Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

Кохлеарна імплантація — не вихід!

  04/01/2017     1 943      Paul     0    

Про кохлеарну імплантацію знаю не з чуток. Під час навчання в Рибінському авіаційному технікумі часто їздив до Москви, де стикався з кохлеарниками: в одних було спотворене обличчя через невдалу операцію, в інших — різні проб­леми, що виникли вже після операції.

 

У 90­-х роках минулого століття випадково в газеті наткнувся на оголошення — справжній крик відчаю. Сім’я, у якої була нечуюча дитина дворічного віку, благала про матеріальну допомогу для оплати майбутньої операції КІ. Не витримав, написав їм листа, в якому переконував не робити дурниці, пояснював, що і без цієї операції глухі можуть навчатись і розвиватись, дав адресу Полтавського облвідділу УТОГ (сім’я мешкала в Полтавській області). Відповіді не одержав і не знаю, як склалася доля дитини далі.

Для наочності й для порівняння розповім про себе. Я втратив слух у шестирічному віці, навчався в Київській школі для глухих дітей, закінчив авіаційний технікум у Рибінську та Київський політехнічний інститут. Працював на різних заводах та на теперішньому КДВП «Контакт», у Київській школі-інтернаті № 6. Чимало професій і посад пройшов: столяр, інструктор фізкультури, інженер, майстер, начальник цеху, вчитель праці та фізики в школі для глухих і на додачу — тренер по баскетболу.

З молодих літ займався різними видами спорту, але віддавав перевагу легкій атлетиці та баскетболу. Регулярно виступав на спортивних змаганнях і не лише серед глухих. Усього й не перелічиш... Згадую свій життєвий шлях і не жалкую — якби міг, повторив би.

Сиджу зараз і уявляю, що було б, якби свого часу мої батьки «здали» мене на операцію КІ. На щастя, тоді ще не застосовували такі втручання. При вдалій операції я опинився б в становищі собаки, прив’язаної до будки. Адже після вдалої операції (не дешевої!) треба вчащати до спеціалістів з КІ — щось підправити, замінити якусь деталь, підтримувати апарат в належному стані, одержувати консультації тощо. Зрозуміло, що не за спасибі й не дешево. А в разі невдалої операції можливі пошкодження нервів (отакий був би «красень»!).

Після такого оперативного втручання люди не мають можливості працювати на певних ділянках. Про спорт і говорити нічого. Як екс-спортсмен і тренер додам, що для таких осіб, незалежно від того, успішна чи невдала була операція КІ, протипоказані великі навантаження в будь-якому виді спорту. Виняток — вправи ранкової гімнастики.

Про кохлеарну імплантацію у світі пишуть багато, але чомусь статистика вдалих і невдалих операцій КІ невідома. Правда полягає в тому, що це бізнес з чималим прибутком, а бізнес без хорошої реклами не живе. А люди вірять у розрекламовану продукцію, зовсім не знаючи, які проблеми виникають після здійснення операції КІ. «Обманюватись раді», а через свою необізнаність часто дивуються, що глухі й слабочуючі виступають проти КІ. Пояснення просте: кохлеарники, прооперовані щасливо чи невдало, — рано чи пізно повертаються до спільноти глухих, які бачать і знають про всі проб­леми, які виникають після КІ, і не заздрять цим людям. Глухі батьки, які мають нечуючих та слабочуючих дітей, розуміють наслідки цього кроку, не піддаються на наживку реклами й не «здають» своїх чад на операцію КІ.

Яке ж може бути рішення? Єдиний вихід для глухих та слабочуючих — учитись, учитись й учитись. І щоб навчання була успішним, треба міняти наявну систему освіти нечуючих та слабочуючих, переймати досвід за кордоном —  у США, Швеції, Фінляндії та інших і не варитись у «власному соку». Але це вже інша тема.

 

М. Рибальченко.

 




газета Наше Життя

Кохлеарна імплантація — не вихід!

2017-01-04
На злобу дня / Актуальна тема https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2016-12/1482774280_implatant.jpg

Про кохлеарну імплантацію знаю не з чуток. Під час навчання в Рибінському авіаційному технікумі часто їздив до Москви, де стикався з кохлеарниками: в одних було спотворене обличчя через невдалу операцію, в інших — різні проб­леми, що виникли вже після операції.

газета Наше Життя