Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

Таке дивне кохання

  14/01/2019     253      Paul    

В селі багатьох називають не по імені, не по батькові, а по-вуличному. От і на цю велику сім'ю кажуть - Німі. Чому, адже всі у родині фізично здорові та за словом в кишеню не лізуть, ніхто в селі не пам'ятає.
Крім, хіба, найстаріших жителів та комишів, які ростуть на околиці...


Ну як же в селі без блазня, без дурника? Таким вважався Петька, глухий від народження хлопець.

Жив він удвох із матір'ю, похмурою, негарною жінкою. Казали, Петьку вона нагуляла свідомо, з відчаю, бо ніхто не хотів брати заміж.

Втім, у материнстві жінці теж не пощастило. Син народився глухий, а, до всього, йому бракувало ще й клепки. Принаймні, так вважали у селі.

Петька був високий, кремезний, мав дивовижну силу... А поводив себе, мов дитина. Лип до дитячих компаній, бавився з підлітками... Будь-хто, здається, міг Петьку надурити, бо, незважаючи на зріст і силу, він вирізнявся наївністю і безвідмовністю.

Десь у років двадцять Петька почав проявляти цікавість до жіночої статі. Ні, до дівчат він не чіплявся, поводився чемно і скромно. А просто широко посміхався симпатичним молодицям та в усьому їм догоджав -то води витягне з криниці, то покупки донесе.

Романтичною Петьчиною добротою жінки користувалися безбожно. Він їм і городи обробляв, і дітей бавив... На подяку Петьці було досить посміхнутися. Чи послати "повітряний" поцілунок - тоді він тішився, наче сто карбованців отримав.

Чоловіча частина села до Петьки не ревнувала. Було би до кого!.. Чоловіки заохочували ці обопільно корисні, невинні контакти. "Петьку гукни", - відповідали жінкам, коли ті вимагали допомоги по хазяйству.

І раптом ця ідилія скінчилася. Селом, як ракета довкола орбіти, полетіла пікантна новина. Хтось бачив Петьку в комишах, та не одного - з Ганкою. Сиділи, тісно притулившись, її голова в нього на грудях...

Новина була скандальною зовсім не тому, що Петьку не сприймали за нормального. А тому, що Ганка, Ганка ж то була не тільки нормальна. А ще й заміжня!

Жили Ганка і Степан, її чоловік, на відшибі, з рештою села не спілкувалися. Про них мало що було відомо, знали одне - пара перебралася з сусіднього району. Подейкували, в когось із подружжя проблеми зі здоров'ям. Бо за мірками села обоє вже немолоді, під тридцять, а діток немає.

Ганку з Петькою бачили не раз. То з лісу вийдуть, взявшись за руки. То присмерком ідуть обоє за околицю...

Село з нетерпінням чекало розв'язки - коли ж законний чоловік поб'є та вижене Ганку? А не дочекавшись, взяло справу в свої руки. Чоловіки навмисне перепиняли Степана й прямим текстом говорили, що Ганка йому зраджує. Що ти собі думаєш, Степане, куди дивишся, жінку розпустив...

Степан слухав - ані пари з вуст. А коли дістали, визвірився:

- Не ваше діло до моєї сім'ї. За своїми бабами дивіться!..

Десь через півроку село отримало новий привід для пересудів. Ганка народила хлопчика! Здорового, міцного, світлочубого. Ну викапаний Петька!..

На цьому, думаєте, все? Не минуло й року, як Ганка народила другого сина, такого ж русявого та ясноокого. А там і третього...

Увесь цей час вона, майже не криючись, зустрічалася з Петькою. Вдень працювала на свинофермі, увечері варила для Степана, прала йому, прибирала... Разом з чоловіком, плече до плеча, обробляла город... А пізно ввечері йшла в комиші.

Степан поводився так спокійно і природно, що над ним навіть не сміялися. Село не розуміло, що, власне, відбувається. А тому чудувалося мовчки...

Тим часом Петька дуже змінився. Він так само помагав жінкам, коли його про це просили. Але сам, із власної ініціативи на допомогу більше не кидався. Не усміхався молодицям, не посилав "повітряні" поцілунки. Не грався з підлітками в піжмурки, не вештався селом... Петька влаштувався на цегельний завод та заробляв там чималенькі гроші. Частину віддавав матері, а більшу - Ганці, дітям. Нерідко сам їздив до райцентру, де купував для малечі одяг і ласощі.

Коли перший хлопчик пішов до школи, на лінійці, трохи далі від Ганки і Степана, на якого дитина була записана, стояв і Петька. На ньому був новий, вперше в житті куплений костюм, обличчя сяяло, мов начищена сковорідка.

Так було й наступного року, коли до школи поступив другий син. І третього разу також...

А років через два Ганка народила знову. Була це дівчинка - миршава, з дрібними рисами обличчя і чорнява. Словом, схожа на Степана...

Село такого повороту не чекало. Всі напружились, гадаючи, що буде далі.

Далі, втім, нічого особливого не сталося. Розповідають, Ганка довго не показувала доньку своєму коханцеві. Аж поки він сам не прийшов та, відсторонивши її від колиски, не нахилився над сповитою дитиною. Подивився, випростався, глянув на Ганку... Махнув рукою і вийшов з хати, хряснувши дверима.

На цьому, здається, "глухоніме" кохання і скінчилося. Хлопців Петька визнавав, купував їм начиння до школи, ладнав вудочки, передавав гостинці... А Тетянку, так назвали дівчинку, не помічав.

Тетянці було років шість, коли вона ледь не загинула. Бовталася разом з братами в ставку, опинилась надто далеко від берега та й гульк під воду. Хлопчаки, на щастя, вчасно це помітили. Доки старший плив до сестрички, пірнав за нею, менший хлопець кинувся до Петьки, бо хата його стояла поблизу.

Петька був удома, лагодив повітку. Так і примчав - голий до пояса. З розгону він стрибнув у воду й виніс Тетянку на берег. От тоді всі побачили: і в Петьки, і в Тетянки однакові родимі плями, формою наче дубовий листок. І в нього на лівій частині грудей, і в неї...

Здається, Петька також побачив це вперше. І завмер над дитиною. А потім обережно узяв її на руки та, гойдаючи, поніс додому.

А через рік, коли Тетянка йшла до школи, за парканом, на поштивній відстані від Ганки і Степана, манячив Петька в новому костюмі. Тоді, здається, його бачили востаннє: наступного дня глухий богатир зник із села. Завербувався чи то на шахти, чи то на далеку будову.

Відтоді минули роки і роки. Повиростали Ганчині діти, обзавелися сім'ями, мають вже онуків. Усі вони дружні, працьовиті, доброзичливі люди. Усі без фізичних недоліків. Та тільки кличуть їх чогось Німими...




Інна МЕДВЕДЄВА,
з газети «Вінниччина»



газета Наше Життя

Таке дивне кохання

2019-01-14
Інопреса https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2019-01/1547127428_kamysh-zhenschina-take-divne-kohannja.jpg  В селі багатьох називають не по імені, не по батькові, а по-вуличному. От і на цю велику сім'ю кажуть - Німі. Чому, адже всі у родині фізично здорові та за словом в кишеню не лізуть, ніхто в селі не пам'ятає. Крім, хіба, найстаріших жителів та комишів, які ростуть на околиці...
газета Наше Життя