Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

Обращение к каждому / Звернення до кожного

 

 

 

«Я не сдамся без боя ...»

(из песни группы «Океан Эльзы»).

 

Можно ли передать словами все чувства, которые бушевали в глубине души в эту 23-ю годовщину со Дня независимости Украины? Да, можно подобрать выражения, составить душераздирающие фразы, но это будут лишь слова... Настоящую глубину всех чувств невозможно передать даже литературным слогом и поэтическим словом.

Это особая годовщина Независимости. Наша молодая Страна растет, развивается, учится на своих ошибках. Сначала она была как маленький ребенок, что учился ходить без помощи родителей, спотыкаясь и шатаясь, пытаясь самостоятельно сделать важные шаги. Так и наша Украина. Сегодня она закаляется в нелегких испытаниях, ища свой ​​верный путь и вступая в пору зрелости...

Мы смотрим на примеры других стран, таких как Соединенные Штаты Америки, Великобритания, Германия и другие, думая, что вот как им повезло — все там налажено и спокойно, забывая о том, что когда-то, много-много лет назад, эти успешные сейчас страны также, преодолевая ошибки, учились шагать по жизни. Поэтому давайте не будем смот­реть куда-то в сторону, ведь как говорится: «Хорошо там, где нас нет».

Сейчас, в эту 23-ю годовщину Украины, нам всем нелегко... Игра, начатая политиками, приобретает все большие и большие масштабы, ценой за каждый шаг в этой игре являются бесценные человеческие жизни. Ради чего?.. Вопрос так и остается открытым.

Но хуже пожалуй то, что началась кровавая необъявленная война между народами, которые раньше считались братьями. В порыве ненависти и злости многие из нас просто забыли, что все мы — люди, все мы — разные, разных национальностей, с разными традициями, вероисповеданием, предпочтениями, но все мы — жители одной большой планеты Земля. И хочешь не хочешь, нам всем жить рядом бок-о-бок, соседствовать еще много лет...

И сердце разрывается, отзывается болью, когда наблюдаешь и пропускаешь сквозь него все эти кровавые и трагические новости... Ради чего это все? Нужно ли в наше цивилизованное и дипломатическое время решать политические дела в такой неуклюжий и примитивный способ? Стоит ли? Опомнитесь, в конце концов!

Изменения в стране начинаются с самих ее жителей! Мы стремимся измениться к лучшему, и мы изменились, поэтому тем, кто живет рядом с нами, следует воспринимать спокойно эти изменения, поддерживая, понимая принимая, а не калеча, не разрушая, не убивая...

В эту 23-ю годовщину, впервые, сколько себя помню, в Украине шел дождь. Это слезы жен, матерей, дочерей тех солдат, что сейчас на Востоке борются за Украину. И надеюсь, и верю, что этот дождь смоет с лица земли все худшее, все страшное и недоброе, что происходит с нами...

Мирного всем нам неба над головой!

 


 

 

Звернення до кожного

 

 

«Я не здамся без бою…»

(з пісні гурту «Океан Ельзи»).

 

Чи можна передати словами всі відчуття, які вирували у глибині душі в цю 23-ю річницю з Дня незалежності України? Так, можна підібрати вирази, скласти вражаючі фрази, але це будуть лише слова… Справжню глибину всіх почуттів неможливо передати навіть літературним висловом і поетичним словом.

Це особлива річниця Незалежності. Наша молода Країна росте, розвивається, вчиться на своїх помилках. Спочатку вона була як маленька дитина, що вчилася ходити без допомоги батьків, спотикаючись та хитаючись, намагаючись самостійно зробити важливі кроки. Так і наша Україна. Сьогодні вона загартовується у нелегких випробуваннях, шукаючи свій вірний шлях і вступаючи у пору зрілості…

Ми дивимося на приклади інших країн, як то Сполучені Штати Америки, Великобританія, Німеччина чи інші, думаючи, що ось як їм пощастило — все там налагоджено та спокійно, забуваючи про те, що колись, багато-багато років тому, ці нині успішні країни також, долаючи помилки, вчилися крокувати по життю. Тому давайте не будемо дивитися кудись убік, бо, як то кажуть: «Добре там, де нас немає».

Зараз, у цю 23-ю річницю незаленості України, нам усім нелегко… Гра, розпочата політиками, набуває все більших та більших мас­штабів, вартістю за кожен крок у цій грі є безцінні людські життя. Заради чого?.. Питання так і залишається відкритим.

Та найгірше мабуть те, що розпочалася кривава неоголошена війна між народами, котрі раніше вважалися братами. У пориві ненависті та злості багато хто з нас просто забув, що всі ми — люди, всі ми різні, різної національності, з різними традиціями, віросповіданням, вподобаннями, але всі ми — мешканці однієї великої планети Земля. І хоч-не хоч, а нам усім жити поряд пліч-о-пліч, бути сусідами ще багато років…

І серце крається, відгукується біллю, коли спостерігаєш і пропускаєш крізь нього всі ці криваві й трагічні новини… Заради чого це все? Чи потрібно у наш цивілізований та дипломатичний час вирішувати політичні справи у такий незграбний і примітивний спосіб? Чи варто? Схаменіться, врешті-решт!

Зміни у країні починаються з самих її жителів! Ми прагнемо змінюватися на краще, і ми змінилися, тож тим, хто живе поруч з нами, слід сприймати спокійно ці зміни, підтримуючи, розуміючи, приймаючи, а не калічачи, не руйнуючи, не вбиваючи…

У цю 23-ю річницю, вперше, скільки себе пам’ятаю, в Україні йшов дощ. Це сльози дружин, матерів, дочок тих солдатів, що зараз на Сході борються за Україну. І сподіваюсь, і вірю, що цей дощ змиє з лиця землі все найгірше, все страшне і недобре, що відбувається з нами…

Мирного всім нам неба над головою!

 

А. АЛЕКСАНДРОВА.







газета Наше Життя

Обращение к каждому / Звернення до кожного

2014-09-01
На злобу дня / Актуальна тема https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2014-09/1409546010_mir-golub.jpg

Это особая годовщина Независимости. Наша молодая Страна растет, развивается, учится на своих ошибках. Сначала она была как маленький ребенок, что учился ходить без помощи родителей, спотыкаясь и шатаясь, пытаясь самостоятельно сделать важные шаги. Так и наша Украина. Сегодня она закаляется в нелегких испытаниях, ища свой ​​верный путь и вступая в пору зрелости...


 

Це особлива річниця Незалежності. Наша молода Країна росте, розвивається, вчиться на своїх помилках. Спочатку вона була як маленька дитина, що вчилася ходити без допомоги батьків, спотикаючись та хитаючись, намагаючись самостійно зробити важливі кроки. Так і наша Україна. Сьогодні вона загартовується у нелегких випробуваннях, шукаючи свій вірний шлях і вступаючи у пору зрілості…

газета Наше Життя