Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

Будинок глухих на бульварі Дружби народів

Колись ми писали про відомого іспанського художника Франсіско-Хосе де Гойю і його «Будинок глухого»…
А чи знаєте ви, що в Києві є кілька будинків, які також можуть мати таку назву?
Цей невеличкий нарис-історія про життя одного такого будинку, який розташований в Києві за адресою: бульвар Дружби народів, 30/1.


Трішки з історії бульвару

Місцевість, де зараз знаходиться бульвар Дружби народів – стародавня, називається вона Звіринець або Чорна гора. Колись тут було урочище, яким протікав струмок, а у верхній його частині існувало озеро Душегубиця. Уздовж струмка проходила дорога до Києва, а на схилах урочища розташовувалися рибальські слобідки, які тягнулися до Києво-Печерської лаври. Під час зведення Звіринецького укріплення, а було це в 1710 році, озеро засипали, і яр з часом обмілів. На цьому місці виникла вулиця Наводницька, яка з кінця ХІХ століття отримала назву Новонаводницької.

Історія бульвару починається в післявоєнні роки, у середині ХХ століття. Саме тоді влада вирішила прокласти Кільцеву дорогу, частиною якої за задумом проектантів і з'явився бульвар Дружби Народів.

Бульвар побудували в кінці сорокових років минулого століття (1945–1948), але називався він у той час – Автострада (Печерська автострада). Над її будівництвом, за згадками старожилів, трудилося безліч полонених німців. У 1959 році Печерська автострада змінила назву на бульвар Дружби народів. Нова назва була дана на честь допомоги радянських республік у відновленні Києва після війни. Зараз назва «бульвар» зберіглася чисто символічно, оскільки нинішня шестисмугова магістраль мало нагадує колишній бульвар. На початку свого існування бульвар мав, окрім широких тротуарів з боків, ще один, в центрі — для пішоходів. Уздовж усього бульвару було висаджено велику кількість тополь. Забудова масиву Печерської автостради проводилася в 1957–1965 роки.

Будинок № 30/1

Саме у 1959 році, коли бульвар отримав свою сучасну назву, було збудовано дім за номером 30/1. Як і більшість будинків цього періоду забудови бульвару, герой нашого нарису – є цегляним п'ятиповерховим. Знаходиться він на розі бульвару Дружби народів та вулиці Німанської.

Будинок № 30/1 налічує 54 квартири і має чотири під’їзди, три з яких виходять у двір, окрім першого під’їзду, що з головного фасаду будівлі, – він знаходиться із сторони бульвару, самісінько перед входом до станції метро «Дружби народів», яку збудували у 1991 році.

У дворі, перед домом – дитячий майданчик та клумби, що рясно прикрашають двір кольоровими квітами влітку. Незважаючи на безпосереднє сусідство із шумним та стрімким бульваром, двір перед домом затишний і начебто прихований від постійного плину людей. У будинку також розташовані аптека та УЖГ «Печерськжитло».

Зараз у цьому будинку живе багато молодих сімей, діти яких граються на дитячому майданчику. Деякі квартири здали під офіси. Якщо попитати сучасних мешканців, що вони знають про будинок, в якому живуть, багато з них відповість, що це – «міністерський дім», так його зараз називають, бо колись квартири в цьому домі надавали робітникам Міністерства соціального забезпечення. Але не знають вони, що така назва здебільшого закріпилась через другий під’їзд будинку – саме в ньому надавали «міністерські квартири», та й не чули вони справжньої історії дому і його мешканців, яку могли б розповісти нам стіни, якби вони тільки могли говорити…

Дім глухих

Після закінчення будівництва у 1959 році, коли будинок здали в експлуатацію, багато квартир в ньому надавали саме членам Українського товариства глухих. Починаючи з початку 60-х років, серед мешканців дому більшість становили нечуючі. Багато з них, почесних членів УТОГ, сильних і відданих своїй справі людей, нам добре відомі й сьогодні. Чи треба нагадувати такі імена, як Марія Іонівна НЕПЛЮЙ – громадський діяч, колишня заступник голови та член президії ЦП УТОГ або подружжя ФІЛЯНІНИХ – Тетяна Георгіївна була директором Республіканських курсів підготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів УТОГ, заступницею голови та членом президії ЦП УТОГ, а її чоловік – Леонід Володимирович, обіймав посаду голови первинної організації КДВП «Контакт» УТОГ і був активним учасником художньої самодіяльності Київського будинку культури ім. А.В. Луначарського.

М.І. Неплюй, М.І. Філяніна, Л.В. Філянін

За адресою: бульвар Дружби народів, 30/1 проживали також сім’ї БОРОДАЧЕНКІВ і КРИВОЛАПОВИХ. Батько останніх – Іван Терентійович, пройшов великий професійний шлях, працював заступником директора з УВР Київського КДВП «Контакт» УТОГ.

В.М. Бородаченко, І.Т. Криволапов, Н.В. Іванюшева

Раніше жила у цьому ж будинку перекладач-дактилолог вищої категорії та з великої літери «Педагог» – Наталія Василівна ІВАНЮШЕВА – адже не перелічити всіх глухих студентів і перекладачів, які завдячують їй своїми успіхами.

Вікторія Францівна ЛООС займалась освітньо-культурною діяльністю серед нечуючих – була першим режисером Київського клубу глухонімих, обиралася від глухих до Київської міськради з роботи культурних секцій.

В.Ф. Лоос, І.А. Сапожніков, Й.П. Здоровило

А ще щодо мистецтва… Деякий час у будинку проживав Ісаак Аронович САПОЖНІКОВ – поет, автор багатьох віршів надрукованих у збірниках УТОГ. Він 30 років був режисером драмгуртка Київського будинку культури УТОГ, що здобув звання «Народний самодіяльний театр» Він же заснував поетичний Гурт «Відлуння», стояв біля витоків газети «Наше життя» та театру «Райдуга».

Жив тут і Йосип Пилипович ЗДОРОВИЛО, який тоді був начальником збірної футбольної команди УТОГ (1960–1964 рр.), а потім займав посаду заступника начальника оргвідділу ЦП УТОГ.

Василій Васильович МАРЧЕНКО працював інструктором з фізкультури та спорту КДВП «Контакт» УТОГ, а його сусідами у першому під’їзді були подружжя КОЗАЧЕНКІВ. Анатолій Іванович був директором клубу глухонімих м. Києва та заступником директора з УВР Київського УПК № 1 УТОГ, дружина, Лариса Василівна, працювала в ЦП УТОГ старшим інженером-економістом.

На цьому список УТОГівців — мешканців будинку не закінчується, адже ніякий це не «міністерський дім» і навіть не просто «сталінка», а справжній «Дім глухих».

До речі, у Києві подібні будинки є на вулицях Мартиросяна і Милютенка, а також за адресами: вул. Фучика, 19; вул. Кустанайська, 2; проспект Тичини, 28; вул. Автозаводська, 89; проспект Василя Порика, 3; вул. Копилівська, 65; Харківське шосе, 68 е; вул. Березняківська, 26…

А що ви знаєте про історію будинків, у яких живуть глухі в інших містах України?




І. НАЗАРОВА



газета Наше Життя

Будинок глухих на бульварі Дружби народів

2019-01-03
Наш відпочинок / Це цікаво https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2019-01/1546431419_1958dn.jpg  Колись ми писали про відомого іспанського художника Франсіско-Хосе де Гойю і його «Будинок глухого»… А чи знаєте ви, що в Києві є кілька будинків, які також можуть мати таку назву? Цей невеличкий нарис-історія про життя одного такого будинку, який розташований в Києві за адресою: бульвар Дружби народів, 30/1.
газета Наше Життя