Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

Солов’ї в калині

Світлій пам’яті моєї бабусі Уляни

 

Заспів

 

Той пам’ятний у моєму дитинстві день починався так. Я прокидаюся з радісним почуттям, що сьогодні має статися якась особлива подія. Вибігаю у наш двір, відгороджений від вулиці буйно розквітлими вишнями, закучерявленим осокором біля хати, з якого німецьким снарядом скосило верхівку, і ветхим, вже позеленілим від моху парканчиком. Сміливо видираюся на самий вершечок осокора і, обхопивши стовбур руками, вдивляюся в далечінь, де перевеслом котиться білий ранковий туман.

Зелені обрії все манять і манять мене у далеку мандрівку. Моя уява малює невідомий, такий звабливий довколишній світ, що починається за нашим селом і хтозна-де кінчається. Із сивого марева над тими зеленими обріями проступають безкраї виднокола. Там, край неба, бовваніє Недрянський гай. Над ним займається рожевий світанок. Червоний коровай сонця піднімається все вище й вище у небесну синяву. А ген-ген між широкими луками звивистою змійкою нуртує наша річка Трубіж. Легкий вранішній вітерець повіває звідти нічною прохолодою і духмяними пахощами лепехи. Вчувається закличне іржання стриножених на ніч коней. Кигикають чайки і сплескують весла рибальських човнів. І нараз протяжний гудок робочого поїзда-кукушки поглинає ці звуки. Потяг гуркоче залізничним мостом кудись далеко за обрій — за Дніпро, до Києва, про який я вже стільки наслухався від дорослих.

Тихо сиджу собі на осокорі, високо над хатою, над дорогою, що в’ється у поля, вкриті зеленими врунами, замріяний і збентежений тими безкраїми світами..

Тепер далекою зірочкою мерехтить мені моє босоноге дитинство. А моєї любої бабусі, у зеленій хаті якої минули мої дитячі літа, давно нема на світі. Але вона так зримо стоїть перед моїми очима: у білій в голубий горошок хустині, по-сільському зав’язаній під підборіддям, у темно-синій блузці й незмінній коричневій спідниці.

Як зараз, вчувається її сердечний, турботливий, трохи тремтливий голос, який кличе мене до хати...

 

 

Знахідка в окопах

 

Наша нерозлучна трійця — Коля, Толик і я — йдемо до окопів за селом погратися у «війну». Тут ще свіжі сліди недавніх боїв — ось валяється продірявлена німецька каска. Подекуди порозкидувані вистріляні гільзи, а часом трапляються й бойові патрони.

Як завжди, з нами гуляє пес Пірат.

Ось він побачив зелену ящірку і погнався за нею.

Ящірка прудко шмигнула в окоп і десь сховалася в нірку.

Пірат заглядає вниз і гавкає з досади.

— Ага, спіймав облизня! — піддражнюємо ми собаку. — Шукай. Шукай-но!

Пірат біжить кудись вистежувати іншу ящірку. А ми починаємо гратися.

— До бою! — вигукує Коля суворим командирським голосом. — По фашистах — вогонь!

Ми голосно татакаємо зі своїх саморобних дерев’яних автоматів.

— В атаку! — знову лунає над окопами «командирський» голос. — За Родіну!

Все це ми перейняли з кінофільму, який нещодавно показувала в нашому селі кінопересувка.

Цієї миті до нас повертається Пірат. Він тримає в зубах якусь річ і задоволено метляє хвостом.

— Ну що, спіймав ящірку? — запитує собаку Коля.

Пірат випускає з зубів свою знахідку і ми її розглядаємо.

— Солдатська фляжка! — вигукуємо водночас.

— Це ж він, мабуть, десь в окопі вигріб, коли шукав ящірку! — міркує Толик.

На фляжці було надряпано якісь літери. Ми по складах прочитали: «Яри-новський Петро». Щось у ній торохкотіло. Кришка у фляжці заіржавіла і не піддавалася нам. Та врешті ми її спільними зусиллями відгвинтили і вийняли гільзу. Таких у нас вдома у кущах бузини лежить чимала купа.

Ми вже хотіли викинути її геть, але в останню мить помітили всередині клаптик паперу.

«Може, в тому клаптику криється щось важливе!» — майнула у нас здогадка.

Розгортаємо записку. У ній дуже невиразно проступали написані олівцем кілька слів. Ми тільки й змогли розібрати: «Нас ... п’ятеро... стояли до остан...»

Немовби дихнуло справжньою вій­ною. Тут відбувався жорстокий бій, гинули наші солдати.

Ми враз серйознішаємо.

Нам більше не хочеться гратися у «вій­ну».

 

В. БОГАЄВСЬКИЙ.

(З повісті «Солов’ї в калині»).





газета Наше Життя

Солов’ї в калині

2015-07-11
Наш відпочинок / Літературна сторінка https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2015-07/1436513102_kniga-solovi-v-kaline_.jpg

Той пам’ятний у моєму дитинстві день починався так. Я прокидаюся з радісним почуттям, що сьогодні має статися якась особлива подія. Вибігаю у наш двір, відгороджений від вулиці буйно розквітлими вишнями, закучерявленим осокором біля хати, з якого німецьким снарядом скосило верхівку, і ветхим, вже позеленілим від моху парканчиком. Сміливо видираюся на самий вершечок осокора і, обхопивши стовбур руками, вдивляюся в далечінь, де перевеслом котиться білий ранковий туман.

газета Наше Життя