Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

Нам глухота не затьмарює щастя?

Під час обговорення статті «Ми у пресі: різні сторони однієї медалі», що була надрукована у минулому номері «НЖ», постало запитання: «Чи можна вважати глухоту щастям?». А точніше, це питання виникло одразу після того, як в одному з популярних журналів на очі потрапив гучний заголовок: «Я благодарна Богу, что родилась глухой».

І тому було вирішено провести невеличке опитування не лише серед нечуючих, а й серед чуючих людей, щоб дізнатися думку читачів щодо такого ствердження і знайти відповідь на запитання: «Чи можна вважати глухоту щастям?»

 

Перш за все, ми звернулись за додатковим роз’ясненням до героїні публікації в журналі. Її відповідь була такою:

«Я спробую викласти свою думку більш чітко. У кожного по-своєму неповторне життя, і у мене, безсумнівно, воно прекрасне, незважаючи на відсутність одного з важливих органів відчуття. Я вважаю, що є якась неземна мета, а завдяки відсутності слуху я навчилася сприймати світ по-іншому, через очі, і бачу кожну деталь і кожен порух міміки обличчя людей — таким чином я їх краще розумію, ніж за допомогою слів. Це робить мене сильною і терплячою, і я стала такою, якою повинна бути... І недарма, після деяких інтерв’ю і просто спілкування зі мною, чуючі люди дякували мені за те, що я змінила їх погляд на своє життя. Вони починають розуміти, що у них все є для повноцінного щастя й успіху. І якби я народилася чуючою, то у мене була б інша доля, а я не можу уявити цього. Тоді я б не цінувала те, що мені дано. І як добре, що я не народилася сліпою або з іншою вадою. Я просто люблю саме це життя, яке є у мене. Вдягаю слуховий апарат лише заради пізнання і для того, щоб розуміти, як звучить світ — і все».

 

Катерина, 45 років, нечуюча. «Усі ми, інваліди, вдячні Богу за те, що живі. Кожен з нас стверджується у житті, хто як може. Хтось у такий спосіб, як героїня публікації у журналі.

Я не вважаю свою глухоту нещастям, у цьому є свої позитивні сторони — ми не чуємо поганих слів та новин. Погано, що не можемо почути шелест листя, шум морського прибою… Але ми це все відчуваємо та бачимо очима. Особисто мені — добре».

 

Євгенія, 21 рік, чуюча. «Мені здається, що тут розраховано більше на провокацію. Я не вважаю, що цим треба хизуватися, або тим паче, так говорити… Але, можливо, що це журналіст так спотворив істину. Або вирвав слова з контексту, а потім перекрутив.

Глухота не може бути щастям. Так, іноді мені не хочеться чути всього, що відбувається, але важко уявити світ беззвучним».

 

Сергій, 28 років, нечуючий. «На жаль, я не читав цю статтю, а стосовно думки про щастя скажу, що не шкодую, що маю знижений слух. Зараз я активно займаюсь спортом, виступаю у збірній команді й знайшов своє місце у житті».

 

Володимир, 34 роки, чуючий: «Заголовок викликає жалість. Можливо, на це й було розраховано, але виникають двоякі відчуття. Начебто людина через свій недолік досягає чогось. Ні, це, мабуть, складно: не чути взагалі. Мені дуже жаль таких людей».

 

Надія, 40 років, чуюча, мати нечуючої дитини: «Для мене глухота моєї дитини — велике горе».

 

Олексій, 23 роки, нечуючий. «Одразу зазначу, що це особисто моя думка. Я вважаю маячнею дякувати за те, що відібрали. Безу­мовно, є якісь переваги, наприклад, не чути криків п’яних ідіотів, можливість зосередитися і так далі. Але недоліки переважають однозначно: елементарне обмеження можливостей та їх наслідки, в тій же грамотності, спілкуванні, перспективах, а також стереотип та ставлення чуючих до людини з порушеним слухом. Це щастя? Дуже рідко — так, а взагалі — однозначно ні».

 

Юлія, 29 років, чуюча. «Я сама маю набуту інвалідність, але використовую це не для особистих цілей, а як можливість привернути увагу суспільства та влади до проблем людей з інвалідністю та покращення їх життя. Ті, хто не був на нашому місці, не можуть у повній мірі відчути всі складнощі, з якими ми стикаємося. Але ми по справжньому боремося та досягаємо визначених цілей».

 

Отже, скільки людей — стільки й думок. Кожному з нас випала своя власна доля, власний життєвий шлях, який необхідно гідно пройти. Хтось в глухоті бачить перепону, а комусь глухота надає крила.

І кожен читач особисто для себе зробить певний висновок, який, можливо, змінить погляди на життя або ж, навпаки, лише підтвердить правильність його життєвого вибору.

 

А відомий нечуючий поет Анатолій Симоненко сказав так:

 

«Мне глухота не омрачает счастья —

Гореть, идя сквозь время напролом.

Я за людей собой могу ручаться, —

Не я, они построили мой дом!»

 

М. АНДРІЄНКО.





газета Наше Життя

Нам глухота не затьмарює щастя?

2014-09-25
На злобу дня / Актуальна тема https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2014-09/1410852711_devushki-chitayut-gazetu_.jpg

Під час обговорення статті «Ми у пресі: різні сторони однієї медалі», що була надрукована у минулому номері «НЖ», постало запитання: «Чи можна вважати глухоту щастям?». А точніше, це питання виникло одразу після того, як в одному з популярних журналів на очі потрапив гучний заголовок: «Я благодарна Богу, что родилась глухой».

газета Наше Життя