Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

Таємна жестова мова Османського двору

Султан Селім III під час церемонії у Порозі Щастя, палац Топкапи, Стамбул (1789)

Османська жестова мова, також відома як жестова мова Серальйо (з тур. Seraglio — палац султана) або жестова мова Гарему, була жестовою мовою глухих при Османському дворі в Стамбулі. Наразі немає конкретних відомостей про неї, але повідомляється, що вона могла використовуватися для передачі думок будь-якої складності та її передавали молодому поколінню через байки, історії та Коран.


У 16–17 століттях глухі привратники, кати і наближені до султана цінувалися за їх здатність спілкуватися беззвучно, поряд з їх нездатністю підслуховувати конфіденційну інформацію при таємних переговорах, а також через те, що ніяка стороння людина не мала можливості говорити з ними або підкупити їх.

На початку 1600-х років до двору Османської імперії було найнято близько 40 глухих слуг. Вони були обрані саме через глухоту. Глухі служителі були привілейованими компаньйонами султана, і їх здібність до невербальної комунікації зробила їх незамінними для султанського двору, де етикет та благопристойність обмежували мову в присутності старших, а особливо султана. Сер Поль Райкот, англійський мандрівник, що відвідав двір Османського правителя, писав так:

«Ця мова «мовчазних» надзвичайно популярна при Османському дворі, майже ніхто не може її розуміти, що є дуже корисним проти зайвої цікавості тих, хто відвідує Великого Правителя».

Глухі навчали придворних султанату спілкуватися за допомогою жестів. Невідомо, чи була їх мова повноцінною жестовою мовою, однак Райкот писав, що люди за допомогою цих жестів «могли розмовляти й повністю виражати себе, не тільки для позначення речей задля порозуміння у повсякденних питаннях, але могли розповідати історії, розуміти перекази зі своєї власної релігії, закони та заповіді Корану, ім’я Магомета і все інше, що може бути виражено розмовною мовою».

Інший європейський спостерігач — Оттавіано Бон, писав: «Великий Правитель та служителі поряд нього можуть міркувати й говорити з «мовчазними» про будь-які речі так добре і виразно, кивком голови та жестами, так як вони можуть словами».

Мовчання та усамітнення були важливими засобами вираження величності султана перед його народом і відвідувачами з-за кордону. Вірогідно, що султан Осман II (1618–1622) був першим Османським султаном, що повністю опанував жестову мову. Протягом 17 століття кількість глухих у палаці сягала 100 чоловік.

Османська політична організація була перебудована під час правління султана Махмуда II (1808–1839). Глухі почали служити у місцевих радах з початку до середини 19 століття і, особливо, при Кабінеті міністрів. Щоб мати змогу спілкуватися з цими нечуючими службовцями, великим візирам, міністрам, військовим і посадовцям доводилося вчити секретну жестову мову.

Навіть сьогодні глухі все ще служать на таємних сесіях засідань Парламенту та Уряду. Для людей з інвалідністю зі слуху статус «мовчазних», який мав назву «akhras», регулювався османським законодавством. У сучасні часи в Туреччині глухі службовці відповідають за виконання постанов і розпоряджень, наскільки вони можуть розуміти й здатні слідувати зобов’язанням. Під час судових справ враховується жестова мова глухих. Вони можуть укладати всі види договорів, одружуватися і розлучатися, купувати та продавати товари — жестовою мовою. Свідчення глухих, з іншого боку, юридично приймаються лише за певних умов. Глухі не можуть стати суддями чи правити державою.




Іванна НАЗАРОВА



газета Наше Життя

Таємна жестова мова Османського двору

2019-02-11
Наш відпочинок / Це цікаво https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2019-02/1549646898_osman1.jpg Османська жестова мова, також відома як жестова мова Серальйо (з тур. Seraglio — палац султана) або жестова мова Гарему, була жестовою мовою глухих при Османському дворі в Стамбулі. Наразі немає конкретних відомостей про неї, але повідомляється, що вона могла використовуватися для передачі думок будь-якої складності та її передавали молодому поколінню через байки, історії та Коран.
газета Наше Життя