи слід на землі.
І хоч когось між нами вже немає,
Та їх забуть ніхто не поспіша.
У небо глянь — там журавлем кружляє
Смирнової і Нирова душа.
Затихне біль і новий день настане,
Про це нам сповістить «Відлуння» дзвін.
Ну, а для них хай пам’ятником стане
Наш тихий поетичний передзвін.



Анна ДЯЧЕНКО



газета Наше Життя

Тебе мій вогник зігрівати буде

2020-05-16
Наш відпочинок / Літературна сторінка https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2020-05/1588588252_pozhilaja-smotrit-v-okno.jpg Щодня говориш, що мене кохаєш, Свою маленьку зіроньку ясну, Що мною мариш й зустрічі чекаєш, Як чарівну і лагідну весну. Що мої очі — ніби ті озерця, Що я для тебе квітонька в траві. І пригортав мене до свого серця Й вустами зігрівав вуста мої.
газета Наше Життя