Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

Томас Едісон: глухий винахідник-самоучка

  27/03/2017     1 302      Paul    

 

Цього року наша газета відзначає 50-­річчя від дня свого заснування, і за весь цей час неодноразово на її шпальтах публікувалися неймовірні та надихаючі історії відомих глухих людей, що досягали успіхів у різноманітних сферах людської діяльності. Та покоління читачів змінюються, а ця інформація завжди є актуальною, тому наша газета знову розпочинає цикл статей про відомих глухих особистостей не лише в Україні, а й за кордоном…

 

Томас Едісон і винайдений ним фонограф. Фотографія 1878 року

 

Героєм сьогоднішнього номера є Томас Едісон — відомий американський винахідник-самоучка та бізнесмен. Едісон запатентував понад тисячу винаходів, найбільш відомими з яких є лампа розжарювання і фонограф. Також на рахунку Едісона удос­коналення телеграфу, телефону й певний внесок у розвиток американської кіноіндус­трії завдяки винайденому ним кінетографу. Томас Едісон першим у світі створив науково-дослідний центр.

 

 

Дитинство

 

Народився Томас Алва Едісон (Thomas Alva Edison) 11 лютого 1847 року в маленькому американському містечку Мілан у штаті Огайо. Це місто знаходилося в 16 км від озера Ері й було на той момент важливим торговим портом на Великих озерах. Батько хлопчика, Семюель Едісон, виходець з Канади, втік звідти через участь в антимонархічних виступах. У молодості він був кравцем, а вже в США став дрібним торговцем лісом. Мати Томаса отримала прекрасну освіту і в Канаді вчителювала в престижній школі.

Томас був дуже незвичайною дитиною. Його пристрасть до дослідження світу витісняла на другий план будь-яку обережність. Якось він сильно постраждав, коли на нього у полі накинувся розлючений баран. Томас у цей час був так захоплений вивченням джмелиного гнізда, що зреагував на загрозу тільки після удару баранячих рогів. А одного разу він прийшов до висновку, що птахи літають тому, що їдять черв’яків. Для перевірки такого сміливого твердження він розчавив жменю земляних черв’яків в кашку, додав туди води і переконав сусідську дівчинку випити цю суміш. Сусідка захворіла, а Томаса покарали.

 

Томас Едісон у дитинстві

Коли Едісону виповнилося сім років, Мілан зовсім захирів, і сім’я перебралася в сусідній штат Мічиган, у місто Порт-Гурон, де була залізниця й робота. Там же Томас пішов до школи, але протримався в ній лише два місяці. На уроках він був неуважним та дивився на всі боки і часто навіть не міг відповісти вчителю, чим у цей час займається клас. За це педагог нагороджував Томаса потиличниками й висміював перед дітьми. «Одного разу, — з гіркотою згадував Едісон роки потому, — я почув, як учитель казав шкільному інспекторові, що я справжній дурень і немає сенсу тримати мене в школі. Ця крапля переповнила чашу мого терпіння, я розридався, пішов додому і розповів про це матері. Обурена мати привела мене назад до школи й сердито сказала викладачеві, що він не знає, про що говорить, і що у мене більше мізків, ніж у нього самого».

З цього моменту мати самос­тійно навчала Томаса вдома, не перешкоджаючи ніяким його інтересам.

Відтоді Едісона неможливо було відірвати від книги. До 10 років він прочитав «Енциклопедію» Чемберса, «Історію Англії» Юма, «Історію реформації» Добіньї, «Падіння Римської імперії» Гіббона. Після прочитання в дев’ять років книги Р. Паркера «Натуральна й експериментальна філософія», на гроші від продажу овочів з домашнього городу, він обладнав в будинку хімічну лабораторію, де проводив постійні експерименти. Наприклад, об’їдався порошку для отримання газованої води, щоб полетіти, або намагався сам висиджувати гусячі яйця. А ще Томас Едісон весь час щось майстрував. «Томас не знав дитячих ігор, його забавами були парові машини й механічні вироби», — розповідав про нього батько. У 12 років його записали до громадської бібліотеки Детройта, і він поставив перед собою завдання прочитати всі наявні там книжки. Почав Едісон з нижньої полиці, де стояли «Початки» Ньютона, «Технічний лексикон» Юра та «Анатомія меланхолії» Бертона. Всього за своїм планом Томас здолав п’ятиметрову книжкову полицю. Після цього він здався і перейшов на читання за особистим планом — як і всі інші люди.

У дитинстві Томас захворів на скарлатину та частково втратив слух. Згодом, з віком, його приглухуватість переросла в глухоту.

 

 

Подвиг телеграфіста

 

У 12 років, щоб мати достатньо грошей на свої експерименти, Томас пішов працювати,  продаючи газети в поїздах, що ходили між Порт-Гуроном і Детройтом. У 1861 році в США розпочалася громадянська війна, і новини з полів битв ставали сенсаціями. Винахідливий Едісон умовив місцевого телеграфіста надсилати на кожну проміжну станцію звістки про останні битви та події на фронті. В обмін той отримував свіжий номер газети, а Томас — заохочених до покупки свіжої преси покупців.

Скоро юному підприємцю вдалося заробити таким чином $200, і він вирішив видавати власну газету. Едісон купив поламаний друкарський верстат, відремонтував його й встановив у багажному вагоні. Тут же він обладнав свою хімічну лабораторію, тому що бажання виконати черговий експеримент охоплювало його абсолютно несподівано, у будь-який момент.

Газета називалася «The Grand Trunk Herald» («Головний магістральний вісник»), і Томас був її автором, укладачем, видавцем і продавцем. У «Віснику» публікувалися повідомлення про бойові дії, про події з життя пасажирів і працівників залізниці, а його тираж незабаром досягав 400 примірників. Листок продавався по три центи за екземпляр і навіть удостоївся схвального відгуку від знаменитої лондонської газети «Times». Однак якось Едісон щось невдало підірвав у своїй вагонній лабораторії та мало не спалив вагон. Після цього інциденту начальник поїзда власноруч викинув Едісона разом з усіма речами на станції Порт-Гурон. Так припинилося існування видання «The Grand Trunk Herald», а лабораторія знову переїхала до рідної домівки.

Вдома Томас занурився в дослідження телеграфу і разом з сусідом Джеймсом Вардом влаштував телеграфне сполучення між будинками. Як дроти вони використовували пічний дріт, а ізоляторами стали розвішані на деревах пляшки.

Згодом Едісону несподівано пощастило: він буквально з­під коліс потяга витягнув дворічного сина начальника станції Монт-Клеменс поблизу Порт-Гурона. На знак подяки батько хлопчика за п’ять місяців навчив Томаса телеграфної справи й допоміг влаштуватися телеграфістом у рідному Порт­Гуроні. Це вже була солідна робота з зарплатою $25 на місяць і доплатою за нічні чергування. Едісону тоді щойно виповнилося 16 років.

У той час телеграф був новим видом зв’язку, який швидко охоплював всю земну кулю, і кваліфіковані телеграфісти дуже цінувалися. Незабаром Томас Едісон перебрався до канадського міста Статсфорд працювати в нічну зміну. Щоб бути впевненим, що співробітник не спить, начальник вимагав кожної півгодини відправляти йому по телеграфу умовне слово. Тоді винахідливий Томас приладнав до апарату валик з ручкою, на якому записав потрібну комбінацію з крапок і тире. Таким чином Едісон міг спокійно спати всю ніч, а станційний сторож щопівгодини крутив цю ручку. Але солодке життя тривало недовго. Томас забув повідомити станційному начальству про затримку поїзда, що мало не призвело до зіткнення. Йому пригрозили кримінальним переслідуванням і зі скандалом звільнили.

І це була не остання пригода з Едісоном. Одного разу він перекинув бутель з потрібною йому для досліду сірчаною кислотою. Кислота просочилася в розташований поверхом нижче банк і попсувала дорогі меблі та брюссельські килими. А забути передати повідомлення через нову ідею, яка в той момент з’явилась у його голові, було для молодого телеграфіста звичайною справою. Тому Томаса ніде довго не тримали. Взагалі причиною проф­непридатності Едісона була й відсутність посидючості, через що він раніше не зміг вчитися в школі.

Телеграфній справі Едісон віддав 6 років. До 22-­річного віку він остаточно переконався, що ця робота не для нього. Він зрозумів, що його цікавить лише винахідництво. Томас Едісон затребував собі відпустку та й розпочав просувати свої винаходи. І вже його другий пристрій — вдосконалений телеграфний апарат для передачі біржових звітів — приніс винахідникові $ 40 тис.

 

Лабораторія Томаса Едісона в Менло-Парк

 

Винахідник

 

Окрилений успіхом, Едісон разом зі своїм товаришем по службі Поупом негайно організував фірму з випуску біржових телеграфів «Pope-Edison & Co». Невдовзі найбільша телеграфна компанія США «Western Union» купила у нього права на всі його винаходи на найближчі п’ять років. І вже через рік Едісон винайшов дуже чутливий вугільний телефонний мікрофон. Такими мік­рофонами ще 30 років тому оснащувалися майже всі телефонні апарати у світі.

У 1875 році Едісон розробив систему дуп­лексного і квадруплексного телеграфного зв’язку, коли можна було по одній лінії передавати відразу два і чотири повідомлення. В одному річному звіті «Western Union» згадувалося, що система Едісона дала компанії щорічну економію в півмільйона доларів.

У 1870 році Едісон організував власну лабораторію в місті Нью-Арк в штаті Нью-Джерсі. Там він з геніальною витонченістю вирішив проблему свого «синдрому дефіциту уваги». У його оснащених за останнім словом техніки залах працювали сотні талановитих помічників, завдяки яким Едісон міг неймовірно швидко проводити необхідні йому рутинні досліди. Наприклад, перший фонограф за його кресленнями Едісону зробили вже на наступний день.

Став крилатим вислів Едісона: «Геній — це 1 відсоток натхнення і 99 відсотків потіння». Для самого Едісона, який був самоучкою, все саме так і було, за що його критикував інший знаменитий винахідник — Нікола Тесла, котрий, до речі, у свій час також працював у лабораторіях Едісона: «Якби Едісону знадобилося знайти голку в копиці сіна, він не став би витрачати часу на те, щоб визначити найбільш вірогідне місце її знаходження. Він негайно з гарячковою старанністю бджоли почав би оглядати соломинку за соломинкою, поки не знайшов би предмет своїх пошуків. Його методи вкрай неефективні: він може витратити величезну кількість часу й енергії і не досягти нічого, якщо тільки йому не допоможе щаслива випадковість. Спочатку я з сумом спостерігав за його діяльністю, розуміючи, що невеликі творчі знання й обчислення заощадили б йому тридцять відсотків праці. Але він мав непідробне презирство до книжкової освіти й математичних знань, довіряючи цілком своєму чуттю винахідника й здоровому глузду американця».

Втім, не знаючи, наприклад, вищої математики, Едісон не цурався допомоги більш кваліфікованих помічників, які працювали в його лабораторії.

Щоб удосконалити лампу розжарювання, винайдену російським інженером Олександром Лодигіним, Едісон в 1879 році провів більше 6 тисяч експериментів з різноманітними матеріалами, поки не зупинився на нитці розжарювання з обвугленим бамбуком, вміщеним у вакуум. Під час таких «сесій» скуйовджений Едісон в пропаленому лабораторному халаті та з пом’ятим обличчям був дуже мало схожим на американського мільйонера, підприємства якого оцінювалися приблизно в $15 млрд на сучасні гроші. Співробітники за очі називали винахідника «дідуганом» за його впертість та непоступливість.

У 1878 році, для проведення електрифікації Нью-Йорка і випуску необхідного для цього обладнання (від динамо-машин до лампочок і розеток), Томас організував спільно з іншими інвесторами компанію «Edison Electric Light» («Електричне світло Едісона»). Їй він передав всі свої патенти на електрообладнання. Однак через п’ять років у неї з’явився конкурент — компанія «Thomson-Houston Electric» («Електрика Томпсона-Х’юстона»), створена за участю фізиків Еліха Томсона та Едвіна Х’юстона. Конкурентна війна призвела до того, що дуже скоро ці компанії розділили між собою всі значущі патенти на використання електрики. Все завершилося мирним договором: 15 квітня 1892 року обидві компанії злилися в нову монополію під назвою «General Electric» («Головна електрика»).

Томас Едісон залишив свій слід і в кінематографі. У 1891 році в його лабораторії був створений кінетограф — оптичний прилад для зйомки рухомих зображень. А в 1895 році Томас Едісон придумав кінетофон — прилад, який дозволяв демонструвати рухомі картинки з фонограмою, записаною на фонографі й чутною через навушники.

14 квітня 1894 року Томас Едісон відкрив зал «Кінетоскоп Парлор», в якому було десять ящиків, призначених для демонстрації фільмів. Один сеанс в такому кінотеатрі коштував 25 центів. Глядач дивився у вічко апарату та переглядав невеличкий фільм. Але через півтора року ця ідея була похована братами Люм’єр, котрі продемонстрували можливість показу фільмів на великому екрані.

 

Томас Едісон. Фотографія 1922 року

 

Стосунки з кінематографом взагалі складалися для Едісона напружено. Йому подобалося німе кіно, особливо фільм «Народження нації» 1915 року. Улюбленими актрисами Едісона були зірки німого кіно — Мері Пікфорд і Клара Боу. До появи звукового кіно Едісон поставився негативно, вважаючи, що гра акторів стала не такою виразною: «Вони концентруються на голосі та забули, як діяти. Я відчуваю це більше, ніж ви, тому що я глухий».

Едісон розривався від величезної кількості ідей. Адже навколо було стільки можливостей! «Що б не потрапляло до моїх рук — машинка для збивання яєць або елект­ромотор, я перш за все думаю про те, як це удосконалити», — говорив винахідник. Едісон не був створеним для фундаментальних досліджень, але ніхто краще за нього не бачив можливостей для застосування якоїсь непридатної ідеї на практиці. За словами самого Едісона, «єдине, що приносить розчарування — це коли я бачу, як багато можу ще винайти й, одночасно, як мало в мене на це залишається часу».

До кінця життя Едісон мав 1093 патенти в США і ще близько 3000 у різних країнах світу. Він був навіть іноземним членом Академії наук СРСР.

Помер Томас Едісон 18 жовтня 1931 року. Підсумок свого 84­-річного життя він підбив за кілька років до смерті, заявивши в одному інтерв’ю: «Добре, якщо є загробне життя. Якщо його немає — теж непогано. Адже своє життя я прожив із задоволенням і зробив усе, що зміг».

 

У наступних номерах ми продовжимо знайомство з відомими нечуючими особистостями. Пам’ятайте: немає перешкод, бо глухі можуть усе!

 

М. АНДРІЄНКО







газета Наше Життя

Томас Едісон: глухий винахідник-самоучка

2017-03-27
Це цікаво / Відео https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2017-02/1486490238_image001.jpg

Цього року наша газета відзначає 50­річчя від дня свого заснування, і за весь цей час неодноразово на її шпальтах публікувалися неймовірні та надихаючі історії відомих глухих людей, що досягали успіхів у різноманітних сферах людської діяльності. Та покоління читачів змінюються, а ця інформація завжди є актуальною, тому наша газета знову розпочинає цикл статей про відомих глухих особистостей не лише в Україні, а й за кордоном…

газета Наше Життя