Авторизація

     Забули пароль?


Реєстрація

   
Наше життя

Як українець з порушеннями слуху веде блог на YouTube жестовою мовою

  04/09/2018     1 181      Admin    

Із прибиральника McDonalds в блогери – саме такий шлях пройшов українець Роман Свиридонов. На YouTube-каналі Deaf world він розказує про технічні новинки жестовою мовою. “Український інтерес” дізнався у Романа, як йому вдалосякардинально змінити своє життя попри усі труднощі, з якими стикається щодня. Жестову мову переклав творець каналу Віктор Наумкін, який соціалізує людей із вадами слуху.

— У вас проблеми зі слухом з народження?

— Від народження я чув, але потім був серйозний курс лікування і погіршення слуху стало побічним ефектом. От моя мама повністю глуха, тато чує слабо, а у дідуся слух нормальний.

— Яким було навчання у школі, в університеті? Чи йшли назустріч викладачі?

— Я навчався у школі-інтернаті №18 для людей із слабким слухом. Для повністю глухих є інші школи. Освіта у моєму інтернаті особлива тим, що там розмовляли не лише невербально, а й вербально. Було важко, довелося вчитися читати по губах.

Після школи я пішов у коледж легкої промисловості. Там уже був перекладач, тому вчитися стало набагато легше. Потім вступив до Київського університету технології і дизайну на спеціалізацію “експерт з тканини”. Зараз я на магістратурі і там перекладача немає. У групі не чую тільки я. Але допомагають однокурсники – приносять конспекти, які я просто копіюю. Лекції пропускаю, відвідую лише практичні заняття, контрольні, тести. Викладачі ідуть назустріч. Але все одно є бар’єр – потрібно спілкуватися із тими, хто не володіє жестовою мовою. Ось це проблематично.

— Ким зазвичай працюють люди з вадами слуху, і як особисто ви шукали себе?

— Найчастіше – працюють руками, наприклад, фасувальниками. Звісно, далеко не всі можуть стати блогерами – таких випадків, як мій, небагато. Коли я ще вчився у коледжі, познайомився з Віктором на семінарі для людей з вадами слуху, який він організовував. Віктор розповідав, що для них є набагато більше професій, наприклад, у SEO, SMM, IT. Потім через нього мене запросили на стажування до рекламної агенції. Там я зараз і працюю молодшим менеджером з рекламного контексту.

Додає Віктор: На цьому семінарі, про який говорить Рома, мені хотілося показати людям, які не чують, що можливостей набагато більше, ніж вони вважають. Так, є коледж легкої промисловості, який готує швачок, чоботарів. Це хороші професії, але далеко не єдині. Зараз світ рухається вперед, і є багато можливостей у IT – та Digital-галузі. Вони не потребують постійної вербальної комунікації. Наприклад, люди працюють на аутсорсі – виконують роботи на замовлення. Вони не бачать своїх роботодавців, а роботодавці не бачать їх.

Коли у мене запитали рекомендації, я порадив Рому та ще одну дівчинку на стажування, бо вони серйозно поставились до ідеї семінару, і дуже добре себе показали. Глухі люди ж такі самі, як і ми – є працьовиті, є – не дуже.

— Як ви комунікуєте у рекламній агенції?
— Всередині колективу я спілкуюсь через месенджери. Часто задачі ставлять через соцмережі. Складнощі є, якщо хочу поговорити. Але для мене це звично. Іноді можу написати на папірці, а іноді навіть вимовити – в інтернаті навчили. А взагалі комунікую з людьми із вадами слуху. Знаємо одного, вчимося разом, маємо групи за інтересами.

— Як в Україні сприймають подібних вам людей?

— Є більш зверхнє ставлення до глухих. Буває, що відвідувачі супермаркету звертаються із питанням до людини, яка працює там прибиральником чи розставляє продукцію. Коли розуміють, що вона не чує – грубіянять. Вони не розуміють, чому людина із такою вадою взагалі працює.

Але є і ті, хто ставляться із розумінням. Зараз багато хто вчить жестову мову, щоб краще взаємодіяти із глухими. Навіть ті, хто ніколи не перетинався із ними. Дуже круто, коли люди соціальних професій: доктори, патрульні, пожежні, – не мають бар’єрів.

— Чи багато компаній в Україні беруть таких людей на роботу?

— Небагато. Дуже точково. Наприклад, у холдингу, в якому я працюю, я такий перший. Але після мене на роботу уже взяли шість людей, які не чують. Це просто чудово, але насправді з деякими я навіть не перетинаюся, бо компанія велика.

Додає Віктор:Часто компанії просто беруть у людини трудову книжку – ніхто фактично нікого не працевлаштовує. Прагнуть просто забити квоту у 10%. Компаній, які дійсно винаймають цих людей, небагато. Є страх, що вони не такі, як ми. Тим не менш, Рома – яскравий приклад, що глухі теж можуть приносити користь і такі ж працездатні. Чудово, що після Роми компанія це зрозуміла і почала наймати таких людей на роботу.

— Вікторе, розкажіть, як ви розпочали YouTube-проект?

— У нашого агентства, яке займається YouTube-маркетингом, виникла ідея створити канал для глухих. Таких каналів наразі небагато і контент низькосортний. Його мало дивиться навіть цільова аудиторія. Ми захотіли канал, який стане відеоальманахом для тих, хто не чує, і де ведучими будуть саме люди з проблемами слуху.

Тоді ми організували цей семінар у коледжі легкої промисловості. Говорили з хлопцями та дівчатами про YouTube, запросили представників Google. Хлопці та дівчата зацікавилися відеоблогінгом, але все довго розкачувалося. Їм було важко знімати контент, хоча ідеї були чудові. Наприклад, одна дівчинка хотіла співати жестовою мовою, інша – власноруч створює блокноти, хлопець ріже по дереву. Такий контент – це класно, він дуже популярний.

— Які ще будуть теми у відеоблозі, крім технологій?

— Узагалі канал про все. Але ми почали з теми ґаджетів – вона цікава Ромі. Якщо на якомусь етапі він захоче власний канал – без проблем. Наразі плануємо, крім оглядів ґаджетів, розміщувати відеозвернення рекрутерів до аудиторії, яка не чує. Вони розкажуть, куди звертатися, щоб працевлаштуватись. Ми розраховуємо, що цей контент буде дуже корисним. Також будемо записувати інтерв’ю. Зараз дуже багато зірок не проти того, щоб дати інтерв’ю глухому блогеру.

Ми хочемо бачити відео про красу, про подорожі. Відштовхуємося від того, чи є у нас певна людина для реалізації. Будь-хто, хто не чує, може написати мені і реалізовувати себе в блогінгу. Обмежень за темами у нас немає, головне – показати, що насправді у їхньому житті, як і в YouTube, немає меж. Не треба прислуховуватись до тих, хто каже: ти не чуєш, значить, у тебе нічого не вийде.

— Ви говорили про інших людей, які також були зацікавлені у створенні контенту. Чому вони все ж не співпрацюють з вами?

— Вони соромляться, мають комплекси. Справа не в тому, що вони не чують, а в тому, що не кожен з нас готовий показати себе на камеру. Навіть я, якщо вмикається запис, поводжусь інакше. Переконаний: жалість до людей з вадами – це погано. Кожна людина може змінити своє життя, в якій ситуації вона б не була. Кожен має вибір: жалітися на усіх, або внутрішньо визріти і намагатися щось змінювати у власному житті та житті свого оточення.

— Чи приносить проект прибуток?

— Цей проект не комерційний, а соціальний. Робимо у міру своїх можливостей – коли є ресурс, знімальна група. Просто знімаємо щось цікаве. Рома сам також монтує, дає сиру “рибу”, а наш монтажер уже допрацьовує матеріал. Рома спостерігає, вчиться. Для нас це більше хобі. Чи може воно стати основною роботою? Потрібна дуже велика аудиторія. А аудиторія глухих – вузька. За даними Українського товариства глухих, у цій спільноті зареєстровано десь близько 50 тисяч людей. Проте, думаю, ця цифра сягає сотні тисяч. Зробити так, щоб наш проект приносив прибуток, дуже важко.

— Де ви знімаєте відео?

— Нашим партнером є компанія “Цитрус”. Нам дають на огляди товар, бо ми поки не маємо змоги його купувати. На Хрещатику є хаб із відео-студією, яку ми бронюємо десь раз на тиждень. Більше того, нам навіть дають сценарії для оглядів. Магазин теж має YouTube-канал. За сценаріями тих відео, що вони відзняли, нам простіше робити контент, бо ми не експерти у техніці. Усе це для нас безкоштовно. Компанія, яка займається брендом Nokia, дала нам на огляд смартфон. Samsung хоче бачити нас на презентаціях, щоб Рома розказував про їхні новинки.

— Чи плануєте запровадити субтитри?

— Користувачі пишуть, що хочуть субтитри, але ми не маємо людини, яка займалася б їхнім написанням. Це вимагає багато часу. Специфіка жестової мови у тому, що люди говорять словами. Це все складніше обрамляти у повноцінні речення. До того ж, треба підігнати слова під певні тайм-коди, часові межі. Але у майбутньому плануємо запровадити і цю функцію. Субтитри важливіші для індексації і оптимізації відео. Коли є текстове наповнення, YouTube краще розуміє, про що йдеться.

— Чи швидко росте канал?

— Так. Зараз маємо близько 400 підписників. Для каналу без рекламного просування це достатньо велике зростання. І є багато цільових переглядів – це важливо. Люди без вад слуху підписуються, щоб підтримати проект, але нам це не потрібно. Це “мертві душі”, яким контент нецікавий. Важливо, щоб підписувалися саме глухі – ми не робимо відео для великої аудиторії.

— Романе, які у вас враження від проекту? Чи здивовані ви популярністю?
— Коли я раніше дивися інших блогерів, ніколи не замислювався, що теж зможу їм стати. Мені цікаво розібратися в ґаджетах. Популярність – це дуже несподіваний і приємний бонус. Спочатку було ніяково, що люди додаються у друзі, ставлять питання. Думав, що усі будуть байдужі, а так це дуже надихає. Я хотів би, щоб з’являлися інші блогери, які б конкурували, взаємодіяли зі мною. Щоб ті, хто не чує, йшли у YouTube.

Додає Віктор: Я навіть шуткую над ним, коли йому пишуть журналісти. Кажу: ми з тебе скоро зробимо Вілсу (Wylsacom – канал про ґаджети, що має 6 мільйонів підписників, – прим. ред.).

— Навколо життя глухих людей є багато міфів, які хотілося б розвінчати. Як люди з вадами слуху замовляють їжу в ресторані, товари в інтернеті?

— Роман: Якщо є меню, я просто показую пальцем на страву. Якщо замовлення онлайн – все дуже просто. Пишу коментар, щоб не телефонували, бо не чую. Єдине, що не всі це бачать. Багато хто одразу телефонує і я не знаю, що робити. У кінотеатрі спостерігаю динамічні сцени, битви, але не розумію, чому саме герої б’ються. Із субтитрами трохи простіше. Мені також подобається слухати музику, але не можу почути її так, як вона звучить насправді. Потішно, що на планірці, коли керівництво когось сварить, мені байдуже – я не чую.

— Віктор: Я вам зі свого досвіду скажу: коли немає одного з органів чуття, посилюються інші. Сліпі починають краще чути, глухі – краще бачать, розвивається емоційний інтелект. Навіть моя мама, у якої повна глухота, а одне око погано бачить, все одно часто помічає деталі краще за мене.

— Ви почали займатись соціалізацією глухих, бо це торкнулося вас?

— Це було само собою зрозуміло. Я маю таку можливість і мені нескладно. Звісно, міг би витратити час на щось інше, але це цікаво. Коли ми робили перший семінар з волонтерами, поставили собі за мету: якщо з 30 дітей, які прийдуть на семінар, хоч один змінить своє життя – мета досягнута. Рома – це якраз ця людина, що дуже круто.

— У чому для вас полягає український інтерес?

— Роман: Глухій спільноті важливе рівноправ’я із тими, хто чує. Важливо, щоб рівень їхнього життя зростав, була взаємна повага і розвиток.

— Віктор: Інтерес – не бути інфантильним і думати, що президент чи хтось інший щось тобі винен. Маєш сам ухвалювати рішення і відповідати за свої вчинки, а не звалювати це на когось. Якщо хтось кричить про допомогу, не закривай вікна. Не обов’язково виплигувати зі штанів і робити те, на що ти не можеш вплинути. Якщо зростають ціни на нафту, тут нічого не зробиш. А от допомогти бабусі, яка не може сама винести сміття, – це дуже банальні і прості речі. Намагатися змінити світ на краще – це найголовніше, і саме це – український інтерес.




Спілкувалася Ганна Пєшкова,
“Український інтерес”



газета Наше Життя

Як українець з порушеннями слуху веде блог на YouTube жестовою мовою

2018-09-04
Інопреса https://ourlife.in.ua/uploads/posts/2018-09/medium/1536060760_img_9779.jpg

Із прибиральника McDonalds в блогери – саме такий шлях пройшов українець Роман Свиридонов. На YouTube-каналі Deaf world він розказує про технічні новинки жестовою мовою. “Український інтерес” дізнався у Романа, як йому вдалосякардинально змінити своє життя попри усі труднощі, з якими стикається щодня. Жестову мову переклав творець каналу Віктор Наумкін, який соціалізує людей із вадами слуху.

газета Наше Життя