Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

О Боже всесильний, збережи Україну!

Невблаганний час, жорстокі війни і конфлікти руйнують і змінюють кордони, нівечать долі людей… Скільки вже таких страшних подій відбулося на людській пам’яті! Нині нелегкий період своєї історії переживає наша країна.

 

 

Напередодні Дня незалежності України ми підготували традиційну літературну сторінку, яка ще і ще раз засвідчує, що поезія живе особливим життям, а справжня поезія не підвладна плину часу. Прочитавши вірші Тетяни Комендант з Криму, написані ще у 1991 році, а також вірші патріархів нашої поезії – Миколи Нирова і Анатолія Симоненка, впевнюєшся в тому, що це дійсно так.

Разом з віршами про любов до рідного краю Тамари Жуйкової і Валерії Яремко, подаємо і наповнену особливою енергетикою поезію Івана Котовича, і невеличке ліричне звернення Ніни Волкової — крик душі, що сьогодні рве груди кожного небайдужого українця: «Любіть Україну!»

 

Любіть Україну!

 

Любіть Україну — щедру, єдину, її волошкові, барвисті поля.

Любіть Україну — відкриту душею, клекіт журавлиний і спів солов’я.

Любіть Україну — червону калину, зелені діброви, що ростуть край села.

Любіть Україну — аромат ромашковий, синє небо і хвилі Дніпра!

Любіть Україну — ніжну, ласкаву, і ту колискову, що мати співа.

Любіть Україну, що хлібом і сіллю гостей всіх віта.

О Боже всесильний, збережи Україну,

О Боже могутній, захисти нас від зла!

 

Н. ВОЛКОВА, заступник директора з кадрів,

соціальних питань та НВР Сумського ВП «Стиль» УТОГ.

 

 

 

Тамара ЖУЙКОВА

 

Монастирок

На карті годі відшукати

Хат на 15 хуторок,

В цвіту садів і рути-м’яти

Едем надій — Монастирок.

 

Манили хвилі тут ласкаві,

Ожини оксамитні в лузі,

І райдуг сонячні заграви —

Канікули в тьоті Марусі.

 

Смолистий подих верболозу,

Пісок гарячий на долоні,

Ще так далеко до морозу,

Що посрібить і коси, й скроні.

 

Тут золотавії світанки

Зоря і мальви засвітили,

І крізь вишивані фіранки

Зліта мій янгол яснокрилий.

 

У чабреці хвиляста стежка

Зі мною бігає й стрибає,

Вільха вбирається в сережки,

Тремтливо Легота чекає.

 

Повз двір — дорога глинобитна,

Старий пастух жене корови,

Сміється дівчинка привітна —

Коса русява, чорні брови.

 

Цей благовіст мого дитинства

Дано лиш серцем проявити...

З ікони дивиться Пречиста,

Лампадка із ладаном світить...

 

Чарівне «Зінгера» строчіння,

Мої повіки сон змикає,

А зранку, як благословіння,

В ромашках плаття розквітає.

 

Розлога яблуня раділа,

Вона ж бо бачила в віконце —

Тьотя Маруся плаття шила,

Щоб освятило його сонце.

 

А ось від тітоньки Марії

На кисляку смачні оладки...

Ті дні через роки зоріють

І світять в душу, як лампадки.

 

Під гору сад — угорки-сливи,

Збиває масло дядя Коля —

Який навколо світ красивий,

Зростали в нім душа і воля.

 

В сріблястім листі осокори

Майбутнє бачать в небосині,

Ще буде все: і радість, й горе,

У найріднішій Україні...

 

Чи я щаслива? Так, щаслива, —

Це щастя у душі існує,

Де вже ніяка чорна злива

Його ніколи не зруйнує.

 

Вільха вбирається в сережки,

Мовчить дорога глинобитна,

Згубилася у травах стежка....

А я — та дівчинка привітна...

 

В мені живуть і по сьогодні

Ожини, мальви, осокори...

Хоча й посріблені вже скроні,

Душа і воля — яснозорі.

 

 

 

Валерия ЯРЕМКО

 

Подсолнух

 

Не сладко быть мне на чужбине

И эмигрантской жизнью жить.

А ты подсолнух с Украины

Мне догадался подарить.

 

Цветок огромный, словно солнце,

Согрел улыбкой золотой.

И словно вижу я в оконце

Наш старый домик за рекой...

 

Хотя живу я за границей,

Но сохраняю свой язык.

Домой душа моя стремится,

Не в радость мне весь блеск и шик.

 

Мечтаю я о том, что вскоре

Меня доставит самолет

В край, где подсолнух у забора

Подобно солнышку цветет...

 

 

 

Татьяна КОМЕНДАНТ

 

Жёлтый лес

 

На газетных листах

Дикий фарш из столетья наверчен,

Кто хвалим был — распят,

кто гоним — без разбору хвалим…

А в осенних горах

Жёлтый лес с «бабьим летом» обвенчан, —

Пригласи на свиданье с тобою и с ним.

 

Подари мне его!

Целый год этим мигом наполним —

Будет год — словно миг, или миг — словно век?

Пусть над нами колючий и нежный шиповник

Изогнёт свою ветвь.

Чтобы люди друг друга вот так понимали,

Обнимали так вот,

На невиданно чистой небесной эмали

Ал шиповника плод.

Как давно мы с тобою во сне не летали,

Сны теперь нелегки…

Помнишь дом тот, где были полы музыкальны,

Потолки — высоки?

Новый дом, он стандартный, суетный, торопкий,

Но его ль обвинять?

То не он — бытия ненасытная топка

Стала годы глотать.

 

Карусель, карнавал…

Ах, когда б только в собственном доме,

Но в стране — во сто крат круговерть.

Переломный момент…

Но Россия всегда на изломе,

И всегда переломаны судьбы её сыновей.

Где-то — скопище лиц,

Возмущённых, злорадных, — несчастных! —

Ослепление глаз.

А желтеющий лист

Так же будет на ветке качаться

После нас, после дрязг.

Перед взором Вселенной, на тихой полянке,

В опаданье листвы,

Повтори, сын Украйны, своей россиянке

Те слова о любви…

 

 

Николай НЫРОВ

 

* * *

 

Мне не могло такое сниться

В жестоком сне лишь год назад,

Но вот оно — черта, граница,

И обыскать меня хотят.

И наложить двойное мыто

За всё: за пачку сигарет,

За ту бутылку, что укрыта

В твоём загашнике, поэт.

И что кому до тихой драмы,

Что там, где сосны, поле, луг,

Тоскуя, ждёт могила мамы

В краю, не нашем ставшем вдруг.

Мать ждёт опять свиданья с сыном,

Я ей приехать обещал…

Она не знает, что чужбиной

Мне край, родимый раньше, стал…

Я знаю, что оно, — граница,

Париж, Берлин — понятны мне.

Но чтобы тут? Такое снится

Лишь в страшном, непонятном сне.

 

 

 

Анатолий СИМОНЕНКО

 

 

Песни Украины

 

Поэту Олексе Марченко

 

Чарующие песни Украины...

Люблю ее прекрасное лицо.

Но эта песня... тужит мать о сыне,

а вечность к ней присела на крыльцо.

 

«О, сину мій! О, серце моє, сину!

В якім краю тебе мені знайти?

Навіщо покинув матір і країну?

Загинув чи живеш десь в самоті?..»

 

Тоскою песня душу мне пронзила:

так больно по-сыновьи понимать,

какая в сердце материнском сила,

чтоб сына ждать, до самой смерти ждать!

 

 

 

Іван КОТОВИЧ

 

* * *

 

Стогнуть зорі, обтяжені датами,

Закільцьовані кліщами днів:

Їм набридло вже бути солдатами

Лжепророків, святош, брехунів.

 

Їхня доля — не витоки містики,

Й не підпора під п’яний режим:

Їхнє щастя — пробуджувать істини

Поетичних наснажливих рим.

 

Їхній поклик — співати закоханим

Про далекі казкові світи,

Де світанки живуть неполохані,

Де відсутні жонглери й кати…

 

Можеш славити будні та пристрасті,

Для вождів обгрунтовувать рай,

Правду-матінку Цезарям різати —

Тільки зір, тільки зір не займай!

 

 

* * *

 

І пригорне старого козака

Земля-праматір у чіпкі обійми,

І стихлий Місяць полотнину вийме,

І зорями заплаче звисока…

 

Земні й небесні грозові стежки

Героя, що не зрікся Батьківщини,

Благослови, заквітчана калино,—

Благослови врятовані віки.

 







газета Наше Життя

О Боже всесильний, збережи Україну!

2014-08-31
Наш відпочинок / Літературна сторінка https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2014-08/1408946530_podsolnuhi_.jpg

Невблаганний час, жорстокі війни і конфлікти руйнують і змінюють кордони, нівечать долі людей… Скільки вже таких страшних подій відбулося на людській пам’яті! Нині нелегкий період своєї історії переживає наша країна.

газета Наше Життя