Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

Ми у пресі: різні сторони однієї медалі

Останнім часом у деяких друкованих та електронних виданнях з’явилася певна тенденція згадувати у публікаціях інвалідів різних нозологій, зокрема нечуючих. Можливо, це пов’язано з відзначенням Міжнародного дня глухих.

Проте за змістом і метою ці публікації суттєво відрізняються одна від одної. Є такі, які читаєш — і радіє душа: про людей з інвалідністю розповідається так, що вони стають прикладом для наслідування, натхненням у творчості…

 

 

Але, на жаль, переважна частина статей на цю тему викликає жалість: мовляв, зверніть увагу, ця людина не чує, пожалійте, допоможіть... Чи то журналісти мудрують заради сенсації та сльозливого матеріалу, чи самі нечуючі не розуміють, яка мета їхніх інтерв’ю і на що слід звернути увагу?

 

 

Випадок перший

 

Як приклад, наведу заголовок інтерв’ю у відомому жіночому журналі однієї нечуючої киянки: «Я благодарна Богу, что родилась глухой». Особисто у мене такий заголовок викликав справжній шок… Невже таке щастя бути глухою??? Можливо це була необдумана фраза, або ж піар-хід, але виникають двоякі відчуття. Це публікація заради привернення уваги до своєї вади: «Ой, зверніть увагу, я не чую!», замість того, щоб змінити акценти: «Незважаючи на втрату слуху, я досягла успіхів у житті!». Адже, погодьтесь, порушення слуху не має витісняти на задній план усі наші досягнення у будь-яких сферах.

Як приклад, приведу газету Сполучених Штатів Америки «Telegramme&Gazette»: на першій шпальті тут колись була розміщена пуб­лікація про хлопчика, що грав у баскетбол та виграв першість з цього виду спорту у якомусь змаганні, і лише в останньому абзаці публікації про юного спортсмена було згадано, начебто мимохідь, що він має протези ніг. Редактор цієї газети розповідала, що їхня мета — зробити суспільство рівноправним, не привертаючи до людей з обмеженими можливостями жалісної уваги, а зробити такі факти і публікації буденними, завдяки чому люди з інвалідністю не будуть відчувати себе начебто відокремленими чи особливими…

Тому, шановні читачі, задумайтесь над цим і зверніть на це увагу журналістів, які пишуть про вас. А до колег з інших газет хочу звернутись з проханням: беріть приклад із зарубіжних журналістів, ми ж наче в Європу йдемо…

 

 

Випадок другий

 

За кілька днів виявилось, що випадок перший був ще квіточками… Випадково на очі нашого колеги потрапила газета «Сегодня», номер під п’ятниці, 29 серпня цього року, у якій на 14 шпальті красувався такий заголовок: «Укрощение соседов-инвалидов». Коротко про зміст: пенсіонерка, що мешкає на одному поверсі з нечуючими жителями будинку, скаржиться на крики, галас (у «Сегодня» були використані більш принизливі слова), що доносяться з квартири глухонімих, та просить підказки юриста щодо вирішення проблеми шуму з боку сусідів.

По-перше, шановні колеги з газети «Сегодня», стосовно всіх категорій людей з інвалідністю є відповідні правила вживання відповідних термінів, з якими необхідно рахуватися. З метою толерантного ставлення до інвалідів слід уживати певну термінологію. Звертаємо увагу, що термін «глухонемые» є застарілим і вживається лише в історичному контекс­ті (про нечуючих, які жили до 60 років ХХ ст., у старих назвах шкіл, підприємств та організацій глухих). Зараз переважно вживаються терміни: «нечуючі», «глухі», «слабочуючі», «особи з порушеннями слуху» тощо.

По-друге, невже подібних випадків, але вчинених чуючими людьми, взагалі не трапляється? Ви ухопилися за слово «інвалід» у пошуку якоїсь новизни чи сенсації для своїх матеріалів, і вирішили в певній мірі «підстригти усіх під один гребінець»? Але, погодьтесь, подібне ставлення принижує людську гідність і виставляє нечуючих посміховиськом.

І по-третє, чи є підтвердження цієї інформації? Чи це просто ще одна фантазія журналістів заради «ексклюзиву»? А чи не хотіли б ви прикрасити шпальти вашої газети цікавою інформацією про талановитих нечуючих людей, які прославляють Україну далеко за її межами, замість того, щоб кидатися цим брудом?

 

Випадок третій: майже світовий масштаб…

 

Про фільм «Плем’я» вже багато хто чув та знає. Доволі скандальна стрічка режисера Мирослава Слабошпицького за участю нечуючих акторів здобуває чимало престижних нагород та кінопремій у всьому світі, включаючи Гран-прі Каннського фестивалю. Чесно кажучи, спочатку я зацікавилася тим, чим же взяв цей фільм суворе журі Каннського фестивалю. Ввімкнула в інтернеті трейлер, де перша заставка наголошувала: «This film is in sign language of deaf-and-dumb» (дослівно: «Ця стрічка на мові жестів глухонімих»). В принципі, якщо не зважати на застарілий термін, зауважень щодо термінології немає, якщо цю фразу читає високоосвічена людина, яка розуміється в медичних термінах. Але чи доцільно тут застосовувати слово «dumb»? Особисто я спочатку навіть засумнівалася у своїх знаннях англійської, прочитавши це слово. Але вирішила перевірити, скориставшись перекладачем Google… Виявляється, що термін «dumb» тут перекладається, як «тупий». І уявіть, що більшість людей, що не володіють знаннями медичних термінів англійською мовою, так само відреагували, як і я.

 

 

Висновок

 

Це питання можна обговорювати безкінечно довго. Але суть у тому, що зараз наше суспільство лише на стадії розвитку у цьому напрямку. І те, як суспільство сприймає нас, залежить лише від нас самих. Тож, я сподіваюсь, що ця публікація не залишиться просто ще однією розмовою на тему толерантності, а стане поштовхом до наших з вами дій.

 

М. АНДРІЄНКО.







газета Наше Життя

Ми у пресі: різні сторони однієї медалі

2014-09-16
На злобу дня / Актуальна тема https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2014-09/1410852711_devushki-chitayut-gazetu_.jpg

Останнім часом у деяких друкованих та електронних виданнях з’явилася певна тенденція згадувати у публікаціях інвалідів різних нозологій, зокрема нечуючих. Можливо, це пов’язано з відзначенням Міжнародного дня глухих.

Проте за змістом і метою ці публікації суттєво відрізняються одна від одної. Є такі, які читаєш — і радіє душа: про людей з інвалідністю розповідається так, що вони стають прикладом для наслідування, натхненням у творчості…

газета Наше Життя